Dmytro Polovynka

Мозок і поведінка

Backup page for:

В цій статті я спробував зібрати різні факти про роботу нашого мозку, котрі в спрощеній формі допомагають зрозуміти, як він працює і що з цим робити.

Мозок є тим органом, який і відповідає за те, ким ми є. Можна зробити пересадку серця чи нирки і людина лишається собою. Але пересадка мозку очевидно б змінила людину. Певним чином ми - це і є наш мозок.

На жаль ми до кінця не розуміємо, як він працює, але, на щастя, ми розуміємо достатньо, щоб зробити певні висновки. Одразу згадаю про лобну долю, адже ця частина мозку буде згадуватися крізь усю статтю, хоч і не всюди це буде явно.

Лобна доля

Лобна доля - це частина мозку, котра, як каже назва, знаходиться спереду і відповідає за багато чого, але в тому числі за планування та розуміння наслідків дій. Цікаво, що до 25 років вона ще остаточно не розвинена. Саме тому більшість людей стають злочинцями саме в молодому віці, адже це той час, коли вони ще не можуть повністю усвідомлювати наслідки своїх дій, а також не можуть контролювати себе.

Лобна доля контролює мозок, але, як це часто з мозком буває, на неї теж мають вплив інші частини мозку. Наприклад інша цікава частина мозку - мигдалина - відповідає за страх та гнів. Лобна доля ніби змагається з мигдалиною, хто кого переборе. Якщо перемагає лобна доля, то людина стримується. Якщо ж перемагає мигдалина - то людина ніби закипає зсередини та вибухає гнівом.

Зрозуміло, що поки лобна доля не розвинена, то людиною більше керує мигдалина - тому молодим важче тримати себе під контролем. Але навіть при розвиненій лобній долі, її можна відключити. І відключає її алкоголь. Відповідно, коли людина випиває алкоголь, то в неї відключається блок. Знімається самоконтроль і тілом заволодіває не лише мигдалина, але й інші не такі розумні частини мозку, що сильно впливає на поведінку людини і змушує її робити різні дурниці.

Оскільки наші внутрішні пориви контролюються лобною долею, важливо зрозуміти одну річ - наші думки не визначають те, ким ми є насправді. Треба відрізняти думки від дій. Тобто навіть якщо в людини є негідні пориви, до допоки вона їх стримує, то сама людина негідною не є. Детальніше про цю ідею я написав у статті “Краще бути нещиро добрим, аніж щиро поганим”.

Ми - це наш мозок

“Ми - це наш мозок” так називається книга, в якій автор розказує, як мозок формує нашу особистість, або й взагалі - він і є нашою особистістю. І в цьому є велика доля істини. Відмінність в характері людей часто визначається будовою, або й аномаліями мозку. Наприклад психопати мають певні відхилення в будові мозку, котрі обумовлюють їх байдужість до інших людей. Так само відмінності будови мозку знайшли в людей з нетрадиційною орієнтацією. А пухлина на мигдалині може спричинити нестримну агресію - таке можна знайти у серійних вбивць.

Відмінностями в мозку пояснюється різниця в поведінці між людьми різного віку. Наприклад в молоді мозок - пластичний, нейронні зв’язки ще лише будуються. З одного боку це сприяє творчості та утворенню цікавих ідей, але з іншого боку немає того досвіду, роками закріпленого у нейронних зв’язках, завдяки якому мозок мало не автоматично видає правильні відповіді чи напрям подальшого руху (оце “я не знаю чому, але мені здається, що треба зробити інакше”). Саме тому дуже вигідний симбіоз молодих та старших, коли молоді створюють щось нове, а старші радять, як це можна вдосконалити і довести до чогось путнього.

В старших людей з іншого боку мозок мало не зацементований. Складно навчитися чомусь новому, а усе старе робиться автоматом. Для того, щоб мозок не втрачав можливість сприймати нову інформацію, треба продовжувати його тренувати. При чому треба робити щось нове і незручне - читати нові книги, вивчати новий музичний інструмент, опановувати нове хобі, спорт, танці тощо.

