Dmytro Polovynka

Культ сили: російська парадигма

Є різні види етики - до прикладу ті, що базуються на внутрішніх цінностя (наприклад стоїцизм), інші концентруються на характері дій, або на характері наслідків (наприклад кримінальний кодекс). Є релігійні етики, як християнська, чи ісламська, є світські, наприклад гуманізм.

Росіяни відкинули всі ці етики і створили свою - на базі Культу Сили. Хто сильний - той і правий.

Прямі приклади

Є очевидні прямі приклади такого культу.

Символом росії не дарма є ведмідь - найсильніша хижа тварина північних лісів.

Війна - важлива частина культу сили. Обожнюється все, що пов’язане з армією. Росія робить культ з другої світової війни, де замість європейського ‘ніколи знову’, вони ‘можем повторить’. Характерні твердження та меми:

Росія не вважає чимось поганим погрожувати ядерною зброєю. Від них можна почути фразу на кшталт:

У нас же есть ядерное оружие, вы же не хотите провоцировать страну с ядерным оружием. А то может и третья мировая начаться

Поширені вислови:

Обернені приклади

Зрозуміло, якщо силу росіяни люблять, то є речі, які вони зневажають. Це - друга, обернена сторона культу сили.

Це, наприклад, зневага до:

Як вже прийнято в суспільствах, що обожнюють силу, на росії теж притаманна особлива нелюбов до секс-меншин. Чомусь це питання для них настільки важливе, що навіть патріарх кіріл в своїй проповіді 6го березня 2022 на прощену неділю основною темою для розмови обрав гей-парад. І є навіть стаття про “заборону пропаганди геїв”. Така фанатична гомофобія росіянами помилково сприймається, як любов до традиційних цінностей. Хоча з одного боку латентні гомосексуали часто бувають найбільшими гомофобами. А з другого боку, традиційна сім’я на росії виглядає доволі дивно, якщо врахувати кількість татів-алкоголіків.

Окрім прямих та обернених прикладів, є і інші прояви культу сили. Таким проявом є ставлення до інших людей, чи народів. Культ сили передбачає:

Про них, та інші тези йтиметься далі.

Раболєпіє

Раболєпіє - це російське слово, яке не має точних аналогів в українській мові. Поєднує рабську психологію разом з підлабузництвом щодо авторитетів. Наступні твердження характерні для людей, заражених раболєпієм

Ймовірно за такою поведінкою також приховується навчена безпомічність. Виникає вона через неможливість контролювати своє життя, а також відносність правил.

Самодержавність

Напряму пов’язана з раболєпієм. Основа російського стилю правління вже більше чотирьохсот років, а то й довше. Конфлікт між Хмельницьким та російськими послами виник через те, що московський цар був самодержавцем і відмовлявся кому небудь присягати.

Самодержавність означає одноосібне правління державою. По своїй суті - форма абсолютної монархії.

Вважається, що

царь-батюшка все знает

Ось як мислять росіяни:

Якщо цар так захотів, отже так має бути. Якщо ніяких логічних причин не видно, отже ми знаємо не все. Цар - мудрий, треба йому довіряти.

  1. Якщо путін вирішив напасти на Україну, то він - стратегічний геній.
  2. Якщо він каже, що Україна сама хотіла напасти на росію, отже так і є.
  3. Якщо немає жодних цьому доказів, то це нічого не означає, в путіна такі докази точно є.

Самодержавність вкупі з раболєпієм породжують такі явища як:

Щодо останнього пункту - ініціативність відсутня навіть в таких речах, як позайматися спортом. Це переплітається з цинізмом та алкоголізмом. Бо “лучше водочки выпить”.

Через самодержавність, авторитаризм та відсутність ініціативності, російська армія не може децентралізуватися, так як ЗСУ. Та й волонтерський рух у них в такій мірі, як в Україні, у них неможливий. Майдан - неможливий теж, тому росіяни вважають, що Майдани в Україні були проплачені.

Гординя

До усіх слабших росіяни ставляться зверхньо. Це може бути зверхньо-поблажливо, як колись до українців.

Младшие братья хохлы.
Люблю хохлушек.

А можна і зверхньо-зневажливо, як до американців

Да они же тупы-ы-ые (с) Задорнов

В будь-якому випадку, оскільки в них - друга армія світу, то всі народи вони можуть зневажати. США, в котрої - перша армія світу, вони зневажають через любов США до таких “слабких” речей, як лібералізм чи демократія.

Гординя росії та росіян проявляються наступним чином:

Щодо останнього пункту. Якщо проаналізувати гімн росії, то там немає жодних дій в першій особі крім “гордитися”, конкретно в приспіві:

слався страна, мы гордимся тобой

Така пасивність співача гімну чудово поєднується вже з згадуваними самодержавністю та раболєпієм.

