Dmytro Polovynka

У шумерів слова “козел”, “корова”, “осел”, на відміну від нас, образливим не були. Навіть навпаки, цими словами могли описувати царів, героїв, а то й богів.

Ось уривок з епосу “Енмеркар та володар Аратти”:

Коли він закінчив так говорити,
гінець рушив з гучним криком,
  немов молодий осел, що вирвався з упряжі.
Він гнав, як осел, крізь пустельні землі,
а його рота заповнював вітер.
Як баран довгорунний,
  як той баран грізний, що усіх розштовхує –
  так прокладав собі шлях.

В цьому уривку ми бачимо порівняння з ослом, що означало похвалу в швидкості. В шумерів довший час не було коней, тому швидкими тваринами були осли. А баран тут натякає на силу. В інших текстах ми можемо зустріти порівняння з козлом, що є похвалою в спритності. Корова означала ніжність та плідність, а бик, що взагалі був священною твариною – могутність.

А от слово “мавпа” в шумерів - це вже була образа. До прикладу так описуються племена ґутіїв, що напали на міста Межиріччя в творі “Прокляття Аккаду”.

На людей не схожі, Країні не належать,
ґутії – люди, що стримання не знають.
Ум – людський,
  чуття – собачі,
  вигляд – мавпячий.

А так описуються амореї в творі “Одруження Марту”:

“Отже! Їхні руки - нищать! Їх лик - мавпячий! Заборонене Нанною їдять, страху не мають!

Найвідомішим шумерським жартом є жарт про пса, що зайшов у корчму.

Пес зайшов у корчму та й каже: “Не бачать тут нічого мої очі. Розплющити б їх, чи що?”

Початок цього жарту: “Пес зайшов у корчму” настільки нагадує сучасні анекдоти, що саме цей жарт став найвідомішим, хоч це і не єдиний шумерський жарт, що дійшов до наших часів. Але переклад цього жарту завдає значних труднощів.

Адже якщо перекладати це академічно, то воно радше звучить як

Пес зайшов у корчму і каже: “Я нічого не бачу. Я це відкрию.”

І от в академічному перекладі ця гра слів повністю втрачається. Я ж спробував передати цей жарт більш художньо, так щоб він був зрозумілим без пояснень. І такого підходу я так само намагаюся дотримуватися в решті перекладів.

За роз’яснення щодо перекладу я завдячую сучасному маловідомому досліднику Морґану Б. Реткліффу.

Аккад - столиця могутньої імперії, від якої не лишилося ані сліду. (Надихає, чи не так?) Згідно з легендою це місто прокляли боги за богохульство його царя Нарам-Сіна, а саме за знищення храму Енліля в місті Ніппур. Ось короткий уривок цього прокльону:

“Хай у степах твоїх,
  в котрих росли солодкі злаки,
  росте гірка тростина.
Хай у струмках твоїх, Аккаде,
  в котрих текла свіжа вода,
  тече вода солона.”

Аккад не просто занепав і став маловажливим селищем. Він був стертий з лиця землі. Це навіть гірше, ніж що сталося з Карфагеном (той що delenda est). Адже історики досі не знають навіть, де шукати його руїни. Чому так відбулося - достеменно невідомо. Але є певні ключі до цієї загадки і про них я напишу згодом.

Продовжую про Аккад - могутню столицю ненависної імперї, яка була стерта з лиця землі. “Прокляття Аккаду” прямо вказує, яким саме чином бог Енліль вилив свій гнів на Межиріччя після того, як його храм спаплюжив цар Аккаду Нарам-Сін:

На гори Ґубін очі здійняв
і племена широких пагорбів зігнав ізвідти.
На людей не схожі, Країні не належать,
ґутії – люди, що стримання не знають.
Ум – людський,
  чуття – собачі,
  вигляд – мавпячий.
Енліль їх з гір спустив.
Вони – мов сарана, що покриває землю.
Їх руки, немов сіті для тварин,
  розкинулися по степах.
Ніщо від рук їх не вціліє,
ніхто від рук їх не втече.

Тут йдеться про навалу ґутіїв, яка є й справді історичним фактом. Ґутії на деякий час стали володарями Межиріччя, аж допоки проти них не повстав Уту-хегаль і про повстання Уту-хегаля є навіть коротка шумерська оповідь. Але це вже інша історія.

Але ґутії - не єдина причина занепаду Аккаду. Про інші причини писатиму далі.

До речі, знаєте чому мене так захопила історія з Прокляттям Аккаду? Та тому, що “могутня столиця ненависної імперії, що її знесли з лиця землі” дуже перегукується з моїми бажаннями щодо вже іншої ненависної імперії з її величезною столицею. Якщо Забужко любить повторювати “Carthago delenda est”, вишукано і водночас прозоро натякаючи на йбнрсню, то для мене таким “Карфагеном” є Аккад.

Багато даних вказують на те, що приблизно 4200 років тому відбулася велика всесвітня посуха, яку так і називають “Посуха 2200 року до н.е.”. Падіння Аккаду часто вказують, як один з наслідків цієї посухи.

“Хай це місто помре з голоду!
Хай твої жителі, що їли добрий хліб,
  лежатимуть голодні!
Хай твоя горда знать
солому з даху поїдає!
І шкіряні завіси на дверях батьківського дому,
хай ті завіси шкіряні гризе зубами!”

Ось так в “Проклятті Аккаду” столицю імперії прокляли боги. А ось так цей твір описує обставини в Межиріччі після вторгнення ґутіїв. Про посуху прямо не говориться, тому бути впевненими, що саме вона спричинила голод, ми не можемо.

“Люди через голод билися між собою.
Біля Кіура, величної землі Енліля,
на тихих вулицях збиралися у зграї пси,
проходитиме там разом двоє чоловік, то їх з’їдять,
проходитиме разом троє чоловік, то їх з’їдять.”

Текст був написаний вже після падіння Аккаду, тому писарі добре знали, що там тоді відбувалося. Але і на цьому дослідження причин падіння Аккаду не завершується. Продовження буде в наступному дописі.

Останні роки Аккаду були невеселими.

Шумери лишили документ “Список Царів Шумеру”. Хоч в ньому багато вигадок, але ситуацію в Аккаді він описав відносно правдиво. Згідно з цим Списком останнім царем Аккаду з династії Сарґонідів був син Нарам-Сіна Шар-Калі-Шаррі. Що сталося далі? Звернімося до самого Списку і до найцитованішої його частини:

Хто був царем? Хто не був царем?
Ірґіґі - цар,
Імі - цар,
Нанум - цар,
Ілулу - цар,
вони четверо три роки були.

Очевидно, що після падіння династії Сарґонідів в Аккаді панував хаос. Чотири царі змінилося за три роки. Потім все трохи заспокоїлося, але ще після двох царів:

Аккад було переможено,
царювання до Уруку перейшло…

І більше Аккад в Списку Царів Шумеру не згадувався.

Як бачимо, Аккад впав через поєднання причин. Завинили ґутії, можливо завинили посуха й голод, місто розривали внутрішні чвари, Аккад втратив усю колишню велич, а згодом і взагалі зник. А згідно з твором “Прокляття Аккаду” основною причиною був прокльон від богів.

Після серії дописів про Аккад, де я розказував про його занепад, пропоную до вашої уваги власний переклад “Прокляття Аккаду”. Це - повний текст з коментарями і короткою історичною довідкою.

https://drukarnia.com.ua/articles/opovid-pro-zanepad-stolici-imperiyi-proklyattya-akkadu-mmtah

Коли я сів перекладати цей текст, я думав зробити просто прозовий переказ. Але потім я зрозумів, що переказ для цього тексту би був несправедливий. Адже шумерський автор явно постарався, щоб зробити його художньо гарним. Не дарма він був одним із найпопулярніших текстів тодішніх часів. Наприклад, там витончено використовуються паралелізми, і деякі з них зв’язують в одне ціле віддалені між собою частини тексту. Саме тому я зробив саме переклад, достатньо точний, але і художній водночас. Я не знаю, наскільки мені вдалося передати його красу, але я чесно старався.