А в підлітків мозок взагалі дуже цікаво працює. З одного боку підлітки вже багато чого розуміють та вміють і їх здібності в певних областях мало не досягають рівня дорослої людини. Але з іншого боку - лобна доля ще розвинена не до кінця і вони не достатньо контролюють свої дії. Саме тому підлітки більш імпульсивні.

Оскільки мозок - це тілесний орган, на його роботу впливають цілком собі тілесні речі. Мозок збагачений киснем працює краще. Мозок не пошкоджений споживанням наркотичних речовин чи алкоголем, теж працює краще. Мозок, котрий отримав достатньо вітамінів - теж працює краще. І, як це не дивно, іноді для хорошої роботи мозку треба просто займатися спортом, їсти здорову їжу та відмовитися від шкідливих звичок. Тобто, виходить, змінюючи стиль життя, можна змінити роботу мозку і тим самим змінити свій характер.

Мозок з двох половин

Є різні способи поділити мозок на частини для того, щоб пояснити його роботу. Один з поширених поділів - на праву та ліву півкулю, або спрощено - на інтуїтивну та на логічну частину.

За мовлення та за обчислення відповідає ліва, логічна частина мозку. А за творчість, емоції та розпізнавання облич відповідає права півкуля. Зазвичай ці півкулі цілком непогано взаємодіють. Але існує група людей, в котрих ці дві частини мозку розділили через операцію. Це було зроблено для лікування епілепсії. З деякими з цих людей проводили експерименти, котрі показали дуже незвичні результати. Кому цікаво, ці експерименти можна пошукати під назвою “Split brain experiments” (експерименти з розділеним мозком). Дуже несподіваним був результат наступного експерименту.

Усе було підлаштовано так, щоб наказ експериментатора бачила лише права півкуля піддослідного. І наказ цей був таким, щоб він, наприклад, взяв щось у руку, наприклад ведмедика. Людина брала ведмедика в руку лівою рукою (адже права півкуля мозку пов’язана саме з лівою рукою). Але це також бачила і ліва півкуля мозку. І от що було неочікуваним - якщо людину питалися, чому вона взяла ведмедика в руку, а, згадаймо, за мовлення відповідає саме ліва півкуля мозку, то людина відповідала щось на кшталт “він такий милий, я хотів ближче до нього придивитися”, або “я люблю бавитися з ведмедиками” і жодним словом не обмовилася про те, що взяти ведмедика їй наказав експериментатор.

Іншими словами - одна половина мозку просто виконувала наказ, а друга половина мозку, не знаючи про наказ, пояснювала цю дію, не підозрюючи про її справжню причину. Або ще простіше - людина не завжди розуміє, чому саме вона щось робить, але завжди без вагань знайде причину заднім числом.

Цей експеримент змусив задуматися - а чи ми й справді контролюємо нашу поведінку? А що якщо наші дії - це результат роботи правої півкулі мозку, а ліва півкуля мозку просто по-свому це пояснює? В психології це називаєтсья “раціоналізація” - спроба логічно пояснити неправильні дії. Але що якщо ми весь час “раціоналізуємо”? Хто насправді керує нашими діями? Чи не варто задуматися над власними діями - чи ми й справді робимо те, що хочемо, чи просто добре вміємо пояснити свою лінію поведінки заднім числом?

Схожий результат показали експерименти Бенджаміна Лібета. Вони показали, що рішення людиною часто приймається ще до того, як вона його пропустила через свідомість. Іншими словами - нам здається, що ми свідомо прийняли рішення, хоча рішення було прийнято мозком заздалегідь. Знову ж таки треба зрозуміти, що наша звична поведінка не завжди є тим, що ми насправді вирішили і чого ми насправді хочемо.

Мозок з трьох шарів

Поширеною є також практика ділити мозок на три шари. Перший, нижчий шар знаходиться при основі мозку - там де він поєднується зі спинним мозком і відповідає за фізіологічні реакції організму - наприклад виділення поту, прискорення серцебиття тощо. Вище знаходиться частина, що відповідає за емоції - страх, гнів, огида, радість чи сум. А ще вище - шар, що відповідає за саме мислення - думки, обчислення, планування тощо.

