Dmytro Polovynka

Поведінка та етика первісних людей

Backup page for:

Як себе поводили мисливці-збиральники? Чи була їхня етика краща, аніж наша, чи гірша? Які зміни принесла цивілізація в нашу поведінку? Щодо цього можна почути протилежні думки.

З однієї сторони нам кажуть, що первісні люди жили в простих суспільствах, де важливими були зв’язки між людьми. Всі поводили себе, як один, підтримували одне одного, допомагали одне одному. Суспільство було безкласовим, всі були рівні між собою. Не було майна, не було землеволодіння, відповідно ніхто ні з ким не воював, не було зловживання працею свого ближнього. Люди мали, що вполювали, раділи з цього і жили простим і майже безтурботним життям. Коли члену одного сучасного племені мисливців-збиральників розказували про християнського бога, котрий нагороджує хороших і карає поганих, той відповів “Дивно. Бо мій Бог теж добрий, але він нікого не карає. Йому вистачає просто дарувати добро.”

З іншого боку, кажуть, що це були дикунські часи, коли люди були сам на сам з жорстокою природою та були змушені виживати будь-яким коштом. Кожен сам за себе, слабких вбивали при народженні, старших людей лишали вмирати голодною смертю в пустелях. Виживав лише сильніший. Племена вічно ворогували між собою за право полювати на певних землях. Не припинялися криваві конфлікти. Процвітав канібалізм, проміскуїтет (безрозбірливий секс) та інцест (спарювання між близькими родичами). Чоловіки пригноблювали жінок, сильні відбирали їжу в слабких. За найменший непослух покаранням була смерть, або вигнання, що дорівнювало смерті. Ні про які моральні принципи не йшлося. Як сказав один член сучасного племені мисливців-збиральників “якщо я вкрав в когось жінку - це добре, але якщо її вкрали в мене - це погано”.

То хто ж правий? І як ми взагалі про це знаємо?

Почну з другого - очевидно, що первісних людей зараз нема. Хто є, то це - сучасні мисливці-збиральники, котрі хоч-не-хоч контактують з цивілізацією. А ті, що не контактують - ми про них мало що знаємо. Тому точно сказати як саме себе поводили первісні люди - неможливо. Але досліджуючи сучасних мисливців-збиральників та етнографічний матеріал, що назбирувався століттями, додавши сюди археологічні дослідження, можна отримати дуже цікаві результати, котрі дають нам шанс зрозуміти первісних людей. І це - сфера науки антропологія.

Тепер щодо того - хто ж правий? Насправді і ті, і інші, і ніхто одразу. Люди - це дуже цікаві створіння. Ми вміємо пристосуватися до майже будь-яких умов. Наша поведінка змінюється залежно як від природних обставин, але також і від культури, котра передавалася з покоління в покоління. Є, правда, риси спільні для всіх.

Спільні риси

Наприклад було одне дослідження, котре огорнуло народи зі всього світу з особливим наголосом на мисливцях-збиральниках - їх у дослідженні левова частка. І там визначили, що всі, або більшість народів вважають наступні риси бажаними:

Відповідно наступні риси є абсолютно поганими: нехтування родиною, зрада групи, зловживання чужою добротою, боягузство, неповага, несправедливість та крадіжка.

Цікаво, що це дослідження пропустило вбивство, як небажане явище. Зате вбивство було згадане під іншим, неочікуваним кутом. Подається гіпотеза, що етика в людей виникла тоді, коли виникла смертельна зброя і вбити іншу людину стало легко. З такою зброєю, по-перше, стало значно легше карати переступників, що змусило переступників задуматися над своїми діями. Але, по-друге, і, можливо, цікавіше - з такою зброєю ніхто не був у безпеці. Навіть ватажка міг вбити вкрай незадоволений одноплемінник, що змусило всіх поводитися краще одне з одним. Я, до речі, звернув увагу на те, що між озброєні люди і справді поводяться між собою дуже виховано, тому в цій ідеї щось є.

Попереднє дослідження, можливо, виглядає як просте ствердження очевидних фактів. Зрештою, від якого народу ми б очікували зневажливого ставлення до сім’ї, зраду групи, відсутність вдячності чи ненависть до хоробрості? І насправді тут є над чим замислитися. Бо чи не нав’язує сучасне суспільство саме такі, протилежні погляди? Чи не порушили комуністи під час свого розкуркулювання сьому універсальну рису - повагу до чужого майна? Чи не знецінюють зараз міцну сім’ю, як патріархальний (а подеколи - буржуазний) пережиток минулого? Чи не переважає зараз індивідуалізм над лояльністю групі? І відкрите питання - чи приведе до розквіту заміна тисячоліттями перевірених цінностей?