В шумерській - строгий порядок слів, але він відрізняється від звичного нам. Наприклад, дієслово завжди йде в кінці, а означення - за означуваним. Навіть звичайна фраза, якщо її сказати в шумерському стилі, одразу стає пафосною:

“У дім свій зайшовши, рибок акваріумних своїх я кормом смачним погодував.”

Хто зна, можливо, через цю особливість шумерською мовою продовжували користуватися в храмах та при дворі, навіть коли вона вже вимерла як розмовна.

Сказати “Шумери винайшли Ексель” було б, звісно, неправдою, але найстарша таблиця з даними таки походить з Шумеру. Це - таблиця з часів Третьої Урської династії, приблизно 2028 рік до н.е, на якій рахують свійських тварин, а внизу - підбивають підсумки (формула SUM). Одразу після цього Ур почав занепадати і кількість речей, котрі треба було рахувати, різко знижується. Тому про табличний формат на пару сотень років забудуть і адміністративні тексти, як і раніше, писатимуть прозою.

Сучасний ідентифікатор таблиці: AUAM 73.0400, а знайти її можна тут: https://cdli.earth/artifacts/102902

У тому, що ми ділимо годину на шістдесят хвилин справді є відлуння ще древніх шумерів. Але зв’язок там далеко не прямий. Бо самі шумери рахували час інакше. Хвилин та секунд вони не знали і взагалі вони рідко коли користувалися відтинками часу коротшими, аніж півдня.

Пізніше, вже під час зацікавлення астрономією, добу в Межиріччі поділили на дванадцять рівних відтинків “данна” (котрі до того були одиницями довжини), котрі потім ще додатково поділили на тридцять “уш”-ів, а ті - на шістдесят “нінда”. Тобто навіть вже в першому тисячолітті до нашої ери у Межиріччі час ще досі рахували інакше, ніж ми зараз.

Але шістдесяткова система широко використовувалася в математиці, тому древні греки перейняли саме її, коли ділили години на дрібніші частини, але при цьому їх не цікавило як саме рахували час самі месопотамці. І за сучасний поділ часу ми завдячуємо радше греками, аніж шумерам.

До речі, якщо ви звернули увагу, то шістдесяткова система числення в Межиріччі не була абсолютним правилом - адже данну ділили не на шістдесят ушів, а лише на тридцять. І так було не лише з даннами. І взагалі - система числення шумерів була геть не такою прямолінійною, як би нам хотілося її уявляти.

Найдавнішим юридичним кодексом були не закони Хаммурапі, а закони Ур-Намми, котрі передували законам Хаммурапі приблизно на 300 років.

Закони Хаммурапі - більш відомі, чудово збережені та й мають дуже привабливий вигляд - чорна двометрова кам’яна стела ще й з гарним зображенням угорі. Коли як закони Ур-Намми дійшли до нас у копіях на погано збережених невеличких глиняних табличках (плюс на одному циліндрі) і без малюнків. Хоча швидше всього вони теж свого часу були витесані на камені.

Після довгого вступу самі закони починаються досить очікувано:

“Якщо чоловік скоїв вбивство - його буде страчено.”

Ось кілька наступних законів (звертаємо увагу, що раби згадуються досить швидко).

“Якщо чоловік зчинив грабіж - його буде страчено. Якщо чоловік (іншого) поневолить - його заточать у в’язницю, він 15 шекелів срібла заплатить. Якщо раб із любою собі рабинею одружиться, а йому дарують свободу, то її з дому не випустять.”

Разом законів приблизно вісімдесят. Вони ще не були перекладені українською. Кого цікавить англійський паралельний переклад, можете ознайомитися з ним тут:

https://cdli.earth/artifacts/432130

Фото циліндру із законами взяте звідси:

https://cdli.earth/artifacts/250820

Два послідовні закони із законів Ур-Намми (~2100 рік до н.е.):

(“у дім ще не введену” - дослідники вагаються щодо точного перекладу, можливо йдеться про незайманість.)

Мені цікаво, як вони вирішували, чи дівчину “чоловік обманом у дім ввів”, чи вона “з власної волі за ним пішла”. Залежно від цього життя міг втратити чоловік, чи сама дівчина.

Закони, до речі, написані так, що їх можна трактувати по різному. Наприклад в другому законі слів доданих в дужках не було - я їх додав по контексту. І якого мужчину відпустять - теж не ясно. Можливо, це - помилка переписувачів і в оригіналі все було більш зрозуміло. Адже читаємо ми не оригінал, а давні копії.

Продовжую перекладати закони Ур-Намми - шумерський кодекс, старший за закони Хаммурапі на 300 років:

“Якщо чиєсь поле хто водою затопив, то за один іку поля має три ґури ячменю відміряти.”

Коли я бачу таке формулювання, в мені завжди прокидається внутрішній економіст і мені стає цікаво, скільки це? І чи було це справедливою компенсацією?

Отже, іку - це міра площі, котра дорівнює нашим 35 соткам. Ґур - це одиниця об’єму приблизно триста літрів, тобто три ґури - це 900 літрів. В кілограмах це приблизно 630 кг ячменю. При переведенні в гектари отримуємо компенсацію 1800 кг ячменю на 1 гектар.

З цифрами розібралися. Але все одно це - багато, чи мало?

Для порівняння, сучасна очікувана врожайність ячменю - приблизно 5 тонн (плюс мінус одна тонна) на гектар. Але очікувано, що сучасна врожайність більша.

Яка ж врожайність була в самих шумерів? Сучасні дослідники вивчили шумерські архіви і вивели число 500-1000 кг на гектар. Тобто бачимо, що компенсація в законах Ур-Намми перевищує очікувану врожайність у два і більше разів.

Тобто це - не просто компенсація за недоотриманий врожай. Ймовірно, покриваються також витрати на відновлення поля та системи каналів та гребель. Адже не забуваємо - на системі каналів трималася вся шумерська економіка. І, зрештою, саме недогляд за цією системою на власному полі міг спричинити затоплення чужого поля.

Для повноти додам, що ґур ячменю тоді можна було купити за 1 шекель срібла.

Випробовування водою - це давній звичай, який згадується ще в найстарших знайдених законах - кодексі шумерського царя Ур-Намми (які я саме перекладаю).

“Якщо хто звинуватить іншого у чаклуванні, приведе його до випробовування річкою, а випробовування річкою того очистить, то хто привів його заплатить 3 шекелі срібла.”

Що саме означало “випробовування річкою”?

Детальніше про це розказують пізніші закони Хаммурапі і вже в другому параграфі ми читаємо:

“Якщо людина звинуватить іншу людину в чаклунстві, але не докаже цього, то звинувачений має піти до Ріки і кинутись у воду. Якщо Ріка поглине його, то звинувачувач може забрати його дім; коли ж Ріка цю людину очистить і вона залишиться неушкодженою, то того, хто звинувачував її у чаклунстві, треба вбити; той, хто скакав у Ріку, одержує дім того, хто його звинувачував.”

В законах Ур-Намми, як і в законах Хаммурапі для самого чаклуна ніяких покарань не передбачено, адже якщо він таки чаклун, то згідно із законом він просто втопиться.

Випробовування водою довго лишалося в юридичній практиці. Наприклад, відьом часто кидали в воду в Європі. Там, правда, все робили навпаки - якщо жінка пливла, то її вважали відьмою (і могли спалити). А якщо тонула - то її терміново витягали на берег, адже це означало, що вона невинна.

На жаль їх не завжди встигали витягати, тому жінки іноді гинули що так, що так. Цю практику описав Квітка-Основ’яненко в своїй “Конотопській Відьмі”.