Жоден з цих шарів не підпорядкований іншому. Натомість вони між собою взаємодіють і ця взаємодія може йти в обидві сторони. Наприклад, якщо ми побачили вовка, в нас включається емоція страху (середній шар), прискорюється серцебиття (нижчий шар) і якщо ми вже про щось і думаємо, то лише про те, куди б то від вовка втекти (вищий шар). Це - цілком зрозуміла реакція на небезпеку. До речі, ще не ясно, що відбувається першим - фізіологічна реакція, а потім сама емоція чи навпаки.

Але ось що цікаво - серцебиття прискорюється і тоді, коли ми лише подумаємо про вовка. Тобто вищий шар своїми думками може вплинути на обидва нижчі шари. При цьому нижчий шар не знає, чи небезпека - справжня, чи уявна. Він “не думає”. Він лише виконує дії, котрі треба виконувати під час страху - виділення гормонів стресу, погіршення процесу травлення, пришвидшення серцебиття, пересихання горла тощо. І навіть уявні проблеми - наприклад виступ перед великою аудиторією, або здача важливого екзамену - сприймається нижчим шаром мозку, як справжня небезпека. Для нижчого шару мозку це настільки ж страшно, як побачити вовка. Відповідно ми можемо жити в постійному стресі, хоча нашому виживанню нічого не загрожує.

Або коли нам сумно - то в голову часто йдуть саме сумні думки, а не веселі. Тут середній шар впливає на вищий. Але задіюєтсья також і нижчий шар - людина гірше їсть, менш фізично активна тощо. Виходить якесь замкнене коло, котре є великою проблемою під час депресій. Тіло - пригнічене, що мозок сприймає, як сум. Оскільки людина сумує - то їй в голову лізуть сумні думки. Сумні думки лише посилюють сум, що ще більше пригнічує саме тіло. І це замкнене коло треба в якомусь моменті розірвати - чи на тілесному, чи на емоційному, чи на мисленнєвому рівні.

Наприклад, якщо людина змусить себе випростатися та розправити руки, то емоційний шар мозку сприймає це, як впевненість у собі. Почнуть виділятися конкретні гормони впевненості (серотонін, кому цікаво), а в голову раптом почнуть лізти не такі сумні думки, а щось на кшталт “я справлюся”. Або при гніві можна глибоко вдихнути та видихнути кілька разів. Глибоке дихання - це ознака спокою. “Якщо тіло глибоко дихає, отже воно спокійне, отже треба теж заспокоюватися” - думає мозок. І ми й справді заспокоюємося (середній шар) і починаємо замислюватися над тим, чи й дійсно нам варто гніватися (вищий шар).

Це замкнене коло можна також розривати на рівні думок - змушувати себе думати про щось хороше, або взагалі ні про що не думати за допомогою медитативних практик. Або на рівні емоцій - поїхати в гори і подивитися на захід сонця, послухати улюблену музику, а чи посидіти з хорошим другом, котрий підтримає та розрадить. Така модель розриву замкненого кола в одній з точок (тілесна, емоційна, розумова) грає важливу роль у психотерапії і в Когнітивно-Поведінковій Терапії (КПТ) зокрема.

Зрештою іноді, щоб покращити настрій та зберегти ясність думки, вистачить просто добре поїсти. Недарма угоди в бізнесі укладаються на ситий шлунок. Було проведене цікаве дослідження, в якому спостерігали за суддями та які вироки вони виносять. Як виявилося вони виносили значно жорсткіші вироки на голодний шлунок, а на ситий шлунок вироки були значно м’якшими, а то й взагалі - виправдальними. Здавалося б - судді мали бути об’єктивним не залежно від вмісту шлунка. Але, на жаль, так не є.

При написанні цього розділу я навмисне не використовував терміну “триєдиний мозок”, який, втім, часто мався на увазі. Причини такого вибору виходять за межі цієї статті.

Серцем чи головою?

Тепер люди знають, що емоції народжуються не в серці, але заголовок “лімбічною системою чи префронтальною корою” звучить не так гарно. Тому - “серцем чи головою”, хоча, зрозуміло, знову йдеться про різні частини мозку.

