Шумерський міф про сотворення людей Енкі та Нінмах в переказі
Backup page for:На іншій сторінці є переклад міфу про Енкі та Нінмах, котрий є дуже близьким до оригіналу з незначними власними вставками. Тут же – спроба передати той самий текст в прозовому, адаптованому та більш зрозумілому переказі. Сподіваюся, цей переказ буде зрозумілим також школярам середньої школи.
Як Енкі та Нінмах людей створили
В далекі дні, в далекі ночі, коли небо і земля були створені, в ті далекі часи, коли наділялися долі і народилися Верховні Боги, тоді богині одружувалися, ділили між собою землю, вагітніли та народжували, а боги, щоб отримати харчі та пиття тяжко працювали. Незліченні боги канали викопували, а з викопаної землі насипали цілі пагорби.
Почали тоді боги, глину дроблячи, на таке життя нарікати. Але широкомудрий Енкі, той хто створив незліченних богів, той що усе знає та чує лежав собі на ложі в глибоких Вічних Водах, що називалися Абзу. Він був так глибоко, що жоден інший бог не міг туди потрапити. І поки боги лили сльози та гірко голосили, Енкі глибоко спав, зі сну не вставав.
Його мати – Намма, прадавня мати незліченних богів, звернулася до свого сина, переказала йому про сльози богів:
“Все спиш та спиш, все лежиш та лежиш, все з ложа не встаєш! А боги, що ти їх створив, шию гнуть! Сину мій! Встань зі свого ліжка! Зглянься! Замислись! Сотвори богам слуг, щоб вони могли від тяжкої праці відпочити!”
Почувши слова своєї матері Намми, Енкі прокинувся та піднявся з ложа. Встав посередині своєї святині, на ймення Халанкуґ та рішуче вдарив себе по стегну. Енкі широкомудрий, вмілий, обачний, творець задумів усіх речей прикликав богинь Життєдайну та Життєдарчу та почав думати, яких би то слуг богам сотворити.
Відповів він Наммі – своїй матері:
“Мати моя! Будуть створені ті, котрих просила ти! Будуть вони носити коші із землею замість богів!
Ось глина, піднята із глибин Абзу. Заміси її, богині Життєдайна та Життєдарча відщеплять частину цієї глини, ти ж тіла почнеш з неї ліпити. Твоєю помічницею буде праматір Нінмах а також богині родючості Нінімма, Шузіанна, Нінмада, Нінбараґ, Нінмуґ, Шаршарґаба та Нінґуна. Стоятимуть вони поруч із тобою, коли ти людей ліпитимеш.
Мати моя! Коли ти їх виліпиш, тоді нехай праматір Нінмах накаже їм коші із землею носити! Буде богам полегша! Зможуть незліченні боги відпочити тоді!”
І сталося так, як він сказав. Намма узяла глину, Життєдайна та Життєдарча відщепили з неї частину і з праматір’ю Нінмах та богинями родючості зліпили вони з глини людей.
Коли робота була завершена, серце Енкі звеселилося. Наготував він учту для своєї матері Намми та для праматері Нінмах.
На цій учті Життєдайна та Життєдарча, боги княжого роду, боги-доледарці, перші між головними – усі вони поїдали хліб. Бог неба Ан, бог повітря Енліль та Енкі засмажили для учти освячених козенят.
Незліченні боги прославляли Енкі, співаючи:
“Володарю широко-мудрий,
хто такий мудрий як ти?
Величний володарю Енкі,
хто зрівняється з твоїми діяннями?
Ти – немов рідний батько,
що сутям долі наділяє!
Над сутями ти пануєш!”
Енкі та Нінмах пили пиво, веселими були їхні серця.
І от праматір Нінмах каже до Енкі:
“Я ліплю людські тіла і тому доля людини залежить від мене. Зліплю тіло хорошим – і доля в людини буде доброю, а як зліплю тіло поганим – тоді і доля в людини буде злою.”
Енкі не погодився та відповів Нінмах:
“Яким би тілом не наділила ти їх, долю їм добру чи злу давши – то зможу я цю долю виправити.”
Вирішили Енкі та Нінмах позмагатися і вирішити хто правий.
Тоді Нінмах взяла в руки глину підняту із Вічних Вод і спершу створила чоловіка із немічними руками. Енкі глянув на цього чоловіка і постановив йому бути царевим вісником.
Другого чоловіка Нінмах створила сліпим. Енкі глянув на нього і постановив йому бути музи́кою. Став той головним над музиками при цареві.
Третього чоловіка Нінмах створила з двома ногами зламаними, з ногами кривими. Енкі глянув на нього і постановив йому бути ковалем. Став той працювати з осяйним сріблом.