Але повернімося до мисливців-збиральників. Якщо серйозно зануритися в антропологію, то вона повністю розбиває усі міфи про мисливців-збиральників. Суть в тому, що “мисливці-збиральники” - це збірний термін для величезного різноманіття людських суспільств. Коли говорять про мисливців-збиральників люди зазвичай мають на думці лише бушменів Африки. Але до них також належать дуже відмінні від бушменів ескімоси. І в них зовсім інша побудова суспільства, котра, в тому числі залежить від умов проживання та джерел їжі. Що цікаво - їх поведінку можна не лише передбачити за аналогією з іншими народами - тобто дивитися як себе поводять різні народи в різних умовах і шукати загальні залежності. Але деяку поведінку можна навіть передбачити математичними моделями - це стосується частоти кочування або споживання різних видів їжі.

Осілість

Антропологія розбиває міф про те, що осілість - це вищий етап розвитку, ніж кочівництво. Мовляв - люди хочуть жити осіло і щойно навколо буде багато їжі, вони одразу припинять кочувати. Це - неправда. Насправді математичні моделі передбачають, а практика підтверджує, що в регіонах, де їжі вдосталь, люди навпаки часто кочують більше. Адже їжа є усюди і якщо в навколишній місцині люди повибирали найсмачніші ягоди, то можна сміливо рухатися далі. Кочівництво в таких регіонах є найкращим способом мати безперервний потік їжі.

Людям подобаються подорожі. Якщо питатися кочівників про їх стиль життя, то вони кажуть, що їм не подобається сидіти на одному місці. Цікаво, що це теж не універсально, і що трапляються осілі мисливці-збиральники (а такі теж є) котрі насміхаються зі своїх кочівних колег.

В людей немає якогось внутрішнього бажання осісти. Осілість - це лише пристосування до певних умов життя. Вона залежить і від кліматичних умов, і від джерел їжі, і від того, чи ця їжа рівномірно розподілена по території, а також - чи осіли сусідні племена. Наприклад, якщо їжі в регіоні - мало, але в конкретній місцині її багато - це може бути ріка з великою кількістю риби, то осілість більш імовірна. На осілість впливає якість споруд, котрі своєю чергою залежать від клімату. Якщо розбити табір - це справа пів години, то люди мігрують частіше. Якщо ж на це треба витратити дві години та більше - то люди будуть сидіти на місці довше. Є навіть формули за якими можна порахувати залежність одного від іншого.

Люди не осідають в один день. Табір можна змінювати раз на тиждень, раз на місяць, раз на квартал, раз на рік, а то й раз на декілька років. І що цікаво - це не є поступовий прогрес від одного до іншого. Кожна з цих моделей є стабільною поведінкою, котра має зміст у певних умовах. Зрештою, навіть сучасна людина змінює місце проживання декілька разів за життя. Тобто є градація осілості. Але зі зміною степені осілості також змінюються звичаї людей - і часто це трапляється в неочікуваних сферах.

Конфлікти

Осілість має прямий вплив на війни. Це дійсно правда, що кочівні мисливці-збиральники намагаються одне з одним не воювати. Якщо назрівають конфлікти, то кочівники краще переселяться в інше місце - бо їжа є всюди. З іншого боку - якщо племена навколо вже осіли, то для того, щоб кудись кочувати, треба зігнати когось іншого з осілого місця. Але зігнати когось з місця - це небезпечно, тому плем’я може теж осісти, щоб не вступати в конфлікт. Тобто певним чином осілість одного племені має ефект доміно - племена навколо теж можуть почати вести осілий спосіб життя.

Також воювати за ресурси чи землю безглуздо, коли однакові ресурси є всюди. Навіщо нападати на інше плем’я, якщо таку саму їжу можна знайти інде? Навіщо захищати цю місцину, якщо таких самих оленів можна вполювати і в іншому лісі? Війна - це занадто небезпечно, якщо є альтернативи.

Але в цієї монети - дві сторони. Що якщо джерело їжі розташовано компактно, її тут вдосталь, вона точно буде тут, але інде її нема? Наприклад це - озеро з рибою, або поле рідкісних коренеплодів. В такому випадку конфлікт дуже навіть імовірний. Це джерело їжі вартує того, щоб його захищати. Але вартує і того, щоб за нього розпочати сутичку. Ось в таких місцях війни дуже навіть можливі. Хоча і тут в певних випадках може дійти до домовленості спільного користування.

Виходить, що чи будуть вестися війни, чи ні, залежить більше від самої місцини, аніж від людей, котрі там проживають. Коли боротьба для мисливця-збиральника - вигідна, він буде нею займатися. А якщо всі однаково бідні і їжі усюди мало, то і боротися нема за що.

Що ж до внутрішніх конфліктів у групі - то в кочових племен є декілька механізмів як їм запобігати. По-перше, якщо хтось не подобається - завжди можна спати на іншій стороні табору. Це складно зробити осілим людям, якщо збудувати будинок поруч з неприємним сусідом. По-друге, можна змінити групу - зрештою племена певним чином між собою пов’язані, є певні родинні зв’язки, які можна використати у власну користь. По-третє - якщо конфлікт може відбутися через нестачу їжі - а так буває часто, то плем’я знімається з місця та кочує далі, де їжі вдосталь.

