Dmytro Polovynka

У шумерів слова “козел”, “корова”, “осел”, на відміну від нас, образливим не були. Навіть навпаки, цими словами могли описувати царів, героїв, а то й богів.

Ось уривок з епосу “Енмеркар та володар Аратти”:

Коли він закінчив так говорити,
гінець рушив з гучним криком,
  немов молодий осел, що вирвався з упряжі.
Він гнав, як осел, крізь пустельні землі,
а його рота заповнював вітер.
Як баран довгорунний,
  як той баран грізний, що усіх розштовхує –
  так прокладав собі шлях.

В цьому уривку ми бачимо порівняння з ослом, що означало похвалу в швидкості. В шумерів довший час не було коней, тому швидкими тваринами були осли. А баран тут натякає на силу. В інших текстах ми можемо зустріти порівняння з козлом, що є похвалою в спритності. Корова означала ніжність та плідність, а бик, що взагалі був священною твариною – могутність.

А от слово “мавпа” в шумерів - це вже була образа. До прикладу так описуються племена ґутіїв, що напали на міста Межиріччя в творі “Прокляття Аккаду”.

На людей не схожі, Країні не належать,
ґутії – люди, що стримання не знають.
Ум – людський,
  чуття – собачі,
  вигляд – мавпячий.

А так описуються амореї в творі “Одруження Марту”:

“Отже! Їхні руки - нищать! Їх лик - мавпячий! Заборонене Нанною їдять, страху не мають!

Найвідомішим шумерським жартом є жарт про пса, що зайшов у корчму.

Пес зайшов у корчму та й каже: “Не бачать тут нічого мої очі. Розплющити б їх, чи що?”

Початок цього жарту: “Пес зайшов у корчму” настільки нагадує сучасні анекдоти, що саме цей жарт став найвідомішим, хоч це і не єдиний шумерський жарт, що дійшов до наших часів. Але переклад цього жарту завдає значних труднощів.

Адже якщо перекладати це академічно, то воно радше звучить як

Пес зайшов у корчму і каже: “Я нічого не бачу. Я це відкрию.”

І от в академічному перекладі ця гра слів повністю втрачається. Я ж спробував передати цей жарт більш художньо, так щоб він був зрозумілим без пояснень. І такого підходу я так само намагаюся дотримуватися в решті перекладів.

За роз’яснення щодо перекладу я завдячую сучасному маловідомому досліднику Морґану Б. Реткліффу.

Аккад - столиця могутньої імперії, від якої не лишилося ані сліду. (Надихає, чи не так?) Згідно з легендою це місто прокляли боги за богохульство його царя Нарам-Сіна, а саме за знищення храму Енліля в місті Ніппур. Ось короткий уривок цього прокльону:

“Хай у степах твоїх,
  в котрих росли солодкі злаки,
  росте гірка тростина.
Хай у струмках твоїх, Аккаде,
  в котрих текла свіжа вода,
  тече вода солона.”

Аккад не просто занепав і став маловажливим селищем. Він був стертий з лиця землі. Це навіть гірше, ніж що сталося з Карфагеном (той що delenda est). Адже історики досі не знають навіть, де шукати його руїни. Чому так відбулося - достеменно невідомо. Але є певні ключі до цієї загадки і про них я напишу згодом.

Продовжую про Аккад - могутню столицю ненависної імперї, яка була стерта з лиця землі. “Прокляття Аккаду” прямо вказує, яким саме чином бог Енліль вилив свій гнів на Межиріччя після того, як його храм спаплюжив цар Аккаду Нарам-Сін:

На гори Ґубін очі здійняв
і племена широких пагорбів зігнав ізвідти.
На людей не схожі, Країні не належать,
ґутії – люди, що стримання не знають.
Ум – людський,
  чуття – собачі,
  вигляд – мавпячий.
Енліль їх з гір спустив.
Вони – мов сарана, що покриває землю.
Їх руки, немов сіті для тварин,
  розкинулися по степах.
Ніщо від рук їх не вціліє,
ніхто від рук їх не втече.

Тут йдеться про навалу ґутіїв, яка є й справді історичним фактом. Ґутії на деякий час стали володарями Межиріччя, аж допоки проти них не повстав Уту-хегаль і про повстання Уту-хегаля є навіть коротка шумерська оповідь. Але це вже інша історія.