І навіть досить сучасний Курт Кобейн (група Нірвана) теж згадує цю практику. В пісні “Serve the Servants” він співає “If she floats then she is not a witch like we’ve thought” (Якщо вона пливе, то вона - не відьма, як ми собі думали), що є згадкою про відомий випадок полювання на відьом в американському місті Салемі, що відбулося у сімнадцятому сторіччі.

(До речі, перед тим як писати цей допис я і “Конотопську відьму” прочитав і Serve the Servants послухав)

Зиккурат в Урі – це найвідоміша шумерська будівля. Вона була заснована понад чотири тисячі років тому. І, до речі, зробив це той самий Ур-Намма, закони якого я зараз перекладаю.

Але те, що ми бачимо – це не споруда чотиритисячо-річної давнини. Зиккурат був закинутий та занепав, допоки його не відновив у шостому столітті до н.е. нововавилонський цар Набонід.

Але те, що ми бачимо – це навіть не робота Набоніда. Адже Саддам Хусейн у восьмидесятих роках наказав відновити зиккурат. До того він виглядав значно гірше, хоча і не був простою купою каміння.

Перше фото: Photo By Michael Lubinski from Green Bay, WI, USA - Ziggarut of Ur, CC BY-SA 2.0, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=6860115

Друге фото: Leonard Woolley, photo with excavation workers, c. 1923–24, featuring the ziggurat of Ur, c. 2100 B.C.E., Tell el-Mukayyar, Iraq (photo: Penn Museum, Philadelphia), https://smarthistory.org/ziggurat-of-ur/

Закони Ур-Намми згадують про випробовування рікою в двох випадках. Про чаклунство я вже писав. Другий випадок ось:

“Якщо хто (іншого) у тому, що лежав у лоні зарученої дівчини, звинуватить, а ріка того очистить, то хто (іншого) звинуватив, той заплатить третину міни срібла.”

Третина міни срібла - це досить дорого - приблизно річний заробіток звичайної людини. Зауважу, що шумерам було зручно рахувати третинами через їхню шістдесяткову систему.

Як ми вже знаємо, “очищення рікою” означає, що звинувачуваного кидають у ріку і якщо той втопиться, то він був винен. А як ні - то ні. І, можливо, тут ми бачимо відповідь на моє питання з іншого допису - як суди визначають, чи дівчина пішла за чоловіком сама, чи він її “завів у дім” обманом? Цілком можливо винуватого теж якось визначали випробовуванням рікою.

Загалом, вчіться плавати. Як шумерам, так і вам це може зберегти життя.

Є шумерські тексти, які складно класифікувати. До таких належить текст із сучасною назвою “Подорож Енкі в Ніппур”. Це щось між міфом та славнем. Технічно його зараховують до міфів. В сучасності цей міф не є дуже популярним і явно не входить в “десятку шумерських текстів які має прочитати кожен”. Але шумерам він чомусь подобався. Його багато переписували і до нас дійшло багато копій, через що текст відновлюється без проблем.

https://sumerua.wordpress.com/2026/08/27/enki-to-nippur/

Починається він, до речі, з альтернативного пояснення звідки з’явилися люди. Згідно з цим міфом люди “пробивалися мов трава із землі”:

“В ті далекі дні, коли долі наділялися, роки врожайні Небом були породжені і люди немов трава із землі пробивалися, то володар Вічних Вод, цар Енкі, той Енкі, що долі наділяє свій храм звів із срібла з лазуритом і це срібло з лазуритом сяяло немов денне світло. Приніс він радість у святиню Вічних Вод!”

Купив я колись книгу “Історія Європейської Цивілізації: Близький Схід” під редакцією Умберто Еко. Сама книга написана великою кількістю авторів. І деякі автори пишуть досить непогано. Деякі не дуже. А деякі видають наступні перли:

“Якщо виключити початкові протистояння неподалік від дельти Нілу між народами, названими шердани, і Рамзесом II (XIII ст. до н.е.), - йшов уже другий рік його правління, - що завершилися поразкою чужинців і зарахування їх до числа найманців, що служили на кордоні з імперією хетів, - ті самі шердани об’єднали резервістів згідно доповідям у битві при Кадеші, - перші організовані ядра мігрантів, що згадуються в єгипетських джерелах, котрі атакували Єгипет у п’ятий рік правління Мернептаха, близько 1220 р. до н.е., були п’ятим об’єднанням, що прибуло з Лівії на підтримку трьох лівійських частин, вірогідно були головними учасниками походу й стояли на чолі конфедерації маленького державного або напівдержавного об’єднання, що називалося “Дев’ять стріл”.”

Заради цікавості я поміряв індекс складності цього речення. Використав індекс Gunning Fox, адаптований під українську (складними словами вважаються чотирискладові та більше). Для того, щоб речення було зрозумілим широкому загалу, індекс мав би бути 10-12. Очікується, що випускники університету можуть читати речення зі складністю 17. Все, що вище 20-ти - вважаєтсья дуже складним для розуміння. Складність же цього речення була 53. І не я буду списувати все на видавництво Фоліо, чи на перекладача. Вочевидь таким складним вже був оригінальний текст.

Продовжую перекладати закони Ур-Намми і там є такі два цікаві закони:

Якщо хто іншому спричинить втрату ока, то заплатить півміни срібла.
Якщо хто іншому зламає зуба, то заплатить півміни срібла.

Півміни срібла - це дуже дорого, насправді. Але порівняймо це із законами Хаммурапі, що були написані на триста років пізніше:

§ 196. Якщо людина пошкодить око іншій людині, то треба пошкодити її око.
§ 200. Якщо людина виб’є зуба людині, рівній собі, то треба вибити їй зуба.

Зверніть увагу, що штраф замінили покаранням в стилі “око за око”. І це вже значно більше схоже на старозавітнє:

“І кожен, коли зробить ваду своєму ближньому, як хто зробив, так буде зроблено йому: зламання за зламання, око за око, зуб за зуба, яку ваду зробить хто кому, така буде зроблена йому.” (Левит 24:19-20)

Для ширшого контексту додам, що півміни - це тридцять шекелів срібла (або, можна сказати, тридцять срібняків), що приблизно рівне 250 грамів.

Рабство в Шумері існувало. Але їхнє ставлення до рабів нас може здивувати.

Ось приклад із законів Ур-Намми, де в раба та у вільної людини й справді різні покарання. Але є нюанс:

“Якщо раб вдарить вільну людину, то йому збриють половину голови і проведуть навколо міста. Якщо вільна людина вдарить раба, то її відшмагають 60 разів лямкою і 60 разів поясом.”

Раб карається приниженням, коли як вільна людина карається тілесно. Що гірше - розбирати не буду. Але зауважу, що раб таки вважався людиною з дещо обмеженими, але все ж правами.

Довідка: закони Ур-Намми - це перші відомі нам закони, походять приблизно з 2100 року до н.е.

Ми можемо писати шумерською, але говорити - ні. Чому так?

Насправді ми не дуже розуміємо, якою була в них вимова. Їх слова ми знаємо лише через посередництво аккадської, в якої був інший набір звуків. Це так само, якби ми англійську вивчали через українські літери (“ай лав май мазер вері мач”).

І от, в шумерській мові у її аккадському прочитанні є занадто багато омонімів (слів, що однаково читаються, але мають різні значення), котрі точно вимовлялися по-різному. Ці слова в сучасності позначаються через циферки. Наприклад “a” - це вода, а “a2” - це рука. Або ось ще “hul-la” - це “злий”, а “hul2-la” - це “радісний, щасливий”.

От і як тут говорити? Циферки вимовляти - не варіант, а якщо говорити без них - можна нічого не зрозуміти. Якби хтось раптом захотів відновити розмовну шумерську, то вони б щось, звісно, придумали. Але поки що таких ініціатив нема.