Виховання дітей

Вкрай цікавим є вплив осілості на виховання дітей. Чим осілішим є плем’я (як я вже писав, осілість має градацію), тим більше часу батьки дитини мають проводити в пошуках їжі, або в обробці їжі. Чому так?

Якщо плем’я більш кочове, то після того, як найсмачніша і найситніша їжа була зібрана, вони кочують далі. Якщо ж вони далі не кочують, то в них є два варіанти. Перший - це ходити по їжу далі. Другий - це збирати їжу поблизу, але вона зазвичай потребує значно більше обробки, щоб можна було її спожити. Наприклад порівняйте скільки часу треба обробляти банан на противагу пшениці.

В обох випадках батьки дитини більше часу присвячують пошуку їжі і менше - самій дитині. Хто ж виховує дитину? Виявляється, діти виховуються в чомусь схожому на дитячі садки. Їх всіх збирають разом і за ними хтось доглядає, часто старші діти. У вихованні дітей тепер більшу роль грають однолітки та вихователі, аніж батьки. І це приводить до дуже цікавих змін.

По-перше, в середовищі однолітків, діти намагаються бути схожими одне на одного, щоб група їх прийняла. Якщо ж дітей виховують батьки, то на характер дітей більше впливають батьки, котрі, зрозуміло, відрізняються характером від інших батьків. Діти, котрих переважно виховують батьки, більш відрізняються одне від одного характером і мають більше відмінних рис. Коли як діти, котрі виховані в групі однолітків є більш схожими одне на одного - вони є більш конформістськими.

По-друге, коли дітей виховують батьки, діти звикають, що для того, щоб щось отримати, треба добре себе поводити, або робити щось, що приємно вразить батьків. Батьки - це мало не єдине джерело їжі. Коли як коли діти виховуються в групі, вони навчаються, що щось отримати можна не лише в батьків, а й в решти одноплемінників - варто лиш гарно попросити. Діти привчаються товаришувати з ким треба і м’яко вимагати від них те, що їм треба. На перший план виходять особисті зв’язки, а не власні риси.

По-третє, хлопці та дівчата групуються окремо і зростає напруга між статями. Хлопці не приймають до своєї компанії дівчат, а дівчата відповідають взаємністю. Замість того, щоб бачити мати й батька, як модель поведінки між жінкою та чоловіком, діти сприймають свої напружені стосунки з протилежною статтю, як належне. Коли такі діти виростають, їм складно побудувати довірливі та міцні стосунки з особами протилежної статі і вони вже своєю чергою переносять ці стереотипи на власних дітей.

По-четверте, і це пов’язано з попереднім - хлопці починають поводити себе більш агресивно - зростає рівень суперництва між чоловіками. Коли як в дівчат теж зростає суперництво, що, втім, виливається у ранню сексуальність. Здавалося б це суперечить іншим пунктам, де діти намагаються бути схожими і будувати особисті зв’язки. Але з іншого боку - якщо вони всі однакові, то їм треба знайти спосіб довести свою вищість. Бо коли діти відрізняються одне від одного, вони шукають спосіб співпрацювати, щоб досягти кращого результату (“ти краще вмієш вистежувати оленів, зате я краще стріляю, давай полювати разом” абощо). А в особистих зв’язках вони намагаються стати саме тою людиною, з котрою будувати зв’язки вигідно. Конкуренція при такому вихованні лише підвищується.

Це все - не є якісь голослівні гіпотези. Такі зміни й справді спостерігають антропологи у тих племен, котрі обирають більш осілий спосіб життя. При цьому дуже цікаво бачити паралелі між таким груповим вихованням у мисливців-збиральників та нашими дитячими садочками. Адже дитячий садок - це той самий груповий спосіб виховання, який гірший ще й тим, що дорослих навколо - менше, вони - не є ані знайомими, ані ріднею, та й діти в дитячому садку не є знайомими з дитинства.

Сім’я

Можна почути думку, що в первісних людей був поширений проміскуїтет - тобто безладні статеві стосунки. Мовляв, люди не розуміли зв’язку між сексом та дітонародженням, відповідно всі діти були спільні, а поняття “батька” не існувало. В нас, звісно, немає писемних згадок від самих первісних людей, де вони описують свої світогляди і ми б могли це перевірити, але було б дивно, що птахи чи мавпи утворюють стабільні пари і розуміють, що таке “батько”, а первісні люди раптом цього не розуміли. До того ж спостереження за сім’ями сучасних мисливців-збиральників теж спростовують ідею про якийсь там первісний проміскуїтет. Найпоширеніша форма шлюбу між мисливцями-збиральниками - це моногамний шлюб. Полігамні шлюби існують, але не є дуже поширені і навіть в тих культурах, де вони прийнятні, відносно мало чоловіків є полігамними.