Але ґутії - не єдина причина занепаду Аккаду. Про інші причини писатиму далі.

До речі, знаєте чому мене так захопила історія з Прокляттям Аккаду? Та тому, що “могутня столиця ненависної імперії, що її знесли з лиця землі” дуже перегукується з моїми бажаннями щодо вже іншої ненависної імперії з її величезною столицею. Якщо Забужко любить повторювати “Carthago delenda est”, вишукано і водночас прозоро натякаючи на йбнрсню, то для мене таким “Карфагеном” є Аккад.

Багато даних вказують на те, що приблизно 4200 років тому відбулася велика всесвітня посуха, яку так і називають “Посуха 2200 року до н.е.”. Падіння Аккаду часто вказують, як один з наслідків цієї посухи.

“Хай це місто помре з голоду!
Хай твої жителі, що їли добрий хліб,
  лежатимуть голодні!
Хай твоя горда знать
солому з даху поїдає!
І шкіряні завіси на дверях батьківського дому,
хай ті завіси шкіряні гризе зубами!”

Ось так в “Проклятті Аккаду” столицю імперії прокляли боги. А ось так цей твір описує обставини в Межиріччі після вторгнення ґутіїв. Про посуху прямо не говориться, тому бути впевненими, що саме вона спричинила голод, ми не можемо.

“Люди через голод билися між собою.
Біля Кіура, величної землі Енліля,
на тихих вулицях збиралися у зграї пси,
проходитиме там разом двоє чоловік, то їх з’їдять,
проходитиме разом троє чоловік, то їх з’їдять.”

Текст був написаний вже після падіння Аккаду, тому писарі добре знали, що там тоді відбувалося. Але і на цьому дослідження причин падіння Аккаду не завершується. Продовження буде в наступному дописі.

Останні роки Аккаду були невеселими.

Шумери лишили документ “Список Царів Шумеру”. Хоч в ньому багато вигадок, але ситуацію в Аккаді він описав відносно правдиво. Згідно з цим Списком останнім царем Аккаду з династії Сарґонідів був син Нарам-Сіна Шар-Калі-Шаррі. Що сталося далі? Звернімося до самого Списку і до найцитованішої його частини:

Хто був царем? Хто не був царем?
Ірґіґі - цар,
Імі - цар,
Нанум - цар,
Ілулу - цар,
вони четверо три роки були.

Очевидно, що після падіння династії Сарґонідів в Аккаді панував хаос. Чотири царі змінилося за три роки. Потім все трохи заспокоїлося, але ще після двох царів:

Аккад було переможено,
царювання до Уруку перейшло…

І більше Аккад в Списку Царів Шумеру не згадувався.

Як бачимо, Аккад впав через поєднання причин. Завинили ґутії, можливо завинили посуха й голод, місто розривали внутрішні чвари, Аккад втратив усю колишню велич, а згодом і взагалі зник. А згідно з твором “Прокляття Аккаду” основною причиною був прокльон від богів.

Після серії дописів про Аккад, де я розказував про його занепад, пропоную до вашої уваги власний переклад “Прокляття Аккаду”. Це - повний текст з коментарями і короткою історичною довідкою.

https://drukarnia.com.ua/articles/opovid-pro-zanepad-stolici-imperiyi-proklyattya-akkadu-mmtah

Коли я сів перекладати цей текст, я думав зробити просто прозовий переказ. Але потім я зрозумів, що переказ для цього тексту би був несправедливий. Адже шумерський автор явно постарався, щоб зробити його художньо гарним. Не дарма він був одним із найпопулярніших текстів тодішніх часів. Наприклад, там витончено використовуються паралелізми, і деякі з них зв’язують в одне ціле віддалені між собою частини тексту. Саме тому я зробив саме переклад, достатньо точний, але і художній водночас. Я не знаю, наскільки мені вдалося передати його красу, але я чесно старався.

В шумерській - строгий порядок слів, але він відрізняється від звичного нам. Наприклад, дієслово завжди йде в кінці, а означення - за означуваним. Навіть звичайна фраза, якщо її сказати в шумерському стилі, одразу стає пафосною:

“У дім свій зайшовши, рибок акваріумних своїх я кормом смачним погодував.”

