Dmytro Polovynka

Науковий метод як шлях до доброчесності

Backup page for:

Науковий метод нерозривно пов’язаний з наукою. Але його можна використовувати також для пошуку моральної істини. Але як це можна зробити? І в чому переваги наукового методу? Для початку треба пояснити що таке науковий метод.

Що таке науковий метод

Науковий метод - це цикл з декількох кроків. Спочатку ми спостерігаємо за якимось явищем. Наприклад - ми бачимо, що пір’їнка падає повільніше, ніж м’яч. Далі будуємо гіпотезу - важкі речі падають швидше. Далі робимо передбачення - якщо кинути з вежі гирю, вона впаде швидше ніж тенісний м’ячик. Відповідно робимо експеримент - виходимо на вежу і кидаємо вниз гирю та тенісний м’ячик. Далі ми ведемо спостереження за експериментом. У цьому випадку передбачення не справдилося - гиря і тенісний м’ячик впали однаково швидко, отже гіпотеза була хибна. Робимо іншу гіпотезу - пір’їнку при падінні затримує опір повітря. Робимо передбачення - без повітря усі предмети впадуть з однаковою швидкістю. Проводимо експеримент - кидаємо різні предмети у вакуумі. Спостереження показує, що друга гіпотеза була вірною. Тепер ми можемо робити наступні гіпотези, передбачення та експерименти, наприклад, щоб визначити з якою саме швидкістю падають предмети.

Отже, науковий метод - це цикл з наступних кроків:

Після експерименту йде спостереження і так по колу. Під час цього деякі гіпотези відкидаються, а деякі підтверджуються. Самі експерименти можуть повторюватися незалежними дослідниками, їх результати та облаштування можуть критикуватися, або, навпаки, схвалюватися. І таким чином будується теорія та робочі моделі. В нашому прикладі будувалася теорія гравітації.

Пошук етики

Але ж як науковий метод можна застосувати до пошуку моралі? Підхід той самий - робимо гіпотези та передбачення, після цього робимо експерименти і перевіряємо, чи гіпотеза була вірна. Таким чином можна прийти до загальних етичних правил або зрозуміти, як за якими правилами найкраще будувати суспільство.

До прикладу, якщо в когось є гіпотеза, що жорстокі покарання зменшують кількість злочинів, то можна звернутися до історії і перевірити її. Тут не треба проводити експеримент, тому що експерименти проводилися на рівні цілих держав. І, як виявилося, рубання рук крадіям не дуже то й зменшує кількість крадіїв. Так само смертна кара не зменшує кількість вбивств. Хоча, здавалося б - мала зменшувати. Але тут не треба будувати складні аргументи. Вистачить просто глянути на статистику.

Так само можна подивитися на те, як успішно боротися із наркоманією. Простий підхід - садити наркоманів у в’язниці - не спрацьовує. А от лікувати наркоманів замісною терапією - працює. А можливо є ще кращий підхід. Науковий метод тим і хороший, що дає можливості для вдосконалення. Можна дивитися на те, як різні держави впроваджують різні закони. Можна навіть запросити соціологів чи психологів і запитати їх. І, як виявилося, людяний підхід спрацьовує краще, аніж нелюдяний.

Або є поширена думка, що чоловіки та жінки обирають свої, іноді різні, життєві шляхи лише через гендерні стереотипи. І що якщо їх позбутися, то різниця зникне. Науковий метод, втім, доводить обернене. В Скандинавії дуже високий рівень рівноправності, але все одно є професії, куди частіше ідуть жінки, і куди ідуть чоловіки. Це - теж експеримент на рівні цілої держави. Отже, статистичні відмінності між статями існують і їх треба поважати.

Так само можна повністю відкинути з першого погляду логічну гіпотезу, що дівчата провокують ґвалтівників своїм відвертим одягом. Тут неможливо говорити про експерименти, але існує кримінальна статистика, котра показує, що зґвалтування залежать від віку дівчини та від зовнішніх обставин - наприклад місця з часом, але не від її одягу.

Я вже згадував психологів та соціологів. Ці науки пояснюють поведінку людей. Психологи та соціологи ставлять експерименти. До прикладу, вони визначили, що люди, котрі допомагають іншим і ведуть активне суспільне життя - здоровіші та довше живуть. А соціологи, глянувши на статистику, порахували, що злочинець в середньому заробляє менше аніж посередній офісний працівник. І з цього можна винести уроки - що треба допомагати іншим і не ставати злочинцем. Здавалося б - звичайні етичні правила - але вони доведені науковим методом і це тепер лише додає їм ваги.

Також можна звертатися до історії та черпати з неї уроки. Дивитися, які суспільні системи успішні, а котрі - ні. А можна навіть використовувати математичні моделі - до прикладу цікавим є експеримент Аксельрода, про який я вже писав в статті про математичну етику.