Не секрет, що люди часто вагаються між вибором, до якого прагне серце та до якого вказує логіка. Зрозуміло, що в деяких випадках треба прислухатися до голосу серця, а в деяких - до голосу голови. Але насправді ці два голоси співпрацюють. Виявилося, що при прийнятті рішень ми не можемо обійтися без емоцій. Чому так? Ми можемо логічно розписати усі варіанти і зрозуміти наслідки дій. Але остаточний вибір - а що, власне, краще - ми обираємо серцем. Це через те, що “краще” - це не логічна категорія, а емоційна. З цим пов’язаний той цікавий факт, що є категорія розумних людей, котрі роблять якісь дуже дивні речі і приймають дивні рішення в цьому житті, особливо якщо це стосується стосунків. Як приклад - товариш вас підвіз додому і, порушючи Правила дорожнього руху, висадив вас на зупинці громадського транспорту, а ви, дякуючи йому, далі цілком логічно фіксуєте це порушення на камеру та висилаєте скаргу в поліцію. Найімовірніше тут недопрацювала саме емоційна складова.

Тобто з одного боку - не можна робити вибір лише на емоціях. Завжди треба подумати і прорахувати різні варіанти. Але з іншого боку - покладатися виключно на розум теж не можна. Адже тоді можна прийняти безглузде, а то й аморальне рішення (прикладів аморальних рішень я навмисне не наводжу, але такі рішення в історії часто приводили до людських трагедій, також такі рішення буває описуються в літературі).

Про те, що люди обирають як головою, так і серцем, знали ще древні греки. Навчаючи вільного мистецтва риторики, вони наголошували, що для того, щоб переконати інших у своїй правоті, треба використовувати три складові - логос, етос та патос. Логос - це те, що ми зараз називаємо логічним мисленням - послідовне пояснення проблеми, зважування усіх за та проти. А от “патос” - це було звернення до серця, тут грали роль підбір слів, підбір підхожих історій, або порівнянь тощо. “Етос” - третя складова переконання, була зверненням до чесноти, до правил людської поведінки. І для того, щоб переконати людей, треба було користуватися усіма трьома засобами.

Дві системи мислення

Ще одним умовним поділом мозку є поділ на дві системи, так звану систему 1 та систему 2. Їх можна назвати також система інтуїтивна та система логічна.

Якщо людина робить звичну для себе справу, то вона використовує систему 1. Нам не треба прикладати особливих розумових зусиль для виконання цих дій, ми ніби робимо це автоматом. Це, наприклад, може бути додавання в межах десяти, або керування автомобілем в простих умовах.

Якщо ж ми робимо якусь нову для себе річ, або щось, що вимагає додаткових розумових зусиль, то вмикається система 2. Використання системи 2 пов’язано з певним дискомфортом. Мозок ніби пручається, адже тепер треба “думати”.

Навіщо ж треба знати про ці дві системи? І в чому принципова відмінність? Система 1 працює на основі простих правил, котрі дають швидку і зазвичай правильну відповідь. Проблема в тому, що іноді відповідь - неправильна, але система 1 цього не зауважує. І таким чином нас легко можуть ввести в оману, або ми обманюємо самі себе.

Наведу приклад - фрази “смертність після цієї операції перевищує 5%” та “ймовірність вижити після цієї операції наближається до 95%” означають те саме. Але наша система 1 сприймає першу фразу значно гірше, аніж другу, адже коли ми чуємо про “ймовірність померти”, то ми автоматично починаємо боятися смерті. Для того, щоб зрозуміти, що фрази несуть однаковий зміст, треба задуматися - тобто підключити систему 2. Але ми цього автоматично не робимо.

Саме завдяки системі 1 ми приписуємо хороші якості людям з приємною зовнішністю, що можуть використати політики. Саме завдяки системі 1 нас можна обдурити в магазині шаленими знижками, коли стара ціна ніби-то перекреслена, хоча вона там перекреслена завжди - бо система 1 це сприймає, як можливість зекономити. Ну і, звісно, завдяки системі 1 нас легко ввести в оману цінами, котрі закінчуються на багато дев’яток, адже для спрощення підрахунку, ми вважаємо, що фотоапарат коштує десь двадцять тисяч гривень, а не без гривні цілих тридцять.

Саме через те, що система 1 працює завжди, а система 2 - ні, нам значно легше зрозуміти пояснення, якщо воно підкріплене прикладами з реального життя - що напряму звертається до інтуїтивної системи 1, а не тоді коли це просто - ланцюжок довгих пояснень, яке змушує працювати систему 2. Наприклад можна сказати, що люди перебільшують ті небезпеки, про котрі частіше пишуть в новинах. Саме по собі це судження мало що дасть. Значно краще дати конкретний приклад - показати, що відсотково значно менше людей гине в авіакатастрофах, аніж в автокатастрофах, що робить літак - найбезпечнішим видом транспорту. Але оскільки падіння літаків - це завжди велика подія для новин, то люди через це можуть боятися літати, хоча зовсім не бояться їздити машиною. Тому, читаючи новини, треба враховувати, наскільки описане там і справді небезпечне і чи є правилом, а чи винятком. Адже в новини зазвичай потрапляють саме винятки, а не правила. (Якщо ви звернули увагу, я навів приклад того, чому треба наводити приклади).

Оскільки використання системи 2 вимагає певних зусиль, то люди часто відмовляються від того, щоб її використовувати взагалі, особливо, якщо в них є багато життєвого досвіду, котрий дозволяє користуватися малозатратною та комфортною системою 1. На жаль, з таким підходом мозок перестає “тренуватися” і починає потихеньку занепадати і це може привести до ранньої деменції або хвороби Альцгеймера. Для того, щоб тримати мозок в тонусі, варто, окрім очевидних тілесних вправ, про що вже було написано раніше, робити щось незвичне, щось, що змусить працювати систему 2, щось що не дасть мозку закиснути.

Детально про систему 1 та систему 2 розказується в книзі Канемана “Мислення швидке та повільне”. Я дуже раджу її почитати хоча б для того, щоб розпізнавати ті випадки, коли система 1 може дати збій і нам не можна довіритися нашим інтуїтивним судженням.

Взори

Мозок влаштований так, що він дуже добре бачить різні закономірності, шаблони, патерни, чи взори. Наше мислення більш образне, аніж аналітичне. Наприклад для того, щоб дитина зрозуміла, що таке “білка”, їй вистачить показати її раз, щонайбільше двічі (щоб зрозуміти, що “білка” - це не ім’я цієї особини і що “білка” - це не збірна назва пухнастих тваринок). Комп’ютеру ж для цього самого треба згодувати тисячі зображень білок. І коли людина бачить білку, вона не шукає в пам’яті правило “руда, лазить по дереву, невеличка з пухнастим хвостом - отже це білка”, а одразу каже “це - білка”. Мозок спрацьовує автоматом. І до речі саме так працює система 1.

Оце вміння одразу бачити щось, не замислюючись - для нас дуже зручне. Мозок обробляє шалену кількість інформації і видає нам таку модель світу, щоб нам було легше вижити. Він вміє визначити, який предмет - далі, а який - ближче, розуміє, що фрукти в тіні та фрукти на сонці - однакового кольору тощо. Саме тому і працюють оптичні ілюзії. Адже вони зроблені навмисне для того, щоб обдурити нашу систему сприйняття. І, до речі, оптичні ілюзії не є прикладом недосконалості мозку, а навпаки - його досконалості. Так само мозок вміє “додумати” речі, котрі він не бачить повністю. Наприклад, побачивши кінчик хвоста, нам не треба бачити голови, щоб зрозуміти, що в хащах причаївся леопард.

Так само як і з автоматичним розпізнаванням білки, мозок натрапляючи на різні ситуації запам’ятовує їх і складає в певну систему, щоб потім, попавши у схожу ситуацію автоматично сказати “це все занадто підозріло, мене намагаються обдурити”. Або “в тому гаю точно ростуть гриби”. Мозок видає ці судження автоматично. І видачу таких суджень, що базуються на попередньому досвіді, називаємо інтуїцією. Інтуїцією володіє кожен майстер своєї справи: “тут риби не буде”, “цей хід турою буде хорошим”, або й “у прорахунки в цьому місці пробралася помилка”. Звісно, інтуїція спрацьовує не завжди, але вона і не зобов’язана. Головне, що вона спрацьовує достатньо часто, щоб нам допомогти.