Хто зна, можливо, через цю особливість шумерською мовою продовжували користуватися в храмах та при дворі, навіть коли вона вже вимерла як розмовна.

Сказати “Шумери винайшли Ексель” було б, звісно, неправдою, але найстарша таблиця з даними таки походить з Шумеру. Це - таблиця з часів Третьої Урської династії, приблизно 2028 рік до н.е, на якій рахують свійських тварин, а внизу - підбивають підсумки (формула SUM). Одразу після цього Ур почав занепадати і кількість речей, котрі треба було рахувати, різко знижується. Тому про табличний формат на пару сотень років забудуть і адміністративні тексти, як і раніше, писатимуть прозою.

Сучасний ідентифікатор таблиці: AUAM 73.0400, а знайти її можна тут: https://cdli.earth/artifacts/102902

У тому, що ми ділимо годину на шістдесят хвилин справді є відлуння ще древніх шумерів. Але зв’язок там далеко не прямий. Бо самі шумери рахували час інакше. Хвилин та секунд вони не знали і взагалі вони рідко коли користувалися відтинками часу коротшими, аніж півдня.

Пізніше, вже під час зацікавлення астрономією, добу в Межиріччі поділили на дванадцять рівних відтинків “данна” (котрі до того були одиницями довжини), котрі потім ще додатково поділили на тридцять “уш”-ів, а ті - на шістдесят “нінда”. Тобто навіть вже в першому тисячолітті до нашої ери у Межиріччі час ще досі рахували інакше, ніж ми зараз.

Але шістдесяткова система широко використовувалася в математиці, тому древні греки перейняли саме її, коли ділили години на дрібніші частини, але при цьому їх не цікавило як саме рахували час самі месопотамці. І за сучасний поділ часу ми завдячуємо радше греками, аніж шумерам.

До речі, якщо ви звернули увагу, то шістдесяткова система числення в Межиріччі не була абсолютним правилом - адже данну ділили не на шістдесят ушів, а лише на тридцять. І так було не лише з даннами. І взагалі - система числення шумерів була геть не такою прямолінійною, як би нам хотілося її уявляти.

Найдавнішим юридичним кодексом були не закони Хаммурапі, а закони Ур-Намми, котрі передували законам Хаммурапі приблизно на 300 років.

Закони Хаммурапі - більш відомі, чудово збережені та й мають дуже привабливий вигляд - чорна двометрова кам’яна стела ще й з гарним зображенням угорі. Коли як закони Ур-Намми дійшли до нас у копіях на погано збережених невеличких глиняних табличках (плюс на одному циліндрі) і без малюнків. Хоча швидше всього вони теж свого часу були витесані на камені.

Після довгого вступу самі закони починаються досить очікувано:

“Якщо чоловік скоїв вбивство - його буде страчено.”

Ось кілька наступних законів (звертаємо увагу, що раби згадуються досить швидко).

“Якщо чоловік зчинив грабіж - його буде страчено. Якщо чоловік (іншого) поневолить - його заточать у в’язницю, він 15 шекелів срібла заплатить. Якщо раб із любою собі рабинею одружиться, а йому дарують свободу, то її з дому не випустять.”

Разом законів приблизно вісімдесят. Вони ще не були перекладені українською. Кого цікавить англійський паралельний переклад, можете ознайомитися з ним тут:

https://cdli.earth/artifacts/432130

Фото циліндру із законами взяте звідси:

https://cdli.earth/artifacts/250820

Два послідовні закони із законів Ур-Намми (~2100 рік до н.е.):

(“у дім ще не введену” - дослідники вагаються щодо точного перекладу, можливо йдеться про незайманість.)

Мені цікаво, як вони вирішували, чи дівчину “чоловік обманом у дім ввів”, чи вона “з власної волі за ним пішла”. Залежно від цього життя міг втратити чоловік, чи сама дівчина.

Закони, до речі, написані так, що їх можна трактувати по різному. Наприклад в другому законі слів доданих в дужках не було - я їх додав по контексту. І якого мужчину відпустять - теж не ясно. Можливо, це - помилка переписувачів і в оригіналі все було більш зрозуміло. Адже читаємо ми не оригінал, а давні копії.