Скульптура людини, приблизно 8000-5000 роки до н.е., Межиріччя, сучасний Ірак. Я б може і розказав про неї трохи більше, але я не кінчав на мистецтвознавця

https://en.wikipedia.org/wiki/Prehistory_of_Mesopotamia#/media/File:Stone_figurine,_a_primitive_representation_of_a_human_figure._From_Nimrik_village,_now_submerged,_Mosul_Dam,_Iraq._8000-5000_BCE._Iraq_Museum.jpg

By Osama Shukir Muhammed Amin FRCP(Glasg) - Own work, CC BY-SA 4.0, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=123193795

Шумерська історія є доволі заплутаною - оці всі міста-держви, що воювали одне з одним, та й самі шумери не ясно звідки взялися. А нам би хотілося, щоб вона була проста та прямолінійна.

І от, виявляється, що шумерам хотілося того ж самого. І це бажання “простої історії” вони висловили у “Списку царів Шумеру”. В цьому документі, де переплітаються правда та вигадка, написано який цар в якому місті правив і, головне, яке місто тоді царювало над Шумером, що насправді не відповідало шумерським реаліям.

В цьому Списку є чіткий початок правління царів, хоча і міфічних. Якщо якісь два важливих царі насправді панували одночасно, то в Списку вони рознесені в часі, щоб вписатися в ідею “послідовного царювання” - так сталося з Аґою та Ґільґамешем. Якщо якийсь цар не вписувався в гармонійну структуру Списку, його просто не згадували, як це сталося, наприклад, з Ґудеєю.

Але які б хиби не були в цьому Списку, його все одно беруть за основу вивчення історії Шумеру. І навіть Третя Урська Династія (та, з якої походить і законодавець Ур-Намма) називається саме третьою, тому що в Списку до того є ще дві Урські Династії, не залежно від того, чи й справді їх було дві і чи взагалі можна говорити про окремі “династії” в ті часи.

Згідно з шумерськими легендами, першим правителем Шумеру був Алулім, що правив 28800 років.

Цифра 28800 видається нам кострубатою - чому саме 28800, а не 30000, чи 25000? І якщо ви вважаєте, що річ у шістдесятковій системі числення - ви праві.

Насправді Алулім правив вісім “шар”, де “шар” - це 3600. А 3600 - це ніщо інше, як шістдесят по шістдесят.

Невідповідність наших систем числення дещо ускладнює переклад. Адже “вісім шар” звучить значно простіше аніж “Двадцять вісім тисяч вісімсот”, але при перекладі ця легкість передачі цифр втрачається.

Насамкінець, і про всяк випадок, зазначу, що не було ніякого Алуліма, котрий правив кілька тисяч років. Люди стільки не живуть і тоді теж не жили.

Ось два закони Ур-Намми, котрі вказують, скільки чоловік має заплатити жінці при розлученні: “Якщо чоловік розлучиться із рівною собі жоною, то заплатить одну міну срібла. Якщо чоловік розлучиться із (колишньою) вдовою, то заплатить півміни срібла.” По-перше, бачимо, що якщо чоловік одружився із вдовою, то вона при розлученні отримає вдвічі менше, ніж не-вдова. Про рівні права тоді не йшлося. Але по-друге - що міна срібла, що півміни срібла - це дуже багато.

dmytro.polovynka стародавній схід 2 дн. Розлучення було дорогим задоволенням. Міну срібла заробляв висококваліфікований працівник приблизно за два роки. А чорнороб - більш ніж за десять. Тобто за ці “відступні” можна було спокійно жити кілька років. Для довідки: закони шумерського царя Ур-Намми - це найстарший відомий нам кодекс законів.

Найстарша міждержавна угода була підписана між володарями міста Ебла та міста Абарсаль. Мова тексту іноді неочікувано суха. Ось приклад звідти, якщо не додавати уточнюючих займенників та сполучників:

Хто володаря прокляне, чи богів прокляне, чи Країну прокляне – вб’ють. Якщо вельможа з Абарсаля, Ебла видасть. Якщо вельможа з Абарсаля, Абарсаль вб’є. Якщо вельможа з Ебли, Абарсаль видасть. Якщо вельможа з Ебли, Ебла вб’є.

Мова тексту – еблаїтська.

Перша дипломатична угода, про яку в нас є достовірна історична згадка - це угода між неіменованими царями Лаґаша та Умми за посередництва царя Кіша Месіліма. І звучить це так:

Енліль – цар земель усіх, батько богів усіх, словом правим розділив землі між богами Нінґірсу та Шара. Месілім – цар Кіша згідно з наказом бога Іштарана мірною мотузкою   кордон позначив і поставив там камінь.

Як бачимо, угода між містами сприймається, як угода між богами-покровителями цих місць. Втім, це лише початок напису, адже Уш - правитель Умми, пізніше порушив угоду.

Там довга історія, і дізнатися більше можна у статті “Умма проти Лаґаша”

Скоро викладу переклад законів Ур-Намми - найстарших відомих нам законів. Це буде перший повний переклад законів Ур-Намми на українську. Закони будуть супроводжуватися великою кількістю коментарів про юридичні деталі, економічні відносини та звичаї тих часів для кращого розуміння історичного контексту.

“Сирота вельможі не буде підлеглим.

Вдова можновладцю не буде підлеглою.

Людина одного шекеля людині однієї міни не буде підлеглою.

Людина однієї вівці людині одного вола не буде підлеглою.”

Я вже давно мріяв перекласти ці закони, адже вони мають не лише суху історичну цінність. Для мене ці закони - це також вікно у сферу давньої етики, джерело знань про економічні відносини і спроба зрозуміти, як мислили давні люди.

Як і обіцяв, викладаю переклад законів Ур-Намми - перших відомих нам законів взагалі. Окрім самого перекладу там іде розлогий коментар (який, втім, можете за бажання пропускати, адже коментар та сам текст законів позначений різним форматуванням)

https://sumerua.wordpress.com/2026/09/14/ur-namma-code/

Потоп в шумерській історичній пам’яті посідав важливе місце. Історія ділилася на допотопну та післяпотопну. У допотопній історії шумери виділяли п’ять міст, найстаршим з яких було Еріду. Допотопні царі правили десятки тисяч років, і разом нацарювали майже на чверть мільйона років.

Єдиний чоловік, що досяг безсмертя, теж пов’язаний з потопом. Це був Зіусудра, шумерський прототип Ноя, котрий врятувався, збудувавши великий човен з поради бога Енкі.

В аккадському Епосі про Ґільґамеша Зіусудра з’являється під іменем Утнапіштім. І саме до нього йде Ґільґамеш у пошуках безсмертя. До речі, судячи з Епосу про Ґільґамеша, безсмертя досягла також жінка Утнапіштіма, хоча на цьому зазвичай не наголошували.

Короткий розбір перекладу шумерського закляття від Івана Франка.

Якщо ви любите нішевість, то це - нішевий допис навіть для шумерської теми.

Першим перекладачем шумерських текстів на українську був Іван Франко. Звісно, він перекладав не напряму з шумерської, а користувався перекладами на європейські мови. Наступний переклад він зробив з німецього видання:

Азад, дух-нищитель, Що все роздирає; Азад, дух ворожий, Що руйнує небо; Намтар, дух зарази, Улюблений син Бога Інліллі, Потомок богині Нін-кі-галь, В небі відрізують вони, Сильця кидають на землі, Вони – пекельная порода.

Намтар, що згадується в тексті – це дух Долі, або Смерті. Тут його подають, як сина Енліля (Інлілля) – верховного бога та Ерешкіґалі (Нін-кі-галі) – богині підземного царства. Це є незвичним, бо більш очікуваною є парою для Ерешкіґаль є Нерґаль, бог війни та смерті, натомість жінкою Енліля була Нінліль. Я вирішив знайти сучасний переклад цього закляття.

