Dmytro Polovynka

Франкові переклади текстів Межиріччя

Backup page for:

Одним з перших, якщо не першим, хто перекладав тексти давнього Межиріччя на українську був Іван Франко. Одразу зазначу, що він перекладав не з оригіналів, тобто не з аккадських та шумерських текстів, а вже з існуючих перекладів на німецьку, французьку та англійську мови. Франко завжди зазначав з яких саме книг він робив переклади і за потреби навіть вказував сторінки. І хоч цим книгам вже більше сотні років, деякі з них доступні онлайн і за потреби можна з ними звіритися.

Три його роботи - це поема Істар, міф Енума Еліш та збірка “Переклади вавілонських текстів”. Найкраща з них - це остання, але почнемо в хронологічному порядку.

Істар

Істар - або як зараз кажуть Іштар - це переклад аккадського міфу “Сходження Іштар у підземне царство”, що його зробив Франко у 1899-му році.

Цей міф відомий у двох версіях - в старшій шумерській та новішій аккадській. Шумерська версія - розширеніша, більш деталізована і умовно містить в собі два міфи - один про власне сходження Інанни (шумерське ім’я Іштар), а другий - про те, звідки з’явився поділ на пори року, що пояснюється поперемінним перебуванням у підземному царстві чоловіка Інанни - Думуза та його сестри. Аккадська ж версія, котру побачив Франко, була значно простішою і мало не аскетичною.

Згідно з цією версією, Іштар вирішила спуститися у підземне царство, ймовірно для того, щоб ним заволодіти - прямі причини в аккадському тексті не вказані. Це розлютило Ерешкіґаль - правительку підземного царства і вона полонить Істар. Після цього на землі зупиняється розмноження, і Еа - один з важливих богів - вирішує забрати Істар з полону. Йому це вдається, хоча аккадський варіант в деталях не пояснює як саме це сталося, і Істар піднімається на землю. Не знаючи шумерського варіанту, логіку аккадського тексту зрозуміти складно.

І така фабула також не задовільнила Франка. Окрім того, він вірив, що цей міф якимось чином пов’язаний з нещодавно відкопаним епосом про Ґільґамеша (або, як тоді читали його ім’я - Гішдубара). Тому Франко не просто переклав цей міф, але переосмислив його в контексті епосу про Ґільґамеша. У Франка Істар спускається в підземне царство для того, щоб звільнити Еабані (тодішнє прочитання імені Енкіду). І коли вона не повернулася, сам Гішдубар вирішує просити по допомогу у звільненні Істар та Еабані з підземного царства.

Твір набуває зовсім іншої логіки і стає ніби стрункішим. Проблема в тому, що в оригіналі такого не було. Думка про те, що міф про сходження Іштар у підземне царство якось пов’язаний з епосом про Ґільґамеша - не справдилася. Чи виходить тепер, що франкова поема “Істар” є його власним літературним витвором, а не перекладом аккадського міфу?

На щастя більшість тексту не є вигадкою Франка. Якщо повністю відкинути усі згадки про Еабані та Гішдубара, вирізати початок і починати читати зі слів “Істар, Сінова дочка” то переклад буде значно краще відповідати оригіналу. В такому підході найбільша проблема - в кінці поеми, тому що прохання Істар звільнити Еабані там дуже органічно включена у франковий текст. Можливо б Франкові вартувало чіткіше позначити місця, котрі він вигадав сам (бо він зізнається у тому, що в тексті є частина його вигадки), але теоретично це можна зробити і зараз, маючи на руках більш точні переклади.

Істар - це єдиний переклад саме аккадського варіанту міфу. На щастя, кого цікавить сам міф, а не просто його аккадська версія, є переклад Москаленка на українську шумерського варіанту під назвою “З великих небес до великих надр”. Це теж вторинний переклад, цього разу з російського перекладу В. Афанасьєвої.

Франко написав “Істар” у 1899 році. Щось між перекладом та переосмисленням. Наступні ж його переклади були більш науковими.

