Інанна та гора Ебіх. Шумерський міф про жіночу впертість.
Backup page for:Інанна та гора Ебіх – популярний між писцями і тому добре збережений текст. Він входив до так званої “декади” – десяти творів обов’язкової програми шумерської школи писців.
Сюжетно – це дуже прямолінійний твір. Тому деякі дослідники вважають, що він мав якийсь інший зміст – чи то схвалення завойовницьких походів царя, чи то навпаки – їх засудження. Чи то можливо в такій завуальованій формі розказується про перемогу над непокірними племенами?
Але шукати такі приховані змісти в шумерських міфах – невдячна справа. Якби шумери хотіли написати про перемогу над якимось містом – вони б так і написали. Так, як вони це зробили в текстах про Енмеркара.
І вже інші дослідники кажуть – нічого тут шукати не треба, все лежить на поверхні. Цей текст – це радше гімн-хвала богині Інанні і тут змальовується її сила та непокірливий характер. Але оскільки оформлений він був у невелику історію, то це змусило нас сприймати його як міф.
Інанна, насправді – багатогранна богиня. Її образ змінювався впродовж тисячоліть, але завжди полонив уяву древніх месопотамців. В цьому тексті – наголос на її бунтарстві.
Авторство тексту – під питанням, але часто його приписують Енхедуанні – жриці, яка своїм характером теж трохи була схожа на Інанну. Текст, як це часто буває, починається зі славлення богині. І вже після нього починається сама історія – при чому починається вона прямою мовою Інанни. Підзаголовки додано для зручності читача, в оригіналі їх не було.
Інанна та гора Ебіх
Славіння Інанни
Владарка грізних сутностей,
несе страхіття,
великі сутності сідлає,
і булава свята в її руках –
вона довершує Інанну
усю покриту кров’ю.
У битвах ноги розставляє,
на землю щит кладе,
все буревієм зносить.
Інанна – велична діва,
що добру раду у боях дає,
що землі нищить стрілами зі своїх рук,
що землі скорює.
Мов лев від неба до землі ревеш
і плоть людей тремтить!
Мов тур величний
поборюєш ти землі непокірні!
Мов грізний лев ти гасиш жовч
повсталих та незгідних!
О моя пані!
Мов небо квітнеш – і про це;
Інанно юна,
ти мов земля велична – і про це;
здіймаєшся мов царське Сонце
і руки широко розводиш – і про це;
з небес спускаєшся,
несеш страхіття грізні – і про це;
а на землі́ несеш
проміння світла – і про це;
на пагорбах йдучи
ти світиш лазуритом – і про це;
квітучі гори омиваєш – і про це;
блискучі гори,
святі гори плодиш – і про це;
немов тим лазуритом
милуєшся собою – і про це;
мов радісний володар,
мов володар щедрий,
зі своїм києм сильна – і про це;
мов палиця для бою
могутня в битві – і про це
чорноголові співатимуть тобі пісні!
По землях всіх солодкою хвалою
тебе славитимуть!
Діву битви, дитя величне Місяця-Суена,
Інанну юну буду прославляти!
Мова Інанни про Ебіх
“Владарка я! Коли ішла по небу,
коли йшла по землі;
Інанна я! Коли ішла по небу,
коли йшла по землі;
коли ішла Еламом та Субіром;
коли ішла крізь гори Лулубі;
коли до серця гір звернула я;
Владарка я! Як до гори наблизилась,
не було мені шани!
Інанна я! Як до гори наблизилась,
не було мені шани!
Коли я до хребта Ебіх наблизилась,
не було мені шани!
Оскільки він мене не вшанував,
оскільки носа до землі не притулив,
оскільки губи у пісок він не занурив,
я схоплю цей хребет високий
у свої руки,
навчу його боятися мене!
До великих схилів
я поставлю великі тарани.
До малих схилів
я поставлю малі тарани.
Ногами своїми покрию його
і розпочну гру святої Інанни!
Принесу у гори битву,
приготуюсь воювати!
Стріли в сагайдак покладу,
каміння в пращу накидаю,
списа до блиску начищу,
кийок зі щитом наготую.
Навколо лісів багаття розпалю,
візьму сокиру проти цього лиходія,
на озера й річки
здійму чистий Вогонь,
цей жах розповсюджу
у недоступних горах Аратти.
Нехай як місто прокляте Небом
вже не відновиться,
й немов Енліль на нього брови зсунув,
хай не здійме своєї голови!
Пізнає хай мої шляхи!
Хай мене Ебіх шанує,
і славить хай мене!”