На щастя, Франко подавав джерела для перекладів. І ця німецька стосорокарічна книга, якою користувався Франко є оцифрованою та у відкритому доступі. Транскрипція там застаріла та дещо неправильна, але все одно за нею вдалося ідентифікувати закляття і знайти його сучасне прочитання. Виявилося, що це – лише початок довгого (приблизно на 70 рядочків) закляття проти злих демонів, що належить до так званої збірки “Удуґ Хуль” (Злий Дух). І сучасні дослідники перекладають цей текст так:

“Коли холод та мороз все послаблюють, злі демони-удуґи породжуються з сімені (Неба-)Ана. Намтар – улюблений син Енліля, породжується Ерешкіґаллю. У небі гарчать вони, на землі вдягають скорботу. Вони – породження Підзем’я.”

Як бачимо, Намтар і справді подається, як син Енліля та Ерешкіґаль. В тексті додатково згадується Ан - бог Неба та удуґ - збірна назва духів, хороших або поганих. Насправді цей текст є двомовним, а саме – шумеро-аккадським і сучасний переклад на англійську, український переклад якого поданий вище, більше спирається на аккадський, аніж на шумерський текст.

Але щоб ще більше нас заплутати, шумерський текст місцями суттєво відрізняється від аккадського. Схоже, що він вже механічно копіювався пізніми писарями без особливого його розуміння і тексти почали розходитися. До прикладу, шумерський текст починається зі слова “a-za-ad”, що у Франка передано, як “Азад”, але насправді в перекладі це означає “голова”. Оскільки закляття пов’язані з лікуванням хвороби, є ймовірність, що закляття в першому рядку говорить про якусь хворобу голови, чого взагалі немає в аккадському тексті.

Приблизний переклад саме шумерського тексту я б подав такий:

“Голова у холоді! І крутить її, і здіймає її! Із доброго сімені Неба-Ана злі біси-удуґи породжуються! Намтар – улюблений син Енліля, породжений Ерешкіґаллю! Небеса прорізають, на землі скорботу вдягають, Вони – породження Підзем’я!”

Франкові переклади: https://www.i-franko.name/uk/Transl/1911/BabilonianHymnes/Sumerians.html Німецький переклад: https://archive.org/details/geschichtebabylo00hommuoft/page/250/mode/2up Сучасний переклад: https://archive.org/details/oapen-20.500.12657-24657/page/174/mode/2up

azad nin-shigga niginna bai, utug-ghulla a-anna-ria Namtarra dur(ra)-ki-agga dingir-In-lilla, utudda dingir-Nin-ki-galla-gi: anna gurrush (nin-vurush), ki-ta karra nin-sigga, ini-nini gimma Ikur-bad(da)-mish

1 Incantation. While cold and chills weaken everything, 2 the evil Utukku-demons are spawned from the seed of Anu; 3 Namtar (Fate), beloved son of Enlil, is born of Ereškigal. 4 Above (the demons) were snarling, while below they donned mourning-clothes, 5 they are the product of the Netherworld,

Healing magic and evil demons. Canonical Udug-Hul incantations. Heller.pdf, p. 178 (176)

https://www.scribd.com/document/493674468/Forerunners-to-Udug-Hul-Sumerian-Exorcistic-Incantations-by-Markham-J-Geller-Z-lib-org?utm_source=chatgpt.com -> page 24 (40), line 358b

“Друг Нарам-Сіна - мій друг, ворог Нарам-Сіна - мій ворог.”

Ця формула неодноразово повторюється в угоді Нарам-Сіна з володарем з Еламу.

Нарам-Сін - це один з найвизначніших володарів Аккадської держави. І ця угода, приблизно з 2250 р. до н.е., написана еламською мовою, підтверджує зверхність Аккаду над еламськими Сузами.

Це формулювання звучить для нас цілком звично, але це - перша задокументована згадка такої формули.

Нарам-Сін, взагалі - суперечлива постать. З одного боку його хвалили за його войовничість, з іншого - його проклинали за богохульство. І саме він є головним антигероєм твору “Прокляття Аккаду”.

Ось сама угода, хоча тут лише еламський оригінал, без перекладу, текст “Друг Нарам-Сіна” починається з “bi-ti-ir…” а закінчуєтсья на “…lu-ti-ir u3-ri”: https://cdli.earth/artifacts/480691

А ось Прокляття Аккаду:

https://sumerua.wordpress.com/2026/08/05/curse-of-agade/

Елегантним поясненням шістдесяткової системи Межиріччя є той факт, що на наших чотирьох пальцях є в сумі 12 фаланг, які зручно рахувати великим пальцем. А якщо на кожну дванадцятку загинати палець на іншій руці, то в сумі виходить 12х5=60.

На жаль це пояснення розбивається об жорстоку реальність. Шумерська шістдесяткова система числення – це суміш десяти та шести, а не дванадцяти та п’яти – це очевидно хоча б з того, як вони записували числа. Наприклад ось це: 𒎙𒐈 означало 23. Якби ж перші дві “рибки” означали дюжини, то такий запис би означав 27 (а так не є).

Та й самими дюжинами шумери майже не користувалися – лічба десятками та шестірками була значно поширенішою. Наприклад найдревніші записи ще з ранньодинастичної доби часто оперували десятками та шестірками поперемінно – спочатку рахували до десяти, потім рахували кількість десятків до шести, потім кількість шістдесяток до десяти, потім кількість шість-сотень до шести і так далі.

Звісно, це не означає, що “фалангова” гіпотеза – спростована. Можливо дюжинами (і шістдесятками) рахував народ на території Межиріччя до того, як туди прийшли шумери, котрі самі тоді рахували десятками. Поєднавши ці дві системи, шумери могли виробити цю дивну суміш десятково-шістдесяткової системи. Але це лише здогадки. І я б не подавав цю “фалангову” гіпотезу, як доведений факт.

Першу згадку про політичний союз можна прочитати на “заснувальному конусі” - глиняному цвяшку, які шумери часто клали у підвалини храмів. Цей конус - приблизно з 2420 року до н.е. і він засвідчує про союз (братерство) між правителями Лаґаша та Урука.

Сам “цвяшок” - невеликий, приблизно 25см довжиною, там не вмістилося багато тексту і ось повний його переклад:

“(Богині) Інанні та (богу) Луґаль-емушу Енметена, правитель Лаґашу Е-муш, храм їх улюблений, збудував для них і клин (цей) для них виробив. Енметена – (це той) хто Е-муш збудував, (а) його бог – Шульутуль. Тоді Енметена, правитель Лаґаша та Луґалькіне’ешдуду, правитель Урука, братерство уклали.”

Джерело: https://cdli.earth/artifacts/222550

Вісім допотопних шумерських царів зі Списку царів Шумеру, котрі разом правили майже чверть мільйона років, є вигадкою. Четверо з них взагалі згадуються лише в Списку царів Шумеру і ніде більше. З решти троє подеколи згадуються в міфах: Алулім, як перший цар, Убара-Туту, як батько Зіусудри (прототип Ноя), та Енмедуранкі - мудрий правитель, що здіймався до богів.

Але один з них - Думуз-вівчар, в традиції став повноцінним богом. Він став коханцем Інанни і його культ був важливим для землеробства та скотарства, особливо на ранніх порах розвитку шумерської релігії. Є гіпотеза, що він відігравав в шумерській міфології роль вмираючого та воскресаючого бога. Але хоча він і справді в міфах вмирає та воскресає, не схоже на те, що це пов’язується зі зміною пір року.

Є цілий цикл творів про кохання Інанни та Думуза, найвідомішим із них є “Сходження Інанни у Підзем’я”, перекладене Москаленком під назвою “З великих небес до великих надр…” Я ж зробив переклад “Суперечки вівчаря та рільника”, в якому Інанна та Думуз є важливими персонажами:

https://sumerua.wordpress.com/2026/02/20/enkimdu-dumuz/

Ось так в міфі “Одруження Марту” виглядала оплата праці:

Хто мав жінку - отримував подвійний пайок, хто мав дитину - отримував потрійний пайок, хто був самотнім - отримував одиничний пайок.