Все це разом веде до імперіалізму, оскільки всі решта, на думку росіян - менш гідні, щоб мати власну державу. Звідти нелюбов до Грузії, країн Балтії, України, зневага до центрально-азіатських республік та бажання відновити СРСР.

Жорстокість

Жорстокість - пряме породження культу сили, гордині та зневаги до слабших. Якщо слабший не зміг за себе постояти, то, з точки зору культу сили, він винен сам. Гординя та цинізм (див. далі) породжують відсутність співчуття.

Це призводить до таких явищ як

Російські військові зізнавалися в тому, що вони

Убиваем цивильных по приколу

Іншим прикладом жорстокості, є російська книга “Домострой” - книга по веденню домашнього господарства. Чоловік в цій книзі був абсолютним самодержавцем у своїй хаті. І книга описує як бити жінку, щоб вона слухалася. Цю книгу можна було б назвати пережитком середньовіччя, але нічого там на росії так і не змінилося.

Російські вислови:

Бьет, значит любит

Насильно мил не будешь

Щодо останнього - він то правдивий, але такий вислів не виникає там, де не намагаються бути “насильно мил”.

Цинізм

Оскільки рівні - вони ні сильніші, ні слабші, не до кінця ясно, як до них ставитися. В росіян в таких стосунках перемагає байдужість та цинізм. Росіяни цинічні не лише з іншими-рівними, вони цинічні і до самого себе.

В менш освічених верствах населення, таке цинічне ставлення до самого себе та до оточення переростає в алкоголізм. Адже при відсутності ініціативності та інших цінностей крім як культу сили, лишається хіба лише зловживати алкоголем (бухати).

В інтелектуалів же такий цинім стає специфічно російським постмодернізмом. Він відкидає всі цінності і ставить все під сумнів, але робить це дуже інтелектуально. Таким страждають російські ліберали. Вони, наприклад, хочуть бути вище за війну, сприймають її як якесь непорозуміння, вони тут ні при чому, вони ж за мир. Та й взагалі, за їхніми словами, - війна та політика - це брудна справа, ще не ясно хто там правий, а хто винен.

Росіяни ставляться одне до одного байдуже та цинічно, вони не вбачають цінності одне в одному. Саме тому колективність на росії може бути насаджена лише силою. Усі спроби згуртувати колектив вбачаються, як щось чуже. Це призводить до відсутності добровільної співпраці. Це органічно пов’язане з авторитаризмом, централізацією та самодержавством.

Російські вислови:

Не мы такие, жизнь такая

…як спроба виправдання власного цинізму.

Бабы еще нарожают

…як цинічна відмова берегти життя військових.

Російський цинізм би був неповний без згадки про мало не основоположну російську рису. Брехню.

Брехня

Вбудоване небажання підкорятися разом з потреобю це робити приводить до лицемірства та брехні.

Вважають інших настільки ж цинічними, тому не вважають, що брехати - це щось погане, бо брешуть всі

Приклади брехні:

Брехнею є також їхні поширені фрази:

Росіяни настільки передбачувані у своїй брехливості, що можна виділити чотири стадії заперечення неприємних фактів:

  1. Не було ніяких вибухів
  2. Вибухи були, але це не ми
  3. Це були ми, але ми попали у військові об’єкти
  4. Ми не попали у військові об’єкти, але “Где вы были восемь лет, пока бомбили Донбасс?”

Росія настільки просякла брехнею, що видимість для неї важливіша за реальність. Майже всі сфери життя діляться на продаж і на внутрішню

Російські вислови:

Обдурили дурака на четыре кулака

Без лоха и жизнь плоха

Не наебешь - не проживешь

Не пойман - не вор

А вы докажите

Останній часто використовується, коли піймали на брехні, але доказів недостатньо. Пов’язаний з “не пойман не вор”.

Подвійні стандарти

Росіяни настільки звикли до брехні, що подвійні стандарти там (як колись і в СРСР) - всюди. Подвійні стандарти - це просто підтип брехні, але в авторитарній державі подвійні стандарти - це системна річ.

Росіяни звикли до подвійних стандартів, тому парадоксальні та нелогічні речі їх не дивують. Вони можуть суперечити самі собі в тій самій фразі, але вважатимуть це в межах норми. Наприклад (взято зі статті Войти во мрак и нащупать там людей, курсив - питання журналіста):

«Все радуются, потирают ручки, что стравили один народ, — говорит мне московский таксист. — Воюйте здесь, истребляйте друг друга! Их задача всегда была обескровить, разрушить Россию. Да, ситуация плохая, тяжелая, но я считаю, по-другому нельзя было».