Продовжую перекладати закони Ур-Намми - шумерський кодекс, старший за закони Хаммурапі на 300 років:

“Якщо чиєсь поле хто водою затопив, то за один іку поля має три ґури ячменю відміряти.”

Коли я бачу таке формулювання, в мені завжди прокидається внутрішній економіст і мені стає цікаво, скільки це? І чи було це справедливою компенсацією?

Отже, іку - це міра площі, котра дорівнює нашим 35 соткам. Ґур - це одиниця об’єму приблизно триста літрів, тобто три ґури - це 900 літрів. В кілограмах це приблизно 630 кг ячменю. При переведенні в гектари отримуємо компенсацію 1800 кг ячменю на 1 гектар.

З цифрами розібралися. Але все одно це - багато, чи мало?

Для порівняння, сучасна очікувана врожайність ячменю - приблизно 5 тонн (плюс мінус одна тонна) на гектар. Але очікувано, що сучасна врожайність більша.

Яка ж врожайність була в самих шумерів? Сучасні дослідники вивчили шумерські архіви і вивели число 500-1000 кг на гектар. Тобто бачимо, що компенсація в законах Ур-Намми перевищує очікувану врожайність у два і більше разів.

Тобто це - не просто компенсація за недоотриманий врожай. Ймовірно, покриваються також витрати на відновлення поля та системи каналів та гребель. Адже не забуваємо - на системі каналів трималася вся шумерська економіка. І, зрештою, саме недогляд за цією системою на власному полі міг спричинити затоплення чужого поля.

Для повноти додам, що ґур ячменю тоді можна було купити за 1 шекель срібла.

Випробовування водою - це давній звичай, який згадується ще в найстарших знайдених законах - кодексі шумерського царя Ур-Намми (які я саме перекладаю).

“Якщо хто звинуватить іншого у чаклуванні, приведе його до випробовування річкою, а випробовування річкою того очистить, то хто привів його заплатить 3 шекелі срібла.”

Що саме означало “випробовування річкою”?

Детальніше про це розказують пізніші закони Хаммурапі і вже в другому параграфі ми читаємо:

“Якщо людина звинуватить іншу людину в чаклунстві, але не докаже цього, то звинувачений має піти до Ріки і кинутись у воду. Якщо Ріка поглине його, то звинувачувач може забрати його дім; коли ж Ріка цю людину очистить і вона залишиться неушкодженою, то того, хто звинувачував її у чаклунстві, треба вбити; той, хто скакав у Ріку, одержує дім того, хто його звинувачував.”

В законах Ур-Намми, як і в законах Хаммурапі для самого чаклуна ніяких покарань не передбачено, адже якщо він таки чаклун, то згідно із законом він просто втопиться.

Випробовування водою довго лишалося в юридичній практиці. Наприклад, відьом часто кидали в воду в Європі. Там, правда, все робили навпаки - якщо жінка пливла, то її вважали відьмою (і могли спалити). А якщо тонула - то її терміново витягали на берег, адже це означало, що вона невинна.

На жаль їх не завжди встигали витягати, тому жінки іноді гинули що так, що так. Цю практику описав Квітка-Основ’яненко в своїй “Конотопській Відьмі”.

І навіть досить сучасний Курт Кобейн (група Нірвана) теж згадує цю практику. В пісні “Serve the Servants” він співає “If she floats then she is not a witch like we’ve thought” (Якщо вона пливе, то вона - не відьма, як ми собі думали), що є згадкою про відомий випадок полювання на відьом в американському місті Салемі, що відбулося у сімнадцятому сторіччі.

(До речі, перед тим як писати цей допис я і “Конотопську відьму” прочитав і Serve the Servants послухав)

Зиккурат в Урі – це найвідоміша шумерська будівля. Вона була заснована понад чотири тисячі років тому. І, до речі, зробив це той самий Ур-Намма, закони якого я зараз перекладаю.

Але те, що ми бачимо – це не споруда чотиритисячо-річної давнини. Зиккурат був закинутий та занепав, допоки його не відновив у шостому столітті до н.е. нововавилонський цар Набонід.

Але те, що ми бачимо – це навіть не робота Набоніда. Адже Саддам Хусейн у восьмидесятих роках наказав відновити зиккурат. До того він виглядав значно гірше, хоча і не був простою купою каміння.