Тобто оплата залежала не тільки від виконаної роботи, але і від наявності сім’ї. І це дуже суперечить нашим уявленням про справедливу оплату, де роль грає лише ефективність виконавця, а не його обставини чи особистість.

З іншого боку, в законах Ур-Намми нічого подібного нема, тому говорити, що це була звична практика в шумерські часи, ми не можемо.

Шумерський жарт, який випадково побачила моя дитина і потім його знали всі однокласники:

Лисиця попісяла в ріку Тигр і каже: “Це завдяки мені ця ріка така повноводна!”.

На відміну від більш відомого жарту про пса, про який я вже писав, в цій жартівливій шумерській приказці ніяких пояснень робити не треба.

Розбір жарту про пса, що зайшов у бар тут:

https://www.threads.com/share/I_USrgwFp/

Слово “шумер” – аккадського походження. Саме шумерською земля Шумеру називалася “Кі-ен-ґі”, коли яка земля Аккаду (тобто на північ від Шумеру) називалася “Кі-урі”. В шумерських текстах можна прочитати самоназву шумерів, а саме “саг ґіґа” що дослівно означає “чорноголові”. Але чи це була самоназва шумерів, чи це просто було позначення для всіх “цивілізованих людей” ми не можемо бути впевненими.

Взагалі наші сучасні уявлення про націю та етнос погано лягають на реалії чотири-тисячо-річної давності. Наприклад багатомовність була звичним явищем. Шумерська та аккадська мови мирно співіснували і навряд чи люди ділили себе на етноси за мовною ознакою. Важливішою була належність або до конкретного міста, або до всього “цивілізованого світу”, про що буде наступний допис.

https://www.quora.com/What-did-the-Sumerians-call-themselves/answer/Morgan-Ratcliffe-7

Ми добре з історії знаємо, що шумери жили в містах-державах. Ці міста воювали між собою і час від часу одне одного підкорювали, утворюючи мінідержави, тому політично там було не все так просто.

Але було в шумерській слово, котре позначало весь цивілізований світ – Калам. Включало воно в себе Шумер та Аккад і, можливо, інші землі, в котрих була поширена схожа культура. Усі інші землі були варварськими, або шумерською – “кур” чи “кур-кур”, що дослівно означає “гори”. В своїх перекладах я послідовно перекладаю “Калам”, як “Країна”.

Ось уривки з самопохвали Шульґі-бігун, де протиставляються Країна (Калам) та землі (кур):

…і щоб хвала мені Країною ширилася,
і щоб славили мене у землях далеких… …
І хай же чужі землі підкоряться мені,
  а Країна – міцною буде! …
Бо ти – Шульґі!
  Чужі землі винищуєш,
  а Країну посилюєш! …

Шумери ділили людський світ на Калам - рідну, чи цивілізовану землю, та кур-кур (“гори”) - чужі, або варварські землі. Калам - це був і Шумер і Аккад. А зараз коротко розкажу про тих, кого шумери вважали “кур-кур”.

На сході від шумерів був Елам - вічний ворог Шумеру, з яким вони часто воювали. Насправді Елам не був етнічно, чи політично монолітним і складався з кількох племен, чи народів. Поміж ними були шимашкійці, аншанці, сузианці тощо.

На північ були землі Субір, або Шубур, а на заході жили амореї, котрих шумери називали Марту. Ймовірно саме їх наступний текст згадує, як тих, хто “в наметах живе і місць богів не знає”.

Усі ці землі згадуються в наступній молитві Сін-Іддінама, царя Ларси з дев’ятнадцятого століття до н.е. В цьому уривку можна побачити його ставлення до “варварських” сусідів.

В горах Еламу
  немов птахів
  нема могутніх мертвих,
В Субірі
  покритому важкими хмарами
  не знають,
  що таке трепет перед богами,
Та ці землі не ослабли,
  їх дні суворі не прийшли.
Шимашкієць
  місцям богів не обирає
  ні царицю, ані жрицю,
Його ж війська численні,
  мов трава,
  його ж зерна
  усюди проростають.
Той, хто в наметах живе
  і місць богів не знає,
Немов дикий звір не знає він
  ані борошна, ані молитов,
Але зла доля
  ані лиха хвороба
  не торкається його.
Є ще той,
  чиї клятви непевні,
  а їжа – нечиста,
  його ж війська – дужі.

Повну версію можна почитати тут:

https://sumerua.wordpress.com/2025/05/16/king-prayers/#%D0%BB%D0%B8%D1%81%D1%82-%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B0-%D0%B2%D1%96%D0%B4-%D1%81%D1%96%D0%BD-%D1%96%D0%B4%D0%B4%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B0-%D0%B1%D0%BE%D0%B3%D1%83-%D1%83%D1%82%D1%83

Елам - західні землі, південь сучасного Ірану Субір, або Субарту - північна частина течії ріки Тигр Шимашкійці - народ, що жив на північний схід від Еламу Той, хто в наметах живе - дуже ймовірно натяк на амореїв (Марту)

Амореї були вічним сусідом шумерів. Стосунки між ними були неоднозначними. З одного боку - їх вважали варварами, людьми, “котрі ячменю не знали”. Але з іншого боку - з ними було вигідно торгувати, зв’язки поглиблювалися і з часом амореї навіть почали правити всім “Каламом” - цивілізованою землею. Про зближення шумерів та амореїв складений наступний міф “Одруження Марту”.

Найекспресивнішим він є в кінці, коли неіменована подруга нареченої перечислює усі стереотипи, пов’язані з амореями. Ось уривок її промови:

“Отже! Їхні руки – нищать! Їх лик – мавпячий! Заборонене Нанною їдять, страху не мають! … їх дім – гидота для богів! Їх думки – сплутані! Їх руки – в неспокої! Люди, що в мішковину вдягаються, живуть в наметах, вітер з дощем терплять,   молитов не говорять!”

Повністю цю промову, як і мій переклад цього міфу, можна почитати за наведеним вище посиланням.

В шумерському міфі про одруження Марту є такі цікаві слова:

“Візьми собі жінку, що в око тобі впаде, візьми собі жінку, що твоє серце собі вподобає, помічничку дай мені, рабиньку приведи мені.”

Це - порада матері Марту, де вона радить обрати йому жінку по любові. Чи це було звичним для шумерів одружуватися по любові? Якщо так - то чому на цьому наголошують? Чи це навпаки була характерна риса амореїв? Але іншим цікавим моментом є те, що мати називає майбутню жінку Марту “рабинькою”.

Я вже колись згадував, що ставлення шумерів до рабів може нас здивувати. Цей короткий уривок змушує замислитися - може слово “раб” вживалося в ширшому значенні і могло йтися про будь якого найманого працівника, що зобов’язувався працювати певний час - щось на кшталт наймита? А чи “рабинька” в цьому тексті натякає на роль жінки в аморейських сім’ях? І що насправді свекруха не мала в планах робити її життя солодким? Повний перекладений текст “Одруження Марту” є в моєму попередньому дописі.

Звичка ділити коло на 360 градусів тягнеться з Межиріччя, але воно не пов’язане з шістдесятковою системою числення.

Насправді це пов’язано з сонячним роком. В сонячному році приблизно 365 з гаком днів і нічне небо за цей час робить повний оберт, тобто за один день виходить оберт на 1/365 частину виднокола (тобто, технічно, на одне повне видноколо плюс 1/365). 365 - це не дуже зручне число для обчислень, тому його спростили до 360, адже похибка - невелика. Тобто один градус - це приблизно на скільки нічне небо перекручується за добу.