Проблема в тому, що іноді оце розпізнавання взорів працює аж занадто добре. Зрозуміло, що побачивши хвіст леопарда, нам краще тікати, або приготуватися до нападу, аніж безжурно йти далі. Але що якщо це - не хвіст леопарда, а просто схожа на нього квітка? Або химерка галузка? Звісно краще зайвий раз втекти, аніж пропустити справжнього леопарда. Але такі хибні судження можуть і заважати жити. І я зараз не про параною.

Саме через таку роботу інтуїції та розпізнавання взорів, люди бачать те, чого нема і вірять тому, чого насправді не бачать. Так працюють конспірологічні теорії. Люди бачать зв’язки між речима, між котрими зв’язків нема. У випадкових сигналах бачать таємний шифр. В збігах бачать закономірності, наприклад існування пірамід в різних куточках світу сприймають як доказ існування древньої надцивілізації. Але є і приземленіші проблеми. В людях, котрі схожі на стереотипних шахраїв (малі очі, сутулість тощо), вони бачать шахраїв справжніх, водночас довіряючи справжнім шахраям, котрі на шахраїв не схожі. І вірять брехням, котрі сказані особливо впевнено, адже ж досвід показує, що коли людина говорить впевнено, вона знає про що говорить.

І якщо усі ці проблеми відбувається завдяки роботі системи 1, то треба зрозуміти, що саме система 2 дозволяє нам вийти з тенет системи 1. Адже навіть якщо інтуїція може підказати шлях, бажано таки звіритися із системою 2, щоб перевірити, чи й справді цей шлях правильний. Проблема в тому, що система 2 автоматично не включається - для цього треба докласти зусиль. Що ж робити? Навчитися розпізнавати підозрілі ситуації - це раз. А два, і що навіть більш дієво - прислухатися до інших людей. Зрештою, ми - суспільні істоти. І чомусь вже так сталося, що бачити помилки інших людей легше ніж свої власні. Але це також означає, що мої помилки більше помічають інші люди, аніж я.

Є ще кілька областей, в яких не можна покладатися на інтуїцію. Це, наприклад, цигарки, алкоголь та інші речі, що ведуть до залежностей. І також не можна покладатися на інтуїцію при споживанні їжі. Ми еволюціонували в умовах нестачі їжі і тому при необмеженій кількості їжі, нам складно себе стримувати, особливо від солодкого.

Чому в людини такий великий мозок?

Нам очевидні переваги великого мозку - адже з великим мозком ми підкорили планету. Але якби еволюція “знала”, що з великим мозком можна підкорити планету, то значно більше видів би еволюціонувало в цю сторону. Але еволюція насправді нічого не “знає”. Тобто мозок в людини збільшився не для того, щоб придумати ядерний реактор. То ж навіщо нам такий мозок?

В першу чергу мозок виник, як орган керування тілом. Щоб підкріпити цю думку, розкажу цікавий факт з життя тунікатів. Їх личинка схожа на малька - плаває у воді і шукає місце, де б їй прикріпитися до землі і вирости до дорослої особини. Коли вона прикріпляється до дна, то проходить крізь перетворення, таке ж дивовижне, як і перетворення гусені в метелика, і стає схожою на мішечок, котрий фільтрує воду і так харчується. Що особливо цікаво - під час цього перетворення в туніката зникає мозок. Тобто в личинки мозок є, а в дорослої особини - нема. Просто тому, що мозок дорослій особині не потрібен, адже вона не рухається. В популярній культурі про туніката кажуть, що він свій мозок “з’їдає”, але це не так.