Четвертим Нінмах створила чоловіка, що сечу втримати не міг. Енкі глянув на нього, занурив його у заворожену воду та вигнав з його тіла хвороботворного біса Намтара.
П’ятою жінку, що не могла народити – таку Нінмах створила. Енкі глянув на цю жінку і постановив їй бути ткалею для дому царівни.
Тоді Нінмах створила шосту людину, що не була ані чоловіком, ані жінкою. Енкі глянув на цю людину, та сказав їй бути жрецем Енліля в царевому храмі.
Нінмах з розпачу кинула глину з рук на землю і запала смертельна тиша.
Величний володар Енкі промовив до праматері Нінмах:
“Людям, що ти їх створила – я їм долю їхню наділив, хліб їм дав. Зараз я сам когось створю, а ти цьому народженому долю наділи!”
Сам Енкі вже окреслив тіло й голову цієї людини у своїх думках та й каже:
“Хай чоловік жінку запліднить, а жінка, бувши заплідненою чоловіком, нехай з утроби своєї розродиться.”
Сталося так, як сказав Енкі. Встала праматір Нінмах поруч породіллі, жінка та з утроби своєї розродилася і вийшло на світ немовля.
Це вперше праматір Нінмах побачила людське маля. Глянула вона на нього та й здивувалася, що воно таке – голова в нього ледве тримається, очі – нічого не бачать, шия – квола, ледве дихає, ребра дрижать, нутро – слабе. Не візьме воно своїми руками хліб, не покладе його в свого малого рота. Не стане своїми стопами в полі, не втримають його там ноги.
Енкі каже праматері Нінмах:
“Людей тобою створених я долею наділив, хліб їм дав. Тепер ти людину мною створену долею наділи, хліб їй дай.”
Нінмах глянула на маля, розвернулася до нього та підійшла ближче. Спробувала з ним говорити – а то не відповідає, лиш плаче. Дала йому хліба, щоб воно поїло, але то не змогло хліба взяти. Підготувала йому ложе, але то не змогло ані встати, ані на ложе лягти.
Нінмах такими словами Енкі відповіла:
“Воно встати, чи сісти не може, лягти саме не може, дім збудувати не зможе, хліба їсти не може. Людина тобою створена ані жива, ані мертва. Утримувати саме себе не зможе.”
Енкі заперечив Нінмах:
“Першого чоловіка із немічними руками я долею наділив, хліба йому дав. Чоловіка, що був сліпим я долею наділив, хліба йому дав. Чоловіка з двома ногами зламаними, з ногами кривими я долею наділив, хліба йому дав. Чоловіка, що сечу втримати не міг я долею наділив, хліба йому дав. Жінку, що не могла народити я долею наділив, хліба їй дав. Людину, що ані чоловіком, ані жінкою не була я долею наділив, хліба їй дав. Тож, сестро моя, маєш тепер мою людину долею наділити, хліба їй дати.”
Нінмах в розпачі відповіла:
“Енкі, ти переміг! Горе мені! Ти ані на небі не жив, ані на землі не жив та й за країною Шумер ти не доглядав.
І на цій землі, де твої слова не були законом, звела я свій дім, збудувала своє місто.
Але тепер ти змусив мене в ньому ж замовкнути!
Моє місто – знищене! Мій дім – розбитий! Моїх дітей – схоплено!
Невже зробиш ти мене втікачкою? Невже не зможу я втекти від твоєї руки?”
Енкі заспокоїв Нінмах:
“Ти – велична богиня! Слова тобою промовлені – хто може змінити їх? О, Нінмах! Вічними хай будуть твої діяння! Що недосконалим створене було – чи може хтось противитися цьому?
Але тепер візьми маля мною створене зі своїх колін. На спину собі пов’яжи, годуй його зі своїх долонь. Славитиметься моя сила, утвердиться твоя мудрість. Жерці та жриці танцюватимуть, голови здійматимуть, прославлятимуть тебе.
Завдяки тобі виросте з цього маляти сильний чоловік! Про це співатимуть пісні, про це писатимуть таблиці! Усі боги дізнаються, що це маля збудує мені храм!”
Нінмах великому володарю Енкі – не рівня.
Батькові Енкі – хвала добра!
Післямова
На відміну від іншого перекладу, тут я намагався усунути усі незрозумілі місця, замінивши їх на більш зрозумілі. Найбільшою сюжетною зміною є прийняття конкретної інтерпретації про те, хто такий Умуль, котрий тут навіть не згадується по імені. Тут він є просто малям, або немовлям.
Цей переказ – експериментальний і перший в такому роді поміж моїми перекладами. Сам я зазвичай надаю перевагу перекладам наближеним до оригіналу.