Сотворення світу Енума еліш

У 1905 році Франко пише широке дослідження “Сотворення світу”. В ньому він доводить походження біблійних міфів від давніших текстів, а саме від міфу “Коли Вгорі” - “Енума Еліш”, або “Інума Ілїш” в написанні Франка.

Книга безумовно цікава, але зараз мене цікавить саме переклад “Коли Вгорі”. Оскільки Франко використовував текст цього міфу лише для того, щоб довести свою думку, то не варто дивуватися, що він не перекладав цей міф повністю, а лише ті частини, які його найбільше цікавили. На щастя, найбільше його цікавили саме найважливіші частини. Відповідно, читаючи переклад Франка, можна у загальних рисах ознайомитися з цим міфом.

Єдине, на що варто звернути увагу - це те, що в оригіналі Тіамат спочатку не хоче нищити своїх дітей і лише за деякий час вона пристає на цю думку. У Франка ж вона одразу налаштована войовничо. Схоже на те, що це знову ж таки вигадка самого Франка, тому що в примірнику випущеному в 1969 році можна прочитати таку примітку: “Повисші стрічки не годять ся в подробицях з перекладом вгаданого англійського ученого Кінґа, та ми лишаємо їх в оригінальному видї, так як нам Франковий переклад видасть ся кращим від англійського.” Ця деталь, втім, зовсім не впливає на аргументацію Франка у “Сотворенні світу”, бо не є ключовим моментом.

У 1991-му році виходить новий переклад “Коли вгорі” на українську від вже згаданого Москаленка. Це, знову ж таки - вторинний переклад, цього разу з російського перекладу Дьяконова. Новий переклад - повний, тому якщо ви хочете прочитати міф повністю - зверніться до нього.

Вершиною його перекладів текстів Межиріччя є наступний твір.

Переклади вавілонських текстів

“Переклади вавілонських текстів” видані у 1911-му році - це найвдаліша книга Франка на тему текстів Межиріччя. В ній він відносно точно переклав різноманітні тексти, а саме - закляття, царські написи та молитви. Треба одразу зауважити, що датування у Франка - застарілі. Деякі дати в нього посунуті в минуле більш ніж на тисячу років. До прикладу закляття, котрі починають збірку, найімовірніше походять із другої половини третього тисячоліття до нашої ери, але аж ніяк не з початку четвертого.

Починають збірку вже згадані два шумерські закляття. В першому йдеться про Азада - на жаль я не знайшов сучасного відповідника цьому імені. Друге ж показує класичний діалог між Асалухі та Енкі, тут названі Мірі-Дугга та Інкі. Не дивуйтеся такій зміні написання імені Асалухі. Деякі знаки мають множинне прочитання і не завжди зрозуміло, як саме читати ім’я - щодо деяких з них суперечки точаться й досі. Про діалог між Асалухі та Енкі я писав у статті про Шумерські закляття.

Це - єдині шумерські тексти у всій книзі. Всі решта текстів у цій книзі будуть аккадськими.

Далі йдуть написи царів. Тут є як посвяти богам, так і царські молитви. Найцікавішими є либонь тексти 4, 16 та 18 - тексти про Сарґона, Хамурапі та Навуходоносора відповідно.

Мені одразу впало в очі, що кінець легенди про Сарґона не притаманний стилістиці царських написів. Ось він:

Хай згадає, що я перед ним був,
Перед ним і довершив все теє

Таких думок я в текстах тої доби не зустрічав. Більш очікуваним було б

Хай не зносить цей пам’ятник
Інакше Іштар нашле на нього біду

абощо. І дійсно - ці рядки Франко допасував сам. На щастя німецький переклад, з якого перекладав сам Франко, є у вільному доступі онлайн. Там зазначено, що останні рядки відбиті і перекладач (Гоммель) дає свої варіанти, чим ця легенда могла закінчитися. Франко просто вибрав один із них.

Продовжують книгу молитви різним богам. Їх тут немало, але найцікавіші з них йдуть під сам кінець частини. І їх п’ять: молитви Мардуку, Нерґалю, