Dmytro Polovynka

Ігри з монетками

Для того, щоб грати в ці ігри вистачить просто мати декілька монеток, що дозволяє грати в будь-яких місцях - чи то в поїзді, чи то на вершині гори і навіть в черзі за закордонним паспортом. Насправді в них не обов’язково грати монетками. Підійдуть будь-які дрібні предмети на кшталт камінчиків чи ґудзиків.

Всі ці ігри містять елемент вгадування і більшість є варіантами “Вірю-не-вірю”, окрім стратегічної “Копійчаної гри” (“Pennywise”) від Cheapass.

Якщо вибирати одну з них, я б однозначно радив першу у списку “Три монетки” (або й просто “Монетки”, якщо інші ігри не розглядаються). Насправді в жодну іншу гру, окрім згаданої, я не грав достатню кількість часу, щоб їх вповні оцінити, але як на мене, жодна з них не є настільки цікавою, як “Три монетки”. Офіційна назва гри мала б бути “Міланський різновид гри Спуф”, але я дозволив собі вільно її перекласти, хоча б з тої причини, що офіційна назва вже навіть не гуглиться.

Три монетки

Гра підходить для необмеженої кількості гравців (мінімум двоє). Чимось нагадує гру з кубиками Перудо. Ціллю гри є правильно оцінити сумарну кількість монет виставлених в закриту, відповідно до цього правильно проводити торгівлю, спробувати ввести в оману суперників і зрештою лишитися останнім гравцем з монетками.

Кожен гравець на початку гри отримує три монетки. Кожен кладе в руку довільну кількість своїх монет або жодну монету так, щоб це не бачили суперники. Рука стискається в кулак і виставляється вперед. Починається торгівля. Перший гравець (визначається жеребом) говорить скільки всього монет є в сумі на всіх руках. Завжди безпечно говорити меншу суму, ніж є насправді, головне не сказати завищену заявку. Далі по колу кожен гравець має можливість:

Після закінчення торгівлі гравці знову кладуть монети в кулаки, так щоб ніхто не бачив, і торгівля починається заново - на цей раз з гравця, котрий мав останнє слово у попередньому колі. Коли в гравця закінчуються монети, він вибуває з гри. Оскільки гра триває достатньо швидко, довго сумувати йому не доведеться. Виграє гравець, що лишився останнім.

Є ще дві спеціальні заявки, без яких на початках можна і обійтися, але які урізноманітнюють гру і можуть бути стратегічно використані, наприклад - в кінці гри.

  1. “Пусто” (не можна казати, якщо цей гравець в цій торгівлі вже говорив будь-яку іншу заявку до того) - торгівля закінчується. Якщо монет на руках дійсно нема, то всі решта гравців відкладають по монетці. Якщо ж на руках була хоча б одна монета, то гравець відкладає свою.
  2. “Максимум” - якщо гравець вважає, що монет на руці - максимальна можлива кількість, тобто всі гравці поклали всі свої доступні монети в кулаки, то може заявити “максимум”. Якщо він вгадав, то наступну торгівлю буде починати він, але жодних монет ніхто не бере і не відкладає. Якщо ж він не вгадав, то він відкладає одну монету.

Заявка “максимум” має певну тактичну цінність, наприклад в кінці гри, коли в обох гравців лишилося по одній монеті, я поклав одну і я впевнений, що суперник теж поклав одну монету. Якщо я скажу “дві”, то можу дати заробити супернику монетку, якщо він скаже “точно”. Заявка “максимум” позбавляє його такої можливості.

Як і в грі Перудо, в “Трьох монетках” важко обігнати гравця, який вже почав вигравати, оскільки в останнього більше монет на руках і, відповідно, більше поля для маневру. Тому при бажанні можна змінити правила на такі, де монетку відкладає той гравець, який виграв раунд торгівлі, а не той, що його програв, як в оригінальних правилах. І тоді виграє гру той, хто першим позбудеться монеток. Можливо “Три монетки навпаки” для когось будуть цікавішими.

Як не дивно, “Три монетки” не є популярною грою і її правила я знайшов лише на сторінці гри Спуф, як міланський різновид правил. На жаль сторінка вже припинила своє існування і я радий, що зміг прочитати ці правила до того, як вони зникли. Насправді ця гра дуже відрізняється від оригіналу. Оригінал (нижче) наведений для порівняння.

Посилання на правила у WebArchive

Відео з описом правил і прикладом гри

Спуф (Spoof)

Гра для барів (поширене в англомовному світі явище), зазвичай грається для того, щоб визначити, хто платить за пиво наступним.