«Я сегодня деньги поменял, купил доллары. Ну ничего, все нормально будет, сейчас вот от доллара отключимся».

«Молодежь подпихивают на все это — на фашизм и на то, что войну [вести] нельзя».

— У нас же вот к украинцам нормально относятся, правильно?
— Нам многие говорили, что «хохлов надо наказать».
— Правильно, наказать надо!

— Пусть как в Америке разные штаты, так и у нас — пусть все будут вместе: Украина, Чувашия, но все вместе, братские народы, как, грубо говоря, СССР с республиками. А у нас все это разбили, раздробили. Как огромное предприятие — ты его разбей на части и заберешь за бесценок.
— Вы не считаете, что Украина — суверенное государство?
— Я считаю, что Донецк и Луганск — это суверенное государство. Они выразили свою независимость — так дайте им независимость. Почему вы не даете?!

Убогість

Цинізм, відсутність ініціативності, зневага до слабших, беззахисність перед сильнішими породжують ту убогість, в котрій росіяни живуть. Убогість, як матеріальну, так і духовну.

Оскільки росіяни вважають себе дуже духовними, то свою убогість змушені трактувати, як прояв цієї духовності. Але оскільки на заході люди живуть не убого, то їх, відповідно, трактують, як бездуховних.

Російську убогість дуже вдало описано в популярній російській рок-пісні:

Пісня ДДТ “Родина - уродина, а она нам нравится” - вся суть російського патріотизму. Вони знають наскільки жахливою є їхня держава, але люблять її. І ніякі Бучі, Маріуполі, внутрішні репресії не змінять цього. І за такий патріотизм вони гордяться. Кажуть Єжов, коли його розстрілювали з наказу Сталіна крикнув “Слава Сталіну!” Росіянин любитиме свою уродіну-росію, навіть якщо вона його самого понівечить та окраде. А якщо вона понівечить і окраде інших, то це тим більше не проблема. Вона ж “уродіна, но она нам нравіцца”.

Або, зі слів Тетяни Даниленко:

Почитала-послухала цілі пласти російських інтелектуалів. Геополітиків, воєнних філософів і тд. Переказувати тези і прізвища не буду, але суть ось в чому: жити в гівні - це істінно русскій логос, особая поезія. Десь там же в коментах знайшла: лєгко любіть мать, єслі она чістєнькая і трєзвая. Но истинная любовь - это когда любишь ее заблеванную, голую, валяющуюся в канаве.
Українська практичність, хазяйновитість і приземленість викликає в них фізичну відразу, ненависть і напади бурхливої ксенофобії. Їх дратує українство як лайфстайл - з усіма цими чорнобривцями і огірочками. Чистота їх і в Європах з Америками підбішує, але під боком сприймається як виклик.
Росіяни не розуміють, чому люди зі спільного, як вони думають, ментального простору не хочуть любити брудну, забльовану і забухану. Как же так, доколє? Прєдатєлі…

Це підтверджує Сурков (російський політик) в інтервью про рускій мір:

Это в каждом из нас. Я когда был юный совсем, я помню в школе сидел во дворе, мужики курят, говорят. А я смотрю забор — покосился. И никому из нас не приходит в голову подойти его подправить. Я тогда еще подумал — почему? Потому что мы смотрим поверх забора, мы всегда немного не здесь. Мы всегда смотрим куда-то вдаль, это свойство русского характера, дальнозоркость. Мы, до конца не обжив какую-то территорию, хотим ещё чего-то взять. Оно и привело нас в космос в то время, когда у нас в бараках жила половина населения и канализации не было. Это свойство русского характера, это генотип, это неистребимо. Это не хорошее, не плохое, просто оно такое. Я не говорю, что заборы не надо поправлять, надо конечно, но для нас это никогда не главное дело, как для какого-то человека в какой-то уютной стране Европы, который как раз на заборчик то и смотрит. И полисадничек себе поливает, он в этом живет. Мы — другие.

Виправдання такій убогості, котрі люблять перелічувати росіяни, позбирав Віктор Трегубов:

Вони ж знають, що все удовбищне. Вони чудово розуміють, наскільки жалюгідним лайном є дійсність, яку вони вибудували довкола себе. Але щоб не збожеволіти від зневаги до себе та справи рук своїх, всередині себе вони вибудували дуже складну систему «так, але». Вона у ватника та ліберала різна, але в обох є.

— Так, усе мерзенне, але нас усі бояться, ядерні ракети…
— Так, усе мерзенне, але Достоєвський, Толстой…
— Так, усе мерзенне, але особлива духовність…
— Так, усе мерзенне, але інші не кращі…

Тим не менше росіяни навіть носять футболки, або клеять на машини наліпки з написом

Нам не стыдно

Таку футболку буде носити лише людина, котра розуміє, що їй має бути соромно. Якщо людина - громадянин нормальної держави, то їй навіть в голову не прийде купити футболку з таким формулюванням.

Любов до криміналу

Культ сили притаманний злочинцям. Не дивно, що на росії криміналітет люблять. Це і любов до блатних пісень, і романтизація злочинців, і статті на серйозних ресурсах про “воровскі сходки” і кого там “коронували” (часте явище на, наприклад, lenta.ru).

Процитую статтю з meduza.io

Легализовавшись в органах власти, бывшие бандиты принесли с собой в публичную сферу свою жизненную философию: цинизм, культ силы, алчность, убежденность в продажности всех вокруг, готовность к насилию.
Внешне уголовная культура имеет коллективистский характер. Но по сути своей она очень индивидуалистская, потому что отвергает представления о врожденном равенстве и горизонтальной солидарности. Она не учит эмпатии и доверию («Не верь, не бойся, не проси»), а на низовом уровне пронизана ощущением зависимости и бессилия.
Часто уголовная культура противопоставляет себя культуре «нормативной» как более настоящая, душевная. Якобы она основана на подлинной справедливости, а не на бездушном законе и искусственных правилах
Отсутствие интереса к другому как иному, отрицание равенства и границ собственности и личности, понимание любых различий иерархически (слабее/сильнее, беднее/богаче, ниже статусом / выше статусом) — все это в условиях длительной несвободы и социальной разобщенности порождает агрессию и зависть на уровне всего общества
В условиях деградации институтов, авторитетов и ценностей общество утрачивает нравственные ориентиры и способность к сложной рефлексии. Оно начинает воспринимать цинизм, меркантильность и эгоизм как стандарт. Догмат «Своя рубашка ближе к телу» вместо солидарности и социальной эмпатии делает общество чрезвычайно аморфным и равнодушным.

Такое общество парадоксальным образом соединяет в себе чувства нарциссизма и униженности, равнодушие к другому и желание добиться от этого другого справедливости и уважения к себе.

Джерело: стаття на meduza.io

Сваволя

Російською - “беспредел”. Логічно випливає з культу сили, але треба про неї обов’язково згадати для повноти картини.

Оскільки хто сильний, той і правий, то закони мають лише відносну вартісність. Перед законом не всі рівні - це стосується не лише росії, але на росії має системний характер саме через культ сили. Виступати проти “сильных мира сего” може мати доволі неприємні наслідки. Прикладами є публічні засудження людей в чечні, котрі виступають проти рамзана кадирова.

Якщо ж конфлікт між правом сильного і законом стає занадто сильним, тоді змінюють закони. На росії, наприклад, законом дозволені лише одиночні пікети. Більше людей на протестну акцію збиратися не може, відповідно свобода зібрання - відсутня.

Оскільки закони не дотримуються і право сильного переважає, усю спробу скопіювати демократичну систему на росії можна назвати “карго культом”. Дійсно, є інституції, є суди і парламент, є три гілки влади. Є конституція і закони. Але по факту всі вони працюють на одного самодержавця і тримають вертикаль влади. Втім, останнім часом росіяни заявляють про свій особливий шлях, вважачи, що колективний захід занепадає через свою форму демократії зокрема.

Прикладом сваволі на найвищому рівні є президентсво самого путіна. По російській конституції, людина не має права йти в президенти більш ніж на два терміни. Відповідно на третій термін путін пішов, схитрувавши, як прем’єр міністр, зберегши контроль над справами в державі. Після цього він пішов на третій термін, протрактувавши конституцію у потрібний спосіб - що не можна іти на два терміни поспіль, а не взагалі. Під час його третього президенства, конституція була змінена, щоб забрати цю незручну проблему кількості термінів..

Підсумки

Це вже моя друга спроба зрозуміти росіян. Першою була стаття Русский мир, яка, втім, була більше зверненням до росіян.

На мою думку, культ сили дуже добре пояснює багато особливостей російської культури та політики, як то:

Усі ці явища, тим не менше, дуже тісно пов’язані і ще не ясно, що породило що. Наприклад можна вважати, що наріжним каменем культу сили було саме півтисячолітня історія самодержавства, а не навпаки, як це описав я. Але це самодержавство саме по собі не пояснює зневаги до інших народів. Ймовірно вибір саме культу сили, як основи російської парадигми, не є цілковито ідеологічно правильним. Але коли я намагався структурувати всю інформацію про особливості російської культури, це був саме культ сили, котрий зміг пояснити усі явища.