Те, з якого віку діти починають приносити користь племені, а не лише споживають ресурси, дуже залежить від культури та обставин. До прикладу в бушменів батьки, котрі мають більше дітей ніж двоє, фізично не можуть забезпечити всіх їх достатньою кількістю їжі. Вони залежать від того, що хтось з ними їжею поділиться. При цьому “поділитися їжею” - це дуже важлива частина культури багатьох мисливців-збиральників. Там насправді не все так просто і безкорисливо, але, помітьте, в бушменів не кажуть “навіщо народжували, якщо не можете прогодувати”. Якби вони так говорили, то їх би вже не було. Допомога багатодітним сім’ям там є вкоріненою в культуру.

В більшості мисливських культур здобиччю діляться. При цьому одружені чоловіки, в котрих є діти, діляться менше, а найбільше віддають племені молоді неодружені чоловіки, в котрих ще нема дітей. В цьому вони не вбачають несправедливості. Втім, не треба вважати їх наївними - це правило, буває, намагаються обійти і частину здобичі можуть з’їсти ще на самому полюванні. Але відвертого “хочу пожити для себе, хай решта самі розбираються без мене, чого я маю ділитися” в них нема.

В сучасних мисливців-збиральників дуже висока дитяча смертність. Лише приблизно половина дітей доживає до п’ятнадцяти років (з тих що вижили ще третина не доживе до сорока п’яти). Більшість цих дітей вмирають від хворіб. В таких умовах планувати сім’ю принципово неможливо. До того ж в них не існує справжніх абортів, бо ті методи що є, навряд чи є дієвими. Тому замість аборту іноді практикують інфантицид - вбивство щойно народжених дітей, або смерть немовлят від недогляду. При чому друге складніше відрізнити від природної смерті. Чому ж жінки йдуть на вбивство власних дітей? В деяких культурах, там де більшість їжі приносять чоловіки, можуть вбити новонароджену дівчинку, бо та сприймається як тягар. Натяки на це можна прочитати в Корані, де Мухамед переконує тодішніх язичників прийняти іслам та припинити цю ганебну практику. Але інфантицид дівчат не є аж настільки поширений, як це іноді змальовують. Це явище дуже обмежене в просторі та притаманне лише декільком культурам. Дітей вбивають, якщо вони народилися каліками, або якщо розуміють, що не зможуть за ними доглядати. Наприклад можуть вбити одного з близнюків.

В сім’ях дуже важливою є роль батька. Жінка може навіть вбити новонароджену дитину, якщо батько дитини недостатньо турботливий і жінка бачить, що він їй не допомагає з вже наявними дітьми. При цьому жінка може сказати, що дитина померла під час родів, оскільки чоловіки рідко бувають присутні при самому народженні, тому правди він так і не дізнається. В нашому сучасному світі жінки у таких випадках або йдуть на аборт, або вживають контрацептиви. Дитяча смертність росте в сім’ях, де нема батька, і навіть якщо жінка знайшла іншого чоловіка та одружилася вдруге, діти від першого чоловіка з більшою ймовірністю помруть, ніж діти в сім’ях з рідним батьком. Статистика дитячої смертності показує, що найкраще живеться дітям в міцних сім’ях з двома турботливими батьками. Що не мало б нас дивувати.

Міцна сім’я є вигідною як жінці, котра має надійну підтримку, так і дітям, котрі мають достатньо турботи. Але міцна сім’я вигідна і чоловікам. Навіть якщо чоловік у змозі знайти коханку, то з точки зору виживання його ж потомства, це йому не вигідно. Позашлюбні діти мають низьку ймовірність вижити (їх, зрештою, могли вбити і при народженні), а якщо його законна жінка дізнається про зраду, то може з ним розійтися. І це не лише погано впливає на виживання його ж дітей. Він ще й позбавляє себе можливості мати наступних дітей з тою ж жінкою. Інтриги на стороні мають багато побічних ефектів, тому їх вартує уникати.

Якщо вже повернутися до теми осілості, то варто згадати, що в осілих сім’ях дітей - більше. Що означає, що навіть якби осілість робила людей менш щасливими, ніж кочівництво, то осілі люди витісняють кочівників просто тому, що їх стає більше. Чому ж осілі люди народжують більше дітей? По-перше, дитину не треба носити за собою, якщо вона ще не вміє ходити. Кочівниці тяжко собі дозволити двох дітей з різницею в рік, коли як для осілої жінки такої проблеми не існує. По-друге, осілі діти раніше починають допомагати по господарству, оскільки воно є менш небезпечним, аніж, до прикладу, дикий ліс, в який по ягоди ходять кочівники. Відповідно діти менше сприймаються як тягар, а радше, як багатство. Ну і по-третє, осілі люди накопичують їжу на випадок голоду, що кочівники собі дозволити не можуть. Кочівники своєю чергою надіються на те, що під час голоду їм допоможе хтось, кому вони допомагали в минулому, що не є настільки певною стратегією. Відповідно в умовах осілості в дітей менша ймовірність померти від голоду чи виснаження.