Є ще одне обчислення, яким теж можна обґрунтувати поділ кола на 360 градусів. Доба в межиріччі ділилася на 12 дан (=двогодина), а дани своєю чергою на тридцять уш (=чотирихвилина). Земля робила оберт навколо своєї осі рівно за 360 уш (чотирихвилинок). Чи це - збіг, чи причина, а чи наслідок - не беруся сказати.

Звісно, 360 - це зручне число для шістдесяткової системи числення, але якби єдиною причиною була таки шістдесяткова система, то градусів би було 60, 600, або 3600, але не 360 (за всіма правилами після 60 йшло множення на 10, а не на 6).

Шумерська мова – ергативна. Це – дуже дивна властивість і її складно пояснити простими словами. Але якщо її не розуміти, то шумерські речення здаються перевернутими з ніг на голову. Якщо коротко, то шумерська – це мова станів, коли як в нас – мова дії. Жодна сучасна широко поширена мова не є ергативною, тому це дивне явище відоме переважно лише лінгвістам. З європейських мов єдиною ергативною є баскійська, мова-ізолят, що ніяк не споріднена з жодною іншою мовою світу.

Що ж це за властивість така? Ми звикли, що основним іменником в реченні є підмет – той, хто виконує дію. А той, над яким дію виконують, таким важливим не є і його навіть називають “додатком”. В шумерській же навпаки. Основним є саме “додаток” а “підмет” геть не обов’язковий. Візьмімо речення “киця з’їла мишу”. В шумерському порядку слів це буде “киця мишу з’їла”. Слово “миша” в нас є додатком і стоїть у знахідному відмінку. В шумерській же “миша” буде в називному (технічно – в “абсолютному”), а “киця” – в особливому “ергативному”. Щось на кшталт “Кицею миша була з’їдена” (передати ергативний відмінок орудним – найзручніше).

Для спрощення можна завжди сприймати шумерські речення у пасивній формі, але цим вся складність не закінчується.

Візьмімо інше речення “миша загинула”. Тут, здається, є підмет. Як з цим справляються шумери, якщо “підмет” не основний? До речі, підмет в ергативних називається “агентом”. Так от, в цьому реченні і справді немає агента. Що станеться, якщо ми його додамо? “Кицею миша загинула” – саме так би сказали шумери, якщо киця завинила загибель миші. Для нас така конструкція є дивною, але “киця мишу загинула” – ще гірше, адже “загинути” – це неперехідне дієслово. Насправді ж “миша загинула” з самого початку була щось на кшталт “миша є загинута” і додати сюди агента “кицю” для шумерів – взагалі не проблема. Важливим є стан “додатку”, а не дія “підмета”. Нам же при додаванні киці в речення доводиться змінювати дієслово на перехідне, наприклад на “вбила”, адже тепер дію виконує киця, а не миша. До речі, через таку побудову речень в шумерів майже немає прикметників, адже дієслово часто передає стан, а не дію. Навіть слово “sig7-sig7” – “зелений” в словниках подане, як “(бути) зеленим”.

Але чи можуть шумери зробити такий самий фокус і з іншими неперехідними дієсловами? Можуть! І активно цим користуються. Ось, наприклад, цар Ур-Намма в своїх законах хвалиться, що викорінив зло. Там написано, що “зло зникло” лиш агентом у цьому реченні є сам Ур-Намма (в першій особі). І як же це перекласти? Виходить щось на кшталт “я зник зло”, якщо використовувати звичну для нас акузативну конструкцію, або “мною зло зникло”, якщо робити кострубату дослівну копію з шумерської. Звісно, можна це передати, як “через мене зло зникло”, або “завдяки мені зло зникло”, що є цілком точним, хоч і багатослівним перекладом, або “я викорінив зло”, що звучить більш природно.

До речі, англійська мова для таких речень має конструкцію “I made the evil disappear” і якщо перекладати шумерські тексти саме з англійської, ігноруючи шумерський оригінал, то може вийти “я зробив так, щоб зло зникло”, “я змусив зло зникнути”, а то й взагалі “я спричинив зникнення зла”, отримуючи додаткове дієслово, котрого в оригіналі не було. І не знаючи особливості шумерського тексту, складно обрати той переклад, котрий якнайкраще передасть дух оригіналу.

Шумерське слово “зелений” sig7-sig7 дуже нагадує сучасний тренд six-seven. На це неодноразово звертали увагу читачі в коментарях до допису про ергативність шумерської мови.

Очевидно, що ніякого зв’язку між шумерами та 67 нема і це просто збіг. Але чому шумерські слова мають так багато циферок - таки скажу.

Шумерську мову ми знаємо через посередництво аккадської. І те, як читалися їхні слова - теж. Усе завдячуючи двомовним текстам та словникам із транскрипцією. Проблема в тому, що шумерська та аккадська мови мали різну фонетику. Це очевидно, бо за словниками багато дуже різних шумерських слів для аккадців звучали однаково. І в оригіналі вони не могли бути омонімами, адже іноді ці омоніми мають мало не протилежне значення. Але ми не знаємо в чому саме полягала ця фонетична різниця. І нічого кращого, ніж аккадська транскрипція ми не маємо. Відповідно до тих омонімів, котрі писалися по-різному і мали різне значення, але мали однакову транскрипцію, в сучасній транслітерації додають циферки.

Наприклад sig - слабий, sig3 - горіти, sig4 - голос, sig5 - цінний, sig8 - стригти, sig9 - покласти тощо. А sig7-sig7 означало “зелений”, хоча читалося воно радше, як “сіссіґ”.

Майстер Йода не говорив шумерською мовою.

Коли я пишу про граматику шумерської мови і намагаюся передати її речення українською, то люди часто коментують, що так говорив майстер Йода. Але в майстра Йоди насправді зовсім інший порядок слів.

Якщо слухати оригінал, то роздинка Йоди - це пересунути підмет з присудком в кінець речення, а саме речення почати з додатку. Тобто Йода скаже “An apple I ate” (Яблуко я з’їв) замість “I ate an apple” (Я з’їв яблуко). В англійській мові це звучить трохи архаїчно, але все одно зрозуміло. Оскільки в українській - вільний порядок слів, то в нас при перекладі реплік Йоди можуть переміщувати слова в реченні ще вільніше, наприклад “Яблуко з’їв я”.

Отже, ми бачимо, що англійською Йода часто використовує порядок слів у формі OSV (Object-Subject-Verb, тобто Додаток-Підмет-Присудок). Українською Йода може також говорити у формі OVS. Але в шумерській (якщо забути про її ергативність) порядок слів все-таки SOV - тобто “Я яблуко з’їв” (“I an apple ate” якщо англійською). Або, якщо таки спробувати передати ергативність, то “Мною яблуко з’їдене” (“By me an apple eaten”). Такий порядок слів для Йоди не притаманний.

До речі, хоча багато мов світу дозволяють такий порядок слів, як в майстра Йоди, включно з українською, але стандартним він є лише в кількох мовах світу і є найрідкіснішим базовим порядком слів.

Кому ж більше цікаво почитати про те, як говорив Йода, тут дуже детальний опис:

https://www.yodajeff.com/pages/talk/yodish.shtml

Після потопу Шумером почала правити перша династія Кіша. Принаймні так подає історію “Список царів Шумеру”. І до цієї династії належить перший відомий історії шумерський цар.

Як ми знаємо, в Шумері було багато міст держав і жодне з них не було “столицею”, як це намагається подати “Список”. Але місто Кіш і справді в давні часи було одним із найважливіших та наймогутніших міст. Важливість Кіша можна продемонструвати тим, що у майбутньому царі величатимуть себе “царями Кіша”, якщо вважали себе достатньо могутніми та впливовими.

Схоже, що більшість царів цієї династії зі Списку царів Шумеру - вигадані. Особливо це стосується перших царів, імена яких подеколи перекладаються як імена тварин, що змушує деяких дослідників вважати їх тотемами. Хоча, з іншого боку, чому б цар не міг в ті древні часи мати ім’я, котре означало “Скорпіон” (як це було з царем Zuqaqip)?