Мова Інанни до Неба-Ана
Інанна, донька Місяця-Суена
по-царськи вдягнулась,
втіхою себе огорнула,
страхом і трепетом
своє чоло прикрасила,
своє святе горло
чистим кривавцем оздобила,
семиголовий кий справа
хвацько почепила,
лазуритом свої стопи пов’язала.
Ввечері владно вийшла,
на вулиці перед Воротами Дива стала.
Небу-Ану поклала жертви,
промовила молитву.
Інанна Ана втішила,
він вийшов, сів на місце своє
і величчю заповнив небеса.
“Ане, батьку мій, тебе вітаю!
Слова мої – у твої вуха!
Ан мене у небесах
наділив жахітливою величчю.
Завдяки тобі з моїм словом
нічого не зрівняється
від неба до землі.
На краю неба сокирою,
стягом та знаменом бути;
підвалини закласти,
щоб престол з підніжжям
міцно поставити;
у руки кий узяти,
щоб ворогів хилити,
як бузину;
шестерним ярмом тримати землю;
четверним ярмом подовжити стегна;
по дорогах вбивати;
на шляхах нападати;
для царів в пісок кинутих
з неба місячним сяйвом світити;
стрілами стріляти;
на луки, сади й ліси
здійматися мов зуби сарани;
повсталі землі боронувати;
замки́ із міських брам знімати,
щоб вони відкритими стояли –
це все Ан дав мені
своєю царською рукою.
Коли ти мене ставиш по правиці царя,
то він нищить землі повстанців,
при підніжжі гори
голови трощить немов сокіл!
Ане, царю, дозволь мені твоє ім’я
крізь Країну ниткою протягти!
Хай цар цей знищить землі,
немов змію в ущелині!
Нехай як кам’яна змія,
що вилізла зі скелі,
вони плазують перед ним!
Нехай підкорить гори,
нехай там роззирнеться
і хай пізнає їх широти!
Нехай дорогами святого Ана вийде
і хай пізнає їх глибини!
За богів я інших – краща!
Інанна я! Одна з Богів Верховних!
Тож як же ж так, що з неба до землі
гора мене не вшанувала?
Інанна я! А з неба до землі
гора мене не вшанувала!
Хребет Ебіх –
оця гора із неба до землі
мене не вшанувала!
Оскільки він мене не вшанував,
оскільки носа до землі він не приклав,
оскільки губи у пісок він не занурив,
я схоплю цей хребет високий
у свої руки,
навчу його боятися мене!
До великих схилів
я поставлю великі тарани.
До малих схилів
я поставлю малі тарани.
Із силою накинуся на нього
і розпочну забаву святої Інанни!
Принесу у гори битви,
і воювати я почну!
Стріли в сагайдак покладу,
каміння понакидаю в пращу,
списа до блиску начищу,
кийок зі щитом приготую.
Навколо хащ багаття розпалю,
візьму сокиру проти цього лиходія,
на озера й річки
направлю чистий Вогонь,
цей жах розповсюджу
у недоступних горах Аратти.
Нехай як місто прокляте Небом
вже не відновиться,
й немов Енліль на нього брови зсунув,
хай не здійме своєї голови!
Пізнає хай мої шляхи!
Хай мене Ебіх шанує,
і славить хай мене!”
Відповідь Ана Інанні
Ан, цар богів, їй відповів:
“Дитя моє, горі цього бажаючи,
що ж робиш ти?
Інанна ти! Горі цього бажаючи,
що ж робиш ти?
Хребту Ебіх, горі цього бажаючи,
що ж робиш ти?
Місця богів він опромінює
жахливою могуттю!
В житло святих Богів Верховних
він насилає острах!
Його могуть – жахлива
і покриває всю Країну.
Хребта велич – жахлива
і покриває землі всі.
Його висоти сягають серця небес.
В його садах плоди звисають
і радістю променять.
Його могутні дерева –
це вінець небес,
ростуть дивовижні.
В тіні дерев Ебіха,
під їх широким гіллям –
багато левів,
багато там і баранів, і оленів,
стоять там тури у густій траві,
і поміж гірських яблунь
дикі кози плодяться.
Його могуть – жахлива,
крізь нього не пройдеш!
Хребта велич – жахлива!
Юна Інанно,
не повстанеш проти нього!” –
так говорив.
Бій Інанни з Ебіхом
Владарка гнівалась,
всередині усе перевернулось.
Відкрила зброї дім,
штовхнувши двері з лазуриту.
Несе могутню битву!
Велику бурю наближає!
Свята Інанна прикликає буревій!
Здіймаються вітри,
лихий пісок здіймається,
здіймається шалений смерч,
у друзки все розносить!
Моя пані іде на бій з хребтом!