Жінки та чоловіки

Щодо стосунків чоловіків та жінок у мисливців-збиральників побутують протилежні думки - про те, що в них патріархат, або, навпаки - матріархат, або повна рівність між статями. Вас вже не має здивувати, що все не так просто, стосунки залежать від умов, культури і часто не є настільки абсолютними, як їх показують.

По перше, щодо матріархату та патріархату. В різних культурах молоді сім’ї переселяються до племені матері, або племені батька. Це, втім, не означає, що в тих племенах чоловіки або жінки мають більшу вагу. Причини бувають дуже приземленими. До прикладу, ось слова одного з чоловіків, котрий переселився до племені жінки: “Мої старші брати і батько постійно щось від мене вимагають, а відмовити їм не можна. В жінчиному племені я почуваюся вільніше”. В багатьох племен немає чіткого правила з ким має жити молода сім’я. Окрім того, те, чи сім’я переселяється в плем’я жінки, чи чоловіка не впливає на розподіл праці між жінками та чоловіками і є радше одним з культурних факторів, аніж показником справжнього матріархату чи патріархату.

Що ж до розподілу праці, то тут теж побутують дві протилежні думки. Чоловіки полюють, а жінки збирають - так довго сприймали модель поведінки мисливців-збиральників. Потім виявилося, що жінки теж могли полювати і одразу з’явилася думка про відсутність відмінностей між двома статями. Чи здивує вас, що обидві думки - хибні? Правда, як це часто буває, знаходиться десь посередині. Між жінками та чоловіками й справді є розподіл праці. В різних племенах він є більш, чи менш жорсткий. При чому багато що залежить від обставин. Чоловікам зазвичай доручають більш небезпечну роботу. Тому чоловіки частіше полюють, а жінки частіше збирають.

Але жінки теж можуть полювати, особливо на малу здобич. Як приклад - чи вважати впольованого їжака здобиччю? Якщо жінка злапала гекона - вона мисливець? А якщо це газель, котра потрапила в наперед розставлені сіті, котрі сплела та розставила жінка? Жінки можуть брати участь в групових полюваннях - при чому як в ролі того, хто здобич заганяє в сіті, так і того, хто сіті тримає. Бо ви не думайте, що полювання - це лише зі списом і сам на сам. Чоловіки ж, навпаки, можуть збирати фрукти, котрі висять настільки високо на деревах, що лізти за ними - небезпечно. Також, якщо чоловік нічого не впольовує, він не вертається додому з пустими руками та щось по дорозі до табору таки збирає.

Але розподіл праці таки є. І він - цілком природний. Зрозуміло, що жінка, котра виношує дитину, або вигодовує її, не може полювати, натомість може збирати ягоди чи коренеплоди. При чому в цій діяльності їй можуть також допомагати діти (втім, з малою успішністю). Як виявилося, опанувати стрільбу з лука не так вже й просто. Справді хорошими мисливцями чоловіки стають вже десь після тридцяти. Це вимагає дуже багато досвіду, котрий жінки не можуть отримати через догляд за дітьми. А для того, щоб здобич дотягнути до селища, треба ще й мати багато сили, котрої в чоловіків більше.

Через те, що збиральництвом переважно займаються жінки, часто це саме вони, хто визначає, коли кочувати далі. Адже здобич сама забігає на територію, коли як коренеплоди самі на територію не забігають і по них треба ходити щодня далі і далі. Відповідно в якийсь момент треба ходити так далеко, що вже краще перетаборитися.

В деяких племенах жінки збиральництвом можуть приносити в селище більше їжі, аніж чоловіки. Але м’ясо, особливо жирне, дуже цінується, тому чоловіки не припиняють займатися полюванням.

І наостанок - жінки не ходять на полювання сам на сам з єдиною ціллю вразити своїх одноплемінників: “ох, яка вона мужня та сильна, хочу з нею одружитися”. Але це - притаманно молодим чоловікам, щоб привернути до себе увагу юних жінок.

Поведінка в групі

Чи є мисливці-збиральники добріші за сучасих людей? Хіба ж не діляться вони одне з одним значно більше, ніж сучасна людина, зіпсована цивілізацією? Насправді тут теж все не так просто.

Мисливці-збиральники часто живуть у малих групах - приблизно по двадцять п’ять людей. І саме в малих групах люди більше діляться між собою. Всі всіх знають, знають хто вдячний і теж колись допоможе, а хто - ні. Відповідно люди навіть не хотячи мають ставати вдячними, щоб з ними ділилися. Це спостерігається і в сучасних людей і не є особливою рисою мисливців-збиральників. Зрештою, це і не дивно, адже мисливці-збиральники - такі ж люди, як і ми. Щойно група росте, люди починають менше ділитися. Чому так? І чому люди взагалі діляться?

Є основні чотири причини, чому мисливці-збиральники діляться.

