Як мисливці стають захисниками тварин на прикладі індіанців та бізонів
Backup page for:Чи мають захисники тварин та мисливці обов’язково бути ворогами? І чи існує духовна традиція, в котрій водночас поважається життя тварин, але немає заборони на полювання?
Життя є цінним саме по собі - це фундамент багатьох етичних систем. Саме тому правило “не вбий” є настільки поширеним. Але виникає проблема з тим - яке саме життя є цінним? Кого саме не можна вбивати? Чи говоримо ми лише про життя людини, чи ми говоримо ширше - наприклад про життя тварин, або рослин?
Є різні вирішення цього питання. Однією крайністю є те, що це правило стосується лише людей. З таким підходом тварин вбивають без жалю. Тваринам відмовляють в існуванні “душі”, “свідомості” чи “особистості”. Наприклад дослідникам шимпанзе в середині двадцятого століття забороняли давати їм імена, бо казали, що це - безглуздо і ненауково. А страждання тварин не беруться до уваги при їх розведенні, приготуванні їжі, або дослідами над них. Я не хочу детально розказувати про практики приготування свіжого м’яса в деяких китайських регіонах, або досліди Гаррі Гарлоу над мавпами, щоб не травмувти психіку читача. І вимирання багатьох видів саме спричинене такою точкою зору.
Іншим полюсом є переведення цього правила на все живе. Є цілі регіони на землі, де люди притримуються вегетаріанської дієти. Джайністи навіть уникають професії землероба, оскільки при оранні вони можуть випадково вбити якусь тварину. А до крайності доводять цю ідею деякі фрутаріанці, котрі, намагаючись не зашкодити навіть рослинам, їдять лише ті фрукти, котрі самі впали з дерева.
Але чи все таке чорно-біле? Чи обов’язково дозвіл на вбивство тварин має супроводжуватися байдужим та жорстоким ставленням до них? І чи повага до життя тварини має вести за собою відмову від їх вбивства та переходом на вегетаріанство?
Є щонайменше два приклади навіть на наших теренах, де поєднуються повага до життя тварин із їх же вбивством. Це - скотарство та мисливство.
Скотарі, чи то - фермери, часто розводять худобу на забій. Є скотарі, котрі переймаються добробутом тварин та займаються етичним їх розведенням. Вони забезпечують їм хороші умови життя, дозволяють пастися на луках тощо. Втім, не всі скотарі мають таке ставлення до тварин і деяким байдуже до їх добробуту.
Мисливці ж, як би це не здавалося дивним, зазвичай переймаються добробутом тварин ще більше. Щонайменше ці дикі тварини, на яких вони полюють, весь час живуть на свободі. Вже лиш через це вони, мабуть, щасливіші аніж свійські тварини. Додатково мисливці підгодовують тварин взимку. Ще вони дотримуються правил відстрілу - до прикладу не вбивають самок з дітьми. Звісно, можна їх звинуваатити, що роблять вони це з корисливою метою. Що вони просто хочуть, щоб тварин для відстрілу завжди було вдосталь. Та з іншого боку ми маємо браконьєрів. Вони вже не дотримуються всіх цих правил, мисливці їх ненавидяться і це саме браконьєри, а не мисливці думають лише про власну користь.
І хоча можна говорити про етику скотарів та мисливців, але вони не створили якусь етичну, містичну чи релігійну систему, що передається з покоління в покоління. Але таку систему створили індіанці Черепашого Острова. Черепаший Острів, хто не знає - це назва Північної Америки, котру вживають корінні народи.
Багато індіанців Північної Америки були мисливцями-збиральниками, але при цьому вони поважали тих тварин, на котрих вони полювали. Особливо це стосується бізонів. Бізонів тоді було дуже багато - декілька десятків мільйонів. І вони були основою харчуваання багатьох племен. Але індіанці не вбивали бізонів заради задоволення і намагалися використати усю тушу вбитої тварини. З костей робили знаряддя, з шкіри - одяг, м’ясо та жир з’їдали.
Бізон навіть став символом “Поваги” - одного з семи Святих Вчень племені Анішінаабе. Решта Святих Вчень - це Любов, Сміливість, Істина, Чесність, Мудрість та Смирення і в кожного з них була тварина, що їх символізує. Даються різні пояснення, чому для Поваги був обраний бізон. Дехто каже, що індіанці дуже поважали цю тварину, адже від неї залежав їх добробут. Інші кажуть, що бізон настільки поважав людей, що міг пожертвувати людям сам себе.
І хоча, звісно, не варто ідеалізувати усіх індіанців, але фактом лишається те, що за сотні років індіанці ніяк не зашкодили поширенню бізонів на Черепашому Острові. А от хто мало не довів бізонів до винищення - то це були новоприбулі “блідолиці” європейці, котрі не мали такого шанобливого ставлення до природи. І це саме блідолиці у дев’ятнадцятому сторіччі зменшили кількість бізонів з декількох мільйонів до менше ніж тисячі особин.
Здавалося б - яка різниця? Що червоношкірі, що блідолиці вбивали бізонів. Лише перші це робили етично, шануючи життя тварин. А другим до долі бізонів було байдуже. На відміну від індіанців у європейців того часу не було розвиненого шанобливого ставлення до природи. Питання того хто був більш цивілізованим лишу відкритим.
Повертаючись до наших мисливців - вони відрізняються від браконьєрів саме своїм ставленням до життя. Хай вони і не є послідовниками Семи Святи Вчень і не йдуть Червоним Шляхом. І якщо якийсь мисливець виявиться захисником тварин - то в цьому немає ніякої суперечності. Бо і на Черепашому Острові на захист тварин та природи часто стають ті ж мисливці-індіанці.