І чим складніше тіло, тим більшим має бути мозок, щоб ним керувати. Дуже хорошим прикладом цього є равлик та восьминіг. Обидві тваринки - молюски. Але восьминіг має значно більший мозок саме через те, що в нього аж цілих вісім мацаків і треба вміло ними керувати, коли як будова тіла равлика значно простіша і мозок йому великий не потрібен. І якщо вже якийсь вид займе місце людини, то це будуть нащадки восьминогів, а не равликів. Але великий мозок восьминога йому не для того, щоб думати, а для того, щоб керувати тілом.

В людей є ще один дуже складний орган, котрим треба вміти добре керувати - а саме руки. В нас - найвміліші руки зі всіх тварин. Вміння добре користуватися власними пальцями теж посилило еволюційний тиск на розвиток великого мозку.

І, звісно, варто згадати, що в ссавців, що живуть групами, зазвичай більші мізки. Це треба для того, щоб розуміти суспільну ієрархію - хто вожак, кому треба поступитися, а хто має поступитися сам, хто - кривдник, а хто навпаки почухав спинку. До речі, логіка “більша група = більший мозок” працює не для всіх класів тварин, але оскільки ми ссавці, а не птахи, то ці винятки ми можемо ігнорувати.

Навіщо ж я це все згадував? Оскільки основною функцією мозку є не лише думання, але також керування власним тілом та суспільна діяльність, то для того, щоб мозок добре працював, треба тренувати його і в цьому напрямку. Тобто щоб мозок добре працював, то окрім розумової діяльності треба також активно рухатися, робити щось руками (це може бути як вишивання, так і ремонт електроніки) і також спілкуватися з іншими людьми та будувати з ними глибокі стосунки. Що цікаво - саме руханка є найкращим запобіганням таких хворіб мозку, як деменція. А спілкування з людьми подовжує життя і є основним фактором щастя. І, важливо, таке тренування мозку корисне для всіх вікових груп людей - від нуля до сотні років.

І наостанок додам, чому еволюція також працює в сторону зменшення мозку, чи рівня інтелекту. По-перше, тварини з великим мозком - цікавіші, наприклад людина побачивши цунамі може зупинитися, щоб його сфотографувати, замість того, щоб бігти від нього подалі. По-друге, мозок вимагає дуже багато калорій. Непропорційно до його розмірів. Відповідно, менший мозок вимагає менше енергії, менше їжі і, відповідно, більшу ймовірність виживання в голодний час. Ну, і по-третє, що стосується самих людей, то високий інтелект корелює зі зменшенням кількості дітей, а то й взагалі з відмовою від їх народження. Цю тему обіграла комедія “Ідіократія”.

Ресурси

Етика

САмоконтроль та співчуття - два моральні принципи (ст27 Емоційний інтелект?) Punishment is satisfying 66 Проблема вагонетки (59) 449 - шість моральних компасів

Симпатична-парасимпатична система

Симпатична система відповідає за стрес, рух, підняття тиску, швидке дихання (вдих). Парасимпатична система: спокій, травлення, нижчий тиск, повільне дихання (видих). Ці дві нервові системи працюють наперекір одна іншій.

Nothing feels as good as the first time Dopamine release is relative, not absolute 68

Мозок перевикористовує старі частини, наприклад огиду може викликати те, що насправді фізично огидним не є (наприклад зрада друга, або секс із сестрою).

До психології або до гормонів (або вже взагалі пізніше до етики):

Очікування насолоди дають більше радості ніж сама насолода, чи не було такого з вами, що ви радієте під час покупки, але коли вона вже приїхала, то радості вже не стільки 70 Про азарт 72 5% death rate vs 95% survival 93 Bystander effect 95 258 - серотонін і внутрішньогрупова доброта а назовні злий 441 - is person thinks he is poor - is as bad, as if he actually was poor

Black, beauty bias 88 Body influences mind 91 Хронічний стрес 127 (і далі про його погані наслідки) Tocxoplasma gondii 151

222 childhood matters 256-259 приклади генів, котрі включаються лише в певних умовах 261 - ефекти часто слабкі 444 - beautiful people have a bias in elections 457 орангутани не повторюють за іншими, якщо це робить більшість, бо вони самітники Самка птаха буде гнатися за самцем, котрого люблять інші самки