Перша - це допомога родичам. Адже в таких малих групах багато хто є родичем. Допомогти родичеві - це притаманно не лише людям, але й тваринам, хоча вони можуть це робити підсвідомо. Власне, я не здивуюся, що є певний генетичний механізм у рослин, котрий теж допомагає родичам, що ростуть поруч. Допомога родичам вбудована в нас еволюційно, без різниці як ми це б хотіли пояснювати (культурою, любов’ю, релігією тощо). У великих групах родичів стає менше. Відповідно і діляться менше.

Друга - це взаємодопомога. Якщо я сьогодні комусь допоможу, то хтось колись допоможе мені. У мисливців-збиральників це - не просто гарні слова. Оскільки кочові люди не можуть назбирувати багато їжі, вони й справді залежать від того, що коли вони будуть в біді, то хтось з ними колись та й поділиться. Це - дієва модель виживання, котра грає дуже важливу роль, значно більшу ніж нам, цивілізованим людям, здається. І всі добре пам’ятають, хто ділився більше, а хто приховував смачний шмат м’яса. Однією з причин, чому в нас такий великий мозок вважається необхідність запам’ятовувати людей та їх поведінку - хто чесний, а хто хоче нажитися на інших. В малих групах “наживатися” не вигідно - такого одразу вичислюють. А от у великих групах з’являються цілі прошарки дармоїдів - саме через те, що всі всіх не знають. Це не люди колись були кращими, в них просто не було шансів ставати гіршими. Неможливість вимагати вдячність від конкретної людини зменшує кількість допомоги у великих групах. Вона не зникає повністю, але часто вимагає певних філософських надбудов, щоб пояснити навіщо це треба робити. В цивілізованих державах функцію допомоги в біді на себе перейняла держава у формі різних соціальних виплат.

Третя - терпиме вимагання. Мисливці-збиральники дуже багато одне в одного просять. І вони самі жаліються, що їх оточують дуже нахабні люди і що куди вони не підуть - весь час хтось щось від них та й вимагає. І якщо легше щось віддати, аніж тримати при собі - наприклад якщо в людини вимагають меду, якого в неї багато, і легше його віддати, аніж ризикувати сутичкою, то люди терплять таке вимагання і віддають частину цього меду. В цивілізованих державах функцію таких нахаб повністю перейняли на себе професійні жебраки - бо ж насправді більшість жебраків бідними не є.

Четверта - це хизування (технічний термін англійською - costly signaling), котре певною мірю притаманне також тваринам. Наприклад півень хизується своїм хвостом, який йому насправді не дуже то й потрібен. Він ніби показує самкам “дивися, який в мене гарний і непотрібний хвіст, але навіть з ним я вижив, отже я дуже сильний, раз можу собі такого хвоста дозволити”. Схоже відбувається і в людей. Це можуть бути дорогі годинники, чи автомобілі. А мисливець, котрий приніс в табір оленя і більшість здобичі віддав одноплемінникам тим самим показує, що він може забезпечити всю сім’ю, оскільки може вполювати значно більше, ніж потрібно йому самому. Але це йому дає не лише увагу від жінок. За це він отримує повагу від цілого племені та отримати інші непрямі переваги - до прикладу, за його дітьми будуть краще доглядати в час його відсутності.

Але чи й справді вигідно ділитися? Можливо вигідніше все-таки все лишати собі? І це питання досліджували і було доведено, що щедрі мисливці-збиральники - успішніші за своїх жадібних колег. Короткотермінова вигода, яку отримує жадібний мисливець менша ніж довготривала вигода, котру отримує щедрий мисливець у формі поваги до нього та його дітей, допомоги в недузі чи старості тощо. Тобто навіть якщо не хотіти цього зі всієї душі, бути щедрим таки вигідно.

Додаткові цікавинки

Хоча ця стаття більше зосереджена на етиці та поведінці, хочу поділитися ще деякими цікавинками, котрі теж розбивають деякі міфи про життя первісних людей.

Кам’яні інструменти - переоцінені. Вік хоч і називається “кам’яним”, але камінь зовсім не був основним матеріалом, просто він добре зберігається крізь віки. Значно поширенішими були інструменти з дерева, рослин, шкіри, сухожилля, або кістки. В археології рідко коли збережеться човен, зроблений з дерева та шкіри, або палка-копалка з дерева. І якщо взяти інвентар сучасного мисливця-збиральника, то можна побачити, що якщо його закопати в землю, то через двадцять тисяч років мало що з нього залишиться. Археологи вимушені зосереджуватися на камені, або кістках, бо їм мало що ще лишається, але треба враховувати, що це - дуже однобокий погляд на інвентар первісних людей.

Кераміка - переоцінена. Звісно, кераміка була важливою, але не треба вважати, що вона була аж такою революційною. Кочівники не цінують кераміку, навіть коли вміють її робити, тому що вироби з кераміки важкі і легко розбиваються. Натомість вони використовують тісно сплетені та просмолені кошики з лози, або шкіряні мішки. Для того, щоб варити їжу, кераміка не є необхідною. Але ж як поставити на вогонь кіш з лози, хай і водонепроникний? Насправді його і не треба ставити на вогонь. Ефективним методом є кидання розжареного каміння в воду допоки вона не закипить - такий спосіб працює значно краще, ніж би можна було очікувати. Поширення кераміки є радше наслідком зміни способу життя, аніж причиною такої зміни.