Перше фото: Photo By Michael Lubinski from Green Bay, WI, USA - Ziggarut of Ur, CC BY-SA 2.0, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=6860115

Друге фото: Leonard Woolley, photo with excavation workers, c. 1923–24, featuring the ziggurat of Ur, c. 2100 B.C.E., Tell el-Mukayyar, Iraq (photo: Penn Museum, Philadelphia), https://smarthistory.org/ziggurat-of-ur/

Закони Ур-Намми згадують про випробовування рікою в двох випадках. Про чаклунство я вже писав. Другий випадок ось:

“Якщо хто (іншого) у тому, що лежав у лоні зарученої дівчини, звинуватить, а ріка того очистить, то хто (іншого) звинуватив, той заплатить третину міни срібла.”

Третина міни срібла - це досить дорого - приблизно річний заробіток звичайної людини. Зауважу, що шумерам було зручно рахувати третинами через їхню шістдесяткову систему.

Як ми вже знаємо, “очищення рікою” означає, що звинувачуваного кидають у ріку і якщо той втопиться, то він був винен. А як ні - то ні. І, можливо, тут ми бачимо відповідь на моє питання з іншого допису - як суди визначають, чи дівчина пішла за чоловіком сама, чи він її “завів у дім” обманом? Цілком можливо винуватого теж якось визначали випробовуванням рікою.

Загалом, вчіться плавати. Як шумерам, так і вам це може зберегти життя.

Є шумерські тексти, які складно класифікувати. До таких належить текст із сучасною назвою “Подорож Енкі в Ніппур”. Це щось між міфом та славнем. Технічно його зараховують до міфів. В сучасності цей міф не є дуже популярним і явно не входить в “десятку шумерських текстів які має прочитати кожен”. Але шумерам він чомусь подобався. Його багато переписували і до нас дійшло багато копій, через що текст відновлюється без проблем.

https://sumerua.wordpress.com/2026/08/27/enki-to-nippur/

Починається він, до речі, з альтернативного пояснення звідки з’явилися люди. Згідно з цим міфом люди “пробивалися мов трава із землі”:

“В ті далекі дні, коли долі наділялися, роки врожайні Небом були породжені і люди немов трава із землі пробивалися, то володар Вічних Вод, цар Енкі, той Енкі, що долі наділяє свій храм звів із срібла з лазуритом і це срібло з лазуритом сяяло немов денне світло. Приніс він радість у святиню Вічних Вод!”

Купив я колись книгу “Історія Європейської Цивілізації: Близький Схід” під редакцією Умберто Еко. Сама книга написана великою кількістю авторів. І деякі автори пишуть досить непогано. Деякі не дуже. А деякі видають наступні перли:

“Якщо виключити початкові протистояння неподалік від дельти Нілу між народами, названими шердани, і Рамзесом II (XIII ст. до н.е.), - йшов уже другий рік його правління, - що завершилися поразкою чужинців і зарахування їх до числа найманців, що служили на кордоні з імперією хетів, - ті самі шердани об’єднали резервістів згідно доповідям у битві при Кадеші, - перші організовані ядра мігрантів, що згадуються в єгипетських джерелах, котрі атакували Єгипет у п’ятий рік правління Мернептаха, близько 1220 р. до н.е., були п’ятим об’єднанням, що прибуло з Лівії на підтримку трьох лівійських частин, вірогідно були головними учасниками походу й стояли на чолі конфедерації маленького державного або напівдержавного об’єднання, що називалося “Дев’ять стріл”.”

Заради цікавості я поміряв індекс складності цього речення. Використав індекс Gunning Fox, адаптований під українську (складними словами вважаються чотирискладові та більше). Для того, щоб речення було зрозумілим широкому загалу, індекс мав би бути 10-12. Очікується, що випускники університету можуть читати речення зі складністю 17. Все, що вище 20-ти - вважаєтсья дуже складним для розуміння. Складність же цього речення була 53. І не я буду списувати все на видавництво Фоліо, чи на перекладача. Вочевидь таким складним вже був оригінальний текст.

Продовжую перекладати закони Ур-Намми і там є такі два цікаві закони:

Якщо хто іншому спричинить втрату ока, то заплатить півміни срібла.
Якщо хто іншому зламає зуба, то заплатить півміни срібла.