Кожен гравець на початку гри отримує три монетки. Гравці кладуть довільну кількість монет собі в руку (максимум - три, але можна не покласти жодної), так щоб ніхто не бачив, стискають руку в кулак і виставляють вперед. Якщо хтось помилково поклав більше монет ніж три, то вони все одно рахуються за три монети. Всі гравці по колу говорять скільки на їхню думку всього монет. Заявки не можуть повторюватися, але правила, що кожна наступна заявка має бути вищою за попередню - немає, тобто можна говорити як меншу так і більшу кількість. Коли всі гравці сказали висловили свою думку щодо кількості монет, руки відкриваються і дивляться чи хтось вгадав. Якщо хтось вгадав - то він вибуває з гри (вибуває зразу, тобто монетку, на відміну від попередньої гри, він не відкладає). Решта гравців знову кладуть в руки монетки і торгівля починається з наступного гравця по годинниковій стрілці. Хто лишився останнім - програв.

Іноді очки нараховуються за те, яким по черзі вибув гравець (чим раніше вибув - тим більше очок), але частіше той, хто програв, просто ставить всім пиво.

Наступні ігри приводяться лише для повноти картини. Раптом комусь дуже сподобається грати монетками і захочеться чогось нового. На відміну від попередніх ігор, знання математики і теорії ймовірності в них не дуже допоможуть і більшу роль грає психологічний аспект.

Тіппіт (Tippit)

Гра поширена в Уельсі (Велика Британія), схожі ігри можна знайти і в інших державах. В Уелься навіть проводиться чемпіонат. Віддалено нагадує дитячу гру “перстень”.

Вимагає лише однієї монетки. Гравці розбиваються на дві команди по троє людей. Перша команда сховавши руки під столом передає монетку з рук в руки, потім капітан команди командує виставити руки на стіл. Всі руки - стиснуті в кулаки. Друга команда вгадує, де знаходиться монетка. Гравці другої команди можуть показати на будь яку руку і сказати, що там монетка є, або немає. Вказана рука відкривається. Є три варіанти перебігу подій:

Грають до 11 очок.

Чотири монетки.

Якщо усі попередні ігри можна а іноді і треба грати з більшою кілкістю гравців, то ця - строго для двох. Адаптована від гри з невдалою назвою Hand Covers Bruise, в якій гравці приховують одне від одного кількість випрямлених пальців. Оскільки така схема просто вимагає, щоб нею зловживали усі відмінні від ангелів гравці, я замінив відкриті пальці монетками. Гра подавалася на конкурс “Тисячолітня гра” (Thousand year game design challenge), але не виграла.

Гравці по черзі ховають в руку від одної до чотирьох монет (технічно можна грати з трьома монетами і дозволити заявку Нуль, але тоді гру треба буде якось більш креативно переназвати, а перекладати оригінальну назву я не бачу змісту). Припустімо Оля сховала в руку декілька монет, вона виставляє її стиснутою в кулак і каже, скільки там монет. Вона може сказати правду, або збрехати.

Задача Івана - її суперника, визначити, чи заявка ж правдивою, чи ні сказавши “Вірю” чи “Не вірю”. Якщо Іван не вгадав - повірив при неправдивій заявці, або ж навпаки - то одне очко пише собі Оля. Якщо ж Іван вгадав, то тут є два варіанти:

  1. Іван сказав “Вірю” і Оля таки сказала правдиву заявку, то очко записує собі Іван.
  2. Іван сказав “Не вірю” і Оля таки збрехала, то Іван має вибір:
    • Записати собі одне очко
    • Спробувати вгадати точну кількість монет. Якщо Іван вгадав, то пише собі три очки, якщо ж не вгадав, то Оля пише собі два.

Після кожного раунду Оля з Іваном міняються ролями. Грається до наперед заданої кількості очок.

Найпростіша гра на вгадування

Якщо ж і гравців двоє і монетка лиш одна, можна спробувати зіграти наступну гру.

Степан ховає монету в праву або в ліву руку і заявляє, в якій руці лежить монета. Катерина має сказати “Вірю” чи “Не вірю”. В залежності від того, чи Катерина вгадала, очко пишеться їй чи Степану. Гравці міняються місцями, тепер монету ховає Катерина.

Грається до наперед заданої кількості очок. Щоб весь час не віддавати монету туди-сюди, можна домовитися, що в одному раунді п’ять разів підряд вгадує Степан, а п’ять разів підряд - Катерина, але тоді треба грати до певної кількості раундів.

Ця остання гра дуже проста за своїми правилами, але цікаво відзначити, що схожу гру зі своїми жертвами грав злодій з першої серії сучасного серіалу про Шерлока Холмса “Етюд у рожевих тонах”, з тою відмінністю, що грали лише раз і що замість вгадувати, де монетка, треба було вгадати, де отруєна пігулка.

Копійчана гра (Pennywise)

Кожен гравець отримує на руки такі монети:

Кожним ходом гравець кладе в центр одну власну монетку і може забрати звідти будь-яку кількість інших монет, загальна сума яких менша ніж монета, яку він туди поклав. Хто останнім лишився з монетою - той переміг.

https://web.archive.org/web/20170601163656/http://cheapass.com/free-games/pennywise