Мисливці-збиральники автоматично перемикаються на калорійну їжу, щойно отримують до неї доступ. Вони дуже добре інтуїтивно прораховують відповідність витрат та отриманих калорій. При чому цю відповідність можна вивести математично і мисливці-збиральники й справді керуються цими формулами, хай і не усвідомлено. Є декілька цікавих наслідків таких розрахунків. Наприклад - якщо мисливець отримує ефективнішу зброю - наприклад рушницю, то його раціон звужується, тому що він може успішно полювати на найкалорійнішу здобич і не відволікається на менш бажану здобич. Якщо вони отримують доступ до висококалорійної їжі, то менш калорійна їжа витісняється з раціону. Ці формули, як і багато решта попередніх зауваг, працюють для всіх людей, не лише для мисливців-збиральників. Сучасні люди поводять себе так само, що і є причиною поширення ожиріння.

Насправді мисливці-збиральники, як і первісні люди - це такі ж самі люди як і ми, котрі просто пристосувалися до інших умов життя. І досліджуючи їх, ми починаємо краще розуміти самих себе.

Джерела

Насамкінець трохи про джерела.

Пошуки інформації про первісних людей та про мисливців-збиральників часто давали дуже однобокі дослідження, котрі поширювали ті чи інші стереотипи, котрі я згадував на початку статті. Але прекрасним джерелом знань про мисливців-збиральників є чудова книга і ґрунтовне дослідження “The Lifeways of Hunter-Gatherers. The Foraging Spectrum.” від Роберта Л. Келлі, яку я раджу прочитати усім зацікавленим в способі життя мисливців збиральників і яку можна знайти за цим посиланням:

А дослідження про спільні риси можна знайти тут:

The Lifeways of Hunter-Gatherers

https://archive.org/details/robert-l.-kelly-the-lifeways-of-hunter-gatherers-the-foraging-spectrum-cambridge/page/n7/mode/2up

p.95

25 people in the group of nomadic foragers p.97 The Australian Pitjandjara move when women complain of walking too far to forage (Tindale 1972: 244-45). migration to the next campsite is timed to occur before the resources of the last become depleted to the stage at which interhousehold competition might arise to threaten cooperation and dislocate coordination 102 a camp breakdown time of two hours means that it is not worthwhile to move before exhausting nearly all food within a 6-km radius, whereas a breakdown/setup time of one-half hour predicts movement at a 1.5-km foraging radius.

оптимальний розмір групи - 25 людей

подорожі самі по собі людям подобається. Осілість - це не очевидне добро.

Люди можуть припинити мігрувати, щоб не входити у конфлікт з іншим осілим племенем. Осілість має ефект доміно. Збиральники не хочуть входити у конфлікт.

Ethics: 109-112

125 - boiling makes sugars out of carbohydrates

126 - nomadic life is the least costly way to cope with the risk of local resource shortfall

People start doing technology if their high value resources go down. Conversely they narrow their food range when technology is available.

132 - Large populations increase the rate of new ideas

134 - bow vs atlatl hunting - bow came later, maybe because it allowed individual men to show off Жінки часто приносили більше їжі, ніж чоловіки - їжа зі збиральництва давала приблизно 80% всієї їжі. Але феміністки замість того, щоб взяти на озброєння цей факт і показати важливість жінок у первісних суспільствах, зосереджуються на суто чоловічих рисах - таких як мисливство і намагаються пристосувати жінок до цих ролей. Схоже, що феміністки заздрять чоловікам.

136 - stones were not that important in the stone age

144 - у малих групах більш ймовірне явище “поділитися”

148 - sharing is:

151 - generous people do better in a long term than stingy people (for example when they are old, people help them if they were generous)

158 - defending territory makes sense if:

Dmytro corollary: if everyone is equally poor as to resource spots, fights will not arise