Півміни срібла - це дуже дорого, насправді. Але порівняймо це із законами Хаммурапі, що були написані на триста років пізніше:

§ 196. Якщо людина пошкодить око іншій людині, то треба пошкодити її око.
§ 200. Якщо людина виб’є зуба людині, рівній собі, то треба вибити їй зуба.

Зверніть увагу, що штраф замінили покаранням в стилі “око за око”. І це вже значно більше схоже на старозавітнє:

“І кожен, коли зробить ваду своєму ближньому, як хто зробив, так буде зроблено йому: зламання за зламання, око за око, зуб за зуба, яку ваду зробить хто кому, така буде зроблена йому.” (Левит 24:19-20)

Для ширшого контексту додам, що півміни - це тридцять шекелів срібла (або, можна сказати, тридцять срібняків), що приблизно рівне 250 грамів.

Рабство в Шумері існувало. Але їхнє ставлення до рабів нас може здивувати.

Ось приклад із законів Ур-Намми, де в раба та у вільної людини й справді різні покарання. Але є нюанс:

“Якщо раб вдарить вільну людину, то йому збриють половину голови і проведуть навколо міста. Якщо вільна людина вдарить раба, то її відшмагають 60 разів лямкою і 60 разів поясом.”

Раб карається приниженням, коли як вільна людина карається тілесно. Що гірше - розбирати не буду. Але зауважу, що раб таки вважався людиною з дещо обмеженими, але все ж правами.

Довідка: закони Ур-Намми - це перші відомі нам закони, походять приблизно з 2100 року до н.е.

Ми можемо писати шумерською, але говорити - ні. Чому так?

Насправді ми не дуже розуміємо, якою була в них вимова. Їх слова ми знаємо лише через посередництво аккадської, в якої був інший набір звуків. Це так само, якби ми англійську вивчали через українські літери (“ай лав май мазер вері мач”).

І от, в шумерській мові у її аккадському прочитанні є занадто багато омонімів (слів, що однаково читаються, але мають різні значення), котрі точно вимовлялися по-різному. Ці слова в сучасності позначаються через циферки. Наприклад “a” - це вода, а “a2” - це рука. Або ось ще “hul-la” - це “злий”, а “hul2-la” - це “радісний, щасливий”.

От і як тут говорити? Циферки вимовляти - не варіант, а якщо говорити без них - можна нічого не зрозуміти. Якби хтось раптом захотів відновити розмовну шумерську, то вони б щось, звісно, придумали. Але поки що таких ініціатив нема.

Скульптура людини, приблизно 8000-5000 роки до н.е., Межиріччя, сучасний Ірак. Я б може і розказав про неї трохи більше, але я не кінчав на мистецтвознавця

https://en.wikipedia.org/wiki/Prehistory_of_Mesopotamia#/media/File:Stone_figurine,_a_primitive_representation_of_a_human_figure._From_Nimrik_village,_now_submerged,_Mosul_Dam,_Iraq._8000-5000_BCE._Iraq_Museum.jpg

By Osama Shukir Muhammed Amin FRCP(Glasg) - Own work, CC BY-SA 4.0, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=123193795

Шумерська історія є доволі заплутаною - оці всі міста-держви, що воювали одне з одним, та й самі шумери не ясно звідки взялися. А нам би хотілося, щоб вона була проста та прямолінійна.

І от, виявляється, що шумерам хотілося того ж самого. І це бажання “простої історії” вони висловили у “Списку царів Шумеру”. В цьому документі, де переплітаються правда та вигадка, написано який цар в якому місті правив і, головне, яке місто тоді царювало над Шумером, що насправді не відповідало шумерським реаліям.

В цьому Списку є чіткий початок правління царів, хоча і міфічних. Якщо якісь два важливих царі насправді панували одночасно, то в Списку вони рознесені в часі, щоб вписатися в ідею “послідовного царювання” - так сталося з Аґою та Ґільґамешем. Якщо якийсь цар не вписувався в гармонійну структуру Списку, його просто не згадували, як це сталося, наприклад, з Ґудеєю.

Але які б хиби не були в цьому Списку, його все одно беруть за основу вивчення історії Шумеру. І навіть Третя Урська Династія (та, з якої походить і законодавець Ур-Намма) називається саме третьою, тому що в Списку до того є ще дві Урські Династії, не залежно від того, чи й справді їх було дві і чи взагалі можна говорити про окремі “династії” в ті часи.