Одна за однією переставляє стопи,
одне за одним леза ножів гострить.
Ебіх за горло вхопила немов ковилу,
всередину його лезо ножа встромила,
кричала гучно, немов грім.
Каміння, що складався з них Ебіх
із гуркотом по схилах покотилось.
Із його схилів та ущелин
гадюки величезні отрутою плювали.
Його ліси прокляла,
його деревам смерть напророчила,
його дуби спрагою висушила.
Вогнем його з країв оточила,
димом огорнула.
Владарка гору своїм духом накрила,
свята Інанна
свої пристрасті утамувала.
Переможна промова Інанни
До хребта Ебіх підійшла
й голос пролила:
“Хре́бте! Через твою піднесеність,
через твою висоту,
через твою вабливість,
через твою зелень,
через твоє одіяння з ясного полотна,
через те, що ти сягав небес,
через те, що носа до землі
ти не притулив,
через те, що губи у пісок
ти не занурив
вбила я тебе, донизу поклала я тебе!
Мов слона я вхопила тебе за бивні,
мов великого тура за твої міцні роги
я тебе до землі притулила,
мов бика чиїх рогів міць я погасила,
ганяла я тебе!
Твої очі залила слізьми,
твоє серце заповнила плачем,
на твоїх схилах птахи смутку
плетуть свої гнізда!”
І удруге,
загорнувшись у жахливу могуть,
сповнена сил прямо мовила:
“Мій батько, Енліль,
вилив мою велику могуть
у серце гір,
мені по правиці бойову палицю повісив,
я ж по лівиці собі ножа повісила!
Моя лють – борона з великими зубцями, –
гору розірвала!
Звела дворець я,
речей багато поробила!
Поставила престол –
міцні його основи.
Жерцям дала жертовного ножа,
співцям дала бубни й барабани,
жерців-піліпілі перемінила.
Проти гори в своїй звитязі вийшла,
проти хребта Ебіх
в своїй звитязі вийшла.
Мов повінь я прийшла,
мов паводок я греблю переповнила.
Перед горою у своїй звитязі стала я!
Перед хребтом Ебіх
в своїй звитязі стала я!”
За знищення Ебіху великій доньці Суена,
діві Інанні – хвала!
Нісабі – хвала!
Примітки
Зброю Інанни – “а-ан-кар” – в цьому, так і в інших текстах, я послідовно перекладаю, як “булава”. “А-ан” має значення “суцвіття”, що може натякати на форму зброї, тобто навряд чи це спис або сокира. Булава – це цілком ймовірний варіант, але не єдино можливий. “Тукул” став бойовою палицею, “шіта” – києм, а “ілар” – кийком. Я уникав спокуси перекласти цю зброю, як “меч”. Мечі в ті далекі бронзові часи були радше довгими кинджалами – бронза не дозволяла зробити міцного довгого меча. Окрім того, меч був дорогою зброєю (і завжди таким лишався), тому поширенішими були бойові палиці, списи та сокири.
В кінці твору Інанна розказує про три типи жерців. Кургара тут став просто жерцем, ґала – співцем, адже саме такою була їхня функція в храмах, а от найцікавіший вид жерців – піліпілі – лишився без перекладу. Про піліпілі ми знаємо дуже мало – чи йшлося про чоловіків-жерців, що вдягалися, як жінки, чи навпаки – не зрозуміло. Але точно відомо, що ці жерці ніби “перемінюватися” з одної статі в іншу. І вони були служниками культу Інанни. У творі “Як літній чоловік до юної дівчини женихався” дівчина після вердикту царя каже “ми будемо піліпілі” і, можливо, мається на увазі зміна ролей чоловіка та жінки (в перекладі це було передано інакше, адже зміст речення, як він є все одно лишається не ясним).
Ґібіль в цьому тексті був перекладений як Вогонь – адже він був уособленням вогню. Той самий Ґібіль згадується в уже перекладених закляттях Шурпу. А назва Анунаки було перекладено описово – Боги Верховні.
Окрім Інанни - богині любові, в цьому тексті також згадується Ан - бог неба. А закінчується текст присвятою Нісабі - богині письма. Їй часто присвячували твори.
Джерела
- ti mar-uru5-a si ga-ba-ab-sa2 – стріли, сагайдак
- a2-sag3 ebiḫ2-gin7 ga-ba-ab-sur-sur каміння, праща
- ĝiš-gid2-da niĝ2-su-ub ga-ba-ab-ak спис
- ĝišilar kušgur21ur3 si ga-na-ab-sa2-sa2 кийок, щит
- ĝištukul – пернач
- a2-an-kar2 – булава
- šita2 – кий
- {ĝiš}tukul – пернач