рідко хто хоче воювати. надають перевагу мирним рішенням

Мікеа не годують псів 59 Воду константи ґкипятили кидаючи гаряче каміння в воду 64 Рушниці звужують дієту Жирне м’ясо 74 Теплий клімат - не обов’язково багато їжі 85 Ходять повільно 89 Примітка 25 на ст 285 (насміхаються над людьми котрі не мають постійного місця життя) 108 культура осідлості Люди не осідають там, де їжі багато 115 soft technology vs hard technology (even simple tribes know a lot about their environment) 124-125 - чому не кераміка (як варять їжу) 126 Складна технологія - коли легкодоступних їжі стає менше 127 гарпун кращий за рушницю для інуітів 133 кам’яні не завжди кращі за костяні списи 134 technology gender prestige Не лише камінь 135 139 families with more than two kids 142 unmarried men give away more game 143 sharing is more efficient than expanding diet breadth 143 - case B - why meat is shared 144 - when group size increases, hoarding increases, free riders increases and sharing decreases 151 - generous people do better in the long term than stingy people. 155 люди хочуть повернутися на “батьківщину” - навіть що вони весь час подорожують 156 - користування землею - це процес домовляльний 161 - зміна з білатерального спадку ресурсів до спадку лише по чоловічій лінії 175 - чоловіки і жінки мисливці 177 - social bonding increases group size even at expense of foraging efficiency 292 - fluctuations of density 189 (21,22) female infanticide exists, but not for population control 192 - women need help (e.g. from a father), women kill a child if “father does not help”, children survive better to monogamous women and if father’s are alive 201 - висока дитяча смертність, їх смерть сприймається інакше 205 - war when mobility is not an option 211-212 - пояснення чому осілий спосіб життя дає більший приплід 221-222 - чому жінки не полюють 222 - зрада чоловікам не вигідна 247 - нормально було мати декілька чоловіків - перший часто гинув або вмирав 266-267 - як діти багатих хочуть керувати людьми, а діти бідних хочуть співпрацювати

Шимпанзе живуть відносно малими групами, якщо порівнювати з людьми. Та й люди довший час жили малими групами. Тому коли люди бачать, що якусь точку зору мають 5-10 людей - то це вже вагомо і треба прислухатися, а якщо такої думки притримується вже сотня людей - то це “майже всі” і треба змиритися. Дарма, що суспільства зараз значно більші. Цим фактом зловживають політики (і не тільки), особливо в епоху соцмереж.

Оскільки чоловіки полюють, а дичина сама може прибігти в радіус поселення, то це саме жінки, котрі зазвичай вирішують, чи треба переміщати табір, бо вони займаються збиральництвом, а трави самі по собі в радіус поселення не приходять (102 ст.)

107 - осідають, якщо локально багато їжі, але глобально її мало. Якщо одне плем’я осіло, інші осідають теж.

Особисті примітки

Етика крізь століття

Канібалізм Проміскуїтет (швидше всього його не було) Інцест Старі - непотрібні (голодна смерть в інуїтів перевірити) senicide Колективізм (рівність?) Інфантицид Страх і нерозуміння природи Людей було мало Тотожність звичаям - мораль, норми і заборони (табу)

Земля - по використанню

Померти з мечем в руці, смерть від старості - ганебна Жорстокі покарання Кревна помста Вбивство слабих Раби - просто засіб Жінки - недосконалі істоти Жінки народжують Рабовласницьке - праця не дуже в пошані Людські жертвоприношення. В тому числі - вбивство жінки про смерті чоловіка

Вбивство чоловіків, але не жінок при війні Один чоловік мав багато жінок, а дехто жодної Молиттся своїм богам (старий завіт)

Просто жертвоприношення Не втручатися в чужі справи (не говорю зла, не бачу зла), так і шуруппак каже. Чи було в старому заповіті “золоте правило” і милостиня? Срібне правило було, золотого - ні Не лізти в чужі справи (три мавпочки, шуруппак) Несхвальне ставлення до іноземців (шуруппак, Платон(

Християнство - нова чеснота милосердя Феодалізм: становість, ієрархія, вірність, честь, сміливість

Буржуазія - індивідуалізм Комунізм - зрівнялівка

Майбутнє - вегетаріанство, кращі в’язниці, підтримка усіх непрацюючих - як пенсіонерів, так і дітей

Розширення моралі на ширші верстви - раби, жінки, каліки, гомосексуали ітд

Не дуже потрібні записки

Наївне бачення збиральників

https://philpapers.org/archive/ARRMAI.pdf

These four simple hunter-gatherer societies had social behaviors that were very different from those of all other human societies: no leaders, complete equality between individuals regardless of sex or age, no violent aggression, and no selfish behaviors (in a private message from Pedersen to the author).

p.81

This suggests that making choices that safeguarded the survival of individuals and their small clans was of crucial importance. It appears that the range of early man’s choice- making was efficiently guided toward survival

p.86

The Polar Eskimos and the Kalahari Ju/wasi did not have competition. They assiduously avoided it. Our simple hunter-gatherer ancestors lived the same with perfect social equanimity for 150,000 years. We justify competition as building physical and mental skills, but our early ancestors simply practised a skill until it was sufficiently acquired:- they did not need an opponent to beat

p.96

p.104

Скільки людей на 1 кв км

https://www.reddit.com/r/AskAnthropology/comments/nd180w/how_sparsely_populated_are_rainforests_with/

~1 / km^2 (in tropics - up to 8, but it can be as few as 1 / 50 km^2)

https://www.google.com/search?q=ethics+inurl%3Awww.people.vcu.edu%2F%7Emreimers%2FPersonal%2F

http://www.people.vcu.edu/~mreimers/Personal/early.human.ethics.html https://www.people.vcu.edu/~mreimers/Personal/future.ethics.html http://www.people.vcu.edu/~mreimers/Personal/ethics.religion.html http://www.people.vcu.edu/~mreimers/Personal/evolutionary.ethics.html