Але крім вигаданих царів, є в цій династії один безумовно історичний цар. А саме Енмебараґесі (також відомий як Мебараґесі, чи Енмебарґісі). Енмебараґесі правив Кішом приблизно у 2700 році до н.е. Знайдений один напис, котрий засвідчує, що він був царем Кіша. Напис вкрай короткий: “Мебараґесі - цар Кіша”, але цього вистачає, щоб він отримав історичну першість між шумерськими царями.

Приставка “ен” означає “володар”, тому “Енмебараґесі” означає “Володар Мебараґесі”, але саме під таким довшим іменем він згадується в шумерський текстах, в тому числі у “Списку царів Шумеру”. Також під таким іменем він згадується і в шумерській історії про Ґільґамеша, а саме “Ґільґамеш та Аґа”. Адже Енмебараґесі був батьком Аґи, який вирішив піти війною на Ґільґамеша.

Про Аґу, як і про Ґільґамеша справжніх історичних артефактів до нас не дійшло, тому вважати їх справжніми царями ми не можемо. Але історія про їхню війну - це один із найкраще збережених шумерських текстів. І про нього, як і про ймовірно історичну реконструкцію того, що між ними сталося, я писатиму згодом.

Варто додати, що, окрім того, що Енмебараґесі був батьком Аґи, про нього відомо ще, що він воював з Еламом та підкорив його. Принаймні якщо вірити Списку царів Шумеру, якому, як ми знаємо, вірити можна не завжди. Наприклад, там вказано, що Енмебараґесі правив 900 років, що не може бути правдою.

https://en.wikipedia.org/wiki/Enmebaragesi https://oracc.museum.upenn.edu/etcsri/Q001242.1 https://cdli.earth/artifacts/222739 https://cdli.earth/search?simple-value%5B%5D=RIME+1.07.22.02&simple-field%5B%5D=keyword

Про битву Аґи та Ґільґамеша.

Аґа згідно “Списку царів Шумеру” був сином цілком історичного царя Енмебараґесі, але при цьому історичність самого Аґи не доведена. Аґа також є персонажем історії “Ґільґамеш та Аґа”, що є сучасною назвою цього тексту. Це - дуже добре збережений текст, що був знайдений у багатьох екземплярах. Але це не означає автоматично, що він є історично вірним. І історичність Ґільґамеша, більш відомого героя цієї історії, теж не доведена. Ось початок мого перекладу цього твору:

Посланці Аґи, сина Енмебараґесі,
ішли з Кіша до Ґільґамеша в Урук. Ґільґамеш став перед старійшинами міста,
слова викладав, слова вишукував: “Студні копати, студні в Краю докопати,
студні мілкі в Краю докопати,
студні з мотуззям докопати.
Дому Кіша не здамося, ми будемо воювати.”

Якщо поєднати твір “Ґільґамеш та Аґа” та “Список царів Шумеру”, то можна з певною ймовірністю реконструювати історію боротьби Кіша та Урука. Коли Енмебараґесі був царем Кіша, то він переміг царя Урука Думуза-рибалку (не плутати з Думузом-вівчарем), і, якщо вірити Списку царів Шумеру, зробив це власними руками. Підкоривши Урук він наставив Ґільґамеша своїм намісником в Уруці. Але пізніше, коли престол посів його син Аґа, то Ґільґамеш вирішив вийти з-під контроля Кіша. Аґа вислав послів до Урука з вимогою вислати людей для копання каналів та колодязів в Кіші. Але Ґільґамеш, порадившись з народом, відмовляється від цього. Тоді Аґа прийшов з військами під стіни Урука, але після перших успіхів в облозі таки програв битву. І не останню роль в цій битві зіграли поплічники Ґільґамеша: Енкіду та Бірхартура. Але Ґільґамеш Аґу не вбиває, а відпускає, як вдячність за те, що колись батько Аґи, Енмебараґесі, наставив його ж правити Уруком. Ось, як звучала пряма мова Ґільґамеша:

“Аґо, будеш у мене десятником!   Аґо, будеш у мене сотником! Аґо, будеш у мене війск наглядачем! Аґо, мені дано дихання!   Аґо, мені дано життя! Аґо, кажуть: втікача у обійми прийми! Аґо, кажуть: пташку-втікачку ячменем нагодуй!” …
Перед праведним Сонцем колишнє вернув, Аґу у Кіш відпустив. О, Ґільґамеше, володарю Урука: Хвала тобі добра!

Але те, що Ґільґамеш Аґу відпустив, тому не допомогло. Згідно зі Списком царів Шумеру Аґою Перша династія Кіша завершилася і “царювання перейшло” до Е-Ани, яке зрештою розшириться та об’єднається з містом Урук. Якщо приймати датування правління Енмебараґесі десь 2700 роком до н.е., то битва Аґи з Ґільґамешем могла відбувалатися приблизно в 2650 році до н.е.

Існує також переклад цього ж твору від Москаленка під назвою “Посли Аги…”

Принципи транслітерації та перекладу шумерських назв.

Шумерські голосні передаються українськими а, е, у, і. Літера “и” при транслітерації не використовується.

Літерою “х” передається звук “h”, Huwawa - це Хувава, а не Гувава. Літерою “ґ” передається звук “g”, Gilgamesh - це Ґільґамеш, а не Гільгамеш. А літерою “г” передається звук “ĝ” (в транслітераціях також зустрічається написання “ng” та “j”), Utu-Heĝal - це Уту-Хегаль, а не Уту-Хеґаль, чи Уту-Хенгаль, а Aradĝu - це Арадгу.

Якщо склад закінчується на літеру “л”, то вона пом’якшується. Наприклад Енліль, а не Енліл, Калькаль, а не Калкал, Ґільґамеш, а не Ґілґамеш.

Історично склалося, що для деяких імен та назв міст в нас використовується аккадське прочитання. Для зручності такі назви лишаються. Наприклад аккадський Ур замість шумерського Урім, Урук замість Унуґ, Аккад замість Аґаде та Ґільґамеш замість Більґамес.

Для імен богів завжди використовуються шумерські, а не аккадські назви - Ан замість Ану, Інанна замість Іштар, Суен замість Сін.

Це означає, що деякі імена можуть мати подвійне прочитання. Наприклад, в нас прийнято використовувати аккадське прочитання імені “Нарам-Сін”. Але оскільки Сін - це ім’я бога, який шумерською буде Суен, то і прочитання цього імені мало б бути “Нарам-Суен”. В таких випадках використовується ім’я, яке є більш доречним. В історичному контексті це буде Нарам-Сін. В контексті твору “Прокляття Аккаду” - Нарам-Суен.

Якщо є кілька варіантів імені і один з них відмінюється, а інший - ні, то перевага надається відмінювальній формі імені. Наприклад Нінхурсага замість Нінхурсаг, Ур-Намма замість Ур-Намму, Думуз замість Думузі. В деяких імен немає можливості обрати відмінювальну форму. Тому Енкі та Енкіду лишаються так, як є.

Якщо є кілька варіантів прочитання, але між ними немає різниці у способі відмінювання, то обирається більш поширений варіант. Наприклад можливо Урукаґіну і справді називали Уруінімґіна, але здебільшого в різних текстах про нього згадують, як про Урукаґіну, тому обирається саме таке написання.

Назви основних двох рік передаються усталеними українськими назвами Тигр та Євфрат. Хоча шумерською вони називаються Ідіґна та Буранун.

Я завів акаунт на “Аркуші”, щоб можна було погрупувати окремі дописи про Шумер по темах. Наразі там завів лише “Нотатки про історію Шумеру”, в котрий потрохи копіюю інформацію з мережі Тредс. Посилання - в першому коментарі. Якщо знаєте кращий варіант, аніж “Аркуш” - поділіться будь ласка.

https://arkush.net/book/50904