Згідно з шумерськими легендами, першим правителем Шумеру був Алулім, що правив 28800 років.

Цифра 28800 видається нам кострубатою - чому саме 28800, а не 30000, чи 25000? І якщо ви вважаєте, що річ у шістдесятковій системі числення - ви праві.

Насправді Алулім правив вісім “шар”, де “шар” - це 3600. А 3600 - це ніщо інше, як шістдесят по шістдесят.

Невідповідність наших систем числення дещо ускладнює переклад. Адже “вісім шар” звучить значно простіше аніж “Двадцять вісім тисяч вісімсот”, але при перекладі ця легкість передачі цифр втрачається.

Насамкінець, і про всяк випадок, зазначу, що не було ніякого Алуліма, котрий правив кілька тисяч років. Люди стільки не живуть і тоді теж не жили.

Ось два закони Ур-Намми, котрі вказують, скільки чоловік має заплатити жінці при розлученні: “Якщо чоловік розлучиться із рівною собі жоною, то заплатить одну міну срібла. Якщо чоловік розлучиться із (колишньою) вдовою, то заплатить півміни срібла.” По-перше, бачимо, що якщо чоловік одружився із вдовою, то вона при розлученні отримає вдвічі менше, ніж не-вдова. Про рівні права тоді не йшлося. Але по-друге - що міна срібла, що півміни срібла - це дуже багато.

dmytro.polovynka стародавній схід 2 дн. Розлучення було дорогим задоволенням. Міну срібла заробляв висококваліфікований працівник приблизно за два роки. А чорнороб - більш ніж за десять. Тобто за ці “відступні” можна було спокійно жити кілька років. Для довідки: закони шумерського царя Ур-Намми - це найстарший відомий нам кодекс законів.

Найстарша міждержавна угода була підписана між володарями міста Ебла та міста Абарсаль. Мова тексту іноді неочікувано суха. Ось приклад звідти, якщо не додавати уточнюючих займенників та сполучників:

Хто володаря прокляне, чи богів прокляне, чи Країну прокляне – вб’ють. Якщо вельможа з Абарсаля, Ебла видасть. Якщо вельможа з Абарсаля, Абарсаль вб’є. Якщо вельможа з Ебли, Абарсаль видасть. Якщо вельможа з Ебли, Ебла вб’є.

Мова тексту – еблаїтська.

Перша дипломатична угода, про яку в нас є достовірна історична згадка - це угода між неіменованими царями Лаґаша та Умми за посередництва царя Кіша Месіліма. І звучить це так:

Енліль – цар земель усіх, батько богів усіх, словом правим розділив землі між богами Нінґірсу та Шара. Месілім – цар Кіша згідно з наказом бога Іштарана мірною мотузкою   кордон позначив і поставив там камінь.

Як бачимо, угода між містами сприймається, як угода між богами-покровителями цих місць. Втім, це лише початок напису, адже Уш - правитель Умми, пізніше порушив угоду.

Там довга історія, і дізнатися більше можна у статті “Умма проти Лаґаша”

Скоро викладу переклад законів Ур-Намми - найстарших відомих нам законів. Це буде перший повний переклад законів Ур-Намми на українську. Закони будуть супроводжуватися великою кількістю коментарів про юридичні деталі, економічні відносини та звичаї тих часів для кращого розуміння історичного контексту.

“Сирота вельможі не буде підлеглим.

Вдова можновладцю не буде підлеглою.

Людина одного шекеля людині однієї міни не буде підлеглою.

Людина однієї вівці людині одного вола не буде підлеглою.”

Я вже давно мріяв перекласти ці закони, адже вони мають не лише суху історичну цінність. Для мене ці закони - це також вікно у сферу давньої етики, джерело знань про економічні відносини і спроба зрозуміти, як мислили давні люди.

Як і обіцяв, викладаю переклад законів Ур-Намми - перших відомих нам законів взагалі. Окрім самого перекладу там іде розлогий коментар (який, втім, можете за бажання пропускати, адже коментар та сам текст законів позначений різним форматуванням)

https://sumerua.wordpress.com/2026/09/14/ur-namma-code/