Переваги наукового методу над альтернативами

Істину бажано шукати науковим методом. А от що науковим методом не є? Які є інші способи і чому науковий метод - кращий?

На противагу догмам

Науковий метод природно витікає з законів світу і відкритий до вдосконалення. Це на противагу штучно насадженим догматичним твердженням, які треба приймати на віру і не можна заперечувати.

Прикладами штучно насаджених догм є такі нелюдські режими, як нацизм та комунізм. Обидва побудовані не на природних законах, а на хибних ідеях, насаджених штучних догмах, які не можна було заперечувати. Разом із нацизмом розповсюдився псевдонауковий соціальний дарвінізм та євгеніка - котрі привели до жахливих злочинів проти людства. А комунізм поширив діалектичний матеріалізм, котрий теж був причиною винищення великої кількості людей, а також лисенківщину - псевдонаукову теорію, що надовго зупинила, а то й розвернула розвиток ботаніки в СРСР.

Схожою догмою було середньовічне християнство, прикриваючись яким розпочинали криваві війни, вели завоювання, винищували культурний спадок цілих культур та спалювали на багаттях.

Науковий метод відкидає догму. Він навпаки - заохочує запитувати про світ, не вірити не слово, ставити під сумнів. Він відкритий до нових ідей і до змін, тому що лише так теорії можуть вдосконалюватися. Він є еволюційний, а не революційний та відкритий до самовдосконалення. Все прямо як по Даосизму.

На противагу мудруванням

Науковий метод базується на експерименті, а не на розумових конструкціях. Колись давно вважали, та й багато хто досі так вважає, що можна досягти істини довжелезними мудруваннями, які ніяк не треба було перевіряти. Деякі древні греки зневажали експерименти. Довжелезними мудруваннями вони доходили до абсурдних тверджень, але замість того, щоб перевірити їх експериментами, радше відкидали реальність, як ілюзію. Є два разючих приклади.

Перший - це Парменід, котрий відкидав рух, як ілюзію. Він стверджував, то для руху треба, щоб щось перемістилося у ніщо, але оскільки “ніщо” не може існувати за визначенням, то руху не існує. Другий - це Зенон та його прибічники, котрі стверджували, що стріла ніколи не може долетіти до цілі, бо перед тим як пролетіти всю відстань, вона спочатку має пролетіти половину шляху, потім половину від половини і так до безкінечності. Очевидні експерименти, котрі б довели хибність обох тверджень відкидалися.

Так само довжелезними мудруваннями Платон довів у своїй Державі, що всі жінки мають бути спільними, а Арістотель доводив необхідність існування рабів. Чому довжелезні мудрування зазвичай - хибні, я вже писав у статті про математичну етику.

Довжелезними мудруваннями деякі філософи доводять неіснування об’єктивної реальності. Мовляв, все, що ми знаємо - проходить крізь наші органи чуття - і звідки нам знати, що це все - правда, а не ілюзія. Науковий метод розв’язує цю проблему руба - він просто відкидає цю ідею, як непотрібну. Увесь науковий метод працює над спостереженням за світом і працює цей метод навпрочуд добре. Роздумовування чи цей світ є реальним, чи нереальним науковому методу нічого не додасть. На ньому неможливо робити жодних корисних передбачень.

На противагу псевдонаукам

Власне, вміння робити корисні передбачення - це те, що відрізняє науку від ненауки, або псевдонауки. Називається це “Критерій Поппера”, але прямо витікає із наукового методу як такого. Критерій цей каже - якщо теорія може дати пояснення будь-якій гіпотетичній ситуації, то вона, насправді нічого не пояснює і не може дати жодних передбачень. Наприклад, астролог може сказати “Марс в сузір’ї Тельця, Ваги мають бути обережними, на них чигає небезпека”. Якщо людина-ваги дійсно натрапила на небезпеку, то передбачення справдилося, але якщо небезпека не трапилася, то це означає, що людина-ваги була достатньо обережною. Що б не сталося, астрологія це пояснить. Відповідно, вона не може робити корисні передбачення. Отже, це - псевдонаука. На противагу астрології, теорія гравітації не може пояснити ситуацію, якби яблуко в з дерева полетіла не на землю, а в небо. Теорія гравітації - це наукова теорія, що базується на науковому методі.

Критерій Поппера - це чудовий інструмент, щоб відсікати ненаукові теорії та голослівні твердження. Наприклад прихильники марксизму вважають, що пролетарі мають хотіти боротися проти експлуататорів, але якщо вони не хочуть, це означає, що експлуататори просто промили пролетарям мізки, залякали їх, ну або ці пролетарі - не справжні пролетарі, а насправді - вороги народу. Як би себе не поводив пролетарій - марксист це якось пояснить. Власне, марксизм - це одна з тих теорій, котра надихнула Поппера на створення свого критерію. Іншою такою теорією був фройдівський психоаналіз. Але з критерієм Поппера ненаукові теорії та ідеології не зникли. Ними люблять керуватися політики, насаджуючи своє бачення ідеального суспільства. І треба вміти ці теорії відрізняти.

Попри вже згаданий критерій Поппера існують також інші мисленнєві інструменти. Одним з таких є Лезо Оккама, котре стверджує, що між двома поясненнями треба обирати простіше. Або іншими словами - уникати занадто складних пояснень з багатьма додатковими умовами. Наприклад будівництво Єгипетських пірамід можна пояснювати інопланетянами або древньою расою атлантів. З цим пов’язано багато проблем - навіщо їм це треба було, куди вони зникли, як з’явилися і так далі. А можна знайти більш приземлене пояснення - те що їх збудували люди. На жаль, Лезом Оккама якраз не послуговуються любителі ненаукових теорій.

Інші переваги наукового методу

Науковий метод допомагає будувати корисні моделі. Ці моделі не завжди ідеальні, але вони достатньо добре описують реальність. Як іноді кажуть - “усі моделі - помилкові, але деякі - корисні”. Наприклад фізика Ньютона, як виявилося, помилкова, адже не працює на швидкостях наближених до швидкості світла. Але ми продовжуємо нею користуватися, тому що ця модель є корисною в наших умовах. Коли ми рахуємо довжину кола, нас не турбує, що ми не використовуємо число Пі до мільйонного числа після коми. Нам цілком вистачає числа 3.14 - це теж можна назвати не точною, але корисною моделлю.

Науковий метод закликає бути обережним із висновками. Пов’язаність не означає спричиненість. Якщо після однієї події настала інша, треба ще довести, що перша спричинила другу.

Науковий метод закликає до скромності. Визнання того, що ми все не знаємо. В дещо перебільшеній формі це висловив Сократ у своєму відомому вислові “Я знаю, що нічого не знаю”.

Науковий метод - це конструктивний підхід. Він дає нові інструменти, а не просто нищить наявні. Легко все поставити під сумнів, легко сказати, що всі помиляються, легко стати циніком, який ні чому не вірить. Складно дати здорову альтернативу, але саме це робить науковий метод.

Науковий метод пропонує конкретні розв’язки конкретних проблем. Він не втікає в голослівні, часто незрозумілі, абстрактні мудрування. Є проблема - робимо гіпотезу - робимо дослідження чи проводимо експеримент - дивимося на результати - маємо відповідь. Або не маємо відповіді, що теж є свого роду відповіддю. Нема результату - теж результат.

Науковий метод допомагає відрізняти окремі випадки від загальної картини. Якщо хтось заробив на чомусь мільйон доларів - чи на новітніх біржах, чи на продажі власних фотографій, це не означає, що всі решта зароблять так само. Якщо “мій дідо курив і дожив до дев’яноста”, то це не означає, що всі доживуть до дев’яносто, якщо куритимуть. Експеримент має бути відтворений. Факти мають мати статистичну вагомість.

Деякі застереження

“Але ж науковці теж помиляються” - так, помиляються. Власне в цьому і є суть наукового методу. Наука - не догма. В цьому і є її сила. З іншого боку, науковці - це все-таки люди і вони вже, як особини, можуть бути догматичними.

“Науковий метод суперечить релігії” - науковий метод в першу чергу стверджує. Його ціллю не є чомусь суперечити. Наукові факти дійсно можуть суперечити уявленням про світ тисячорічної давнини - воно і не дивно. Але в області етики такої суперечності не спостерігається. Навіть навпаки - науковий метод часто підтверджує етичні правила різноманітних релігійних вчень. Коли етичні правила підтверджуються наукою, то це лише додає їм вагомості. Релігійні люди мали б взяти науковий метод на озброєння.

“Газети пишуть, що вчені довели…” - журналісти ганяються за сенсаціями і або не розуміють науковий метод, або свідомо викривлюють реальність. В сучасному світі, якщо науковці опублікували дослідження - то це ще не означає, що вони щось довели. Якщо інші науковці підтвердять висновки, зможуть відтворити експерименти, або не знайдуть помилок у розрахунках, тоді можна сказати, що вчені щось довели. Тоді це стане частиною теорії. Але ці дослідження можуть бути відкинуті, іноді навіть самими дослідниками.

“Науковий метод - сухий і знецінює красу природи”. Можна заперечити іронічно - “хто погано вчив у школі фізику, для того життя сповнене чудес”. Якщо серйозно - краще розуміння природи навпаки збільшує захоплення нею. Наука лише видається сухою тому, хто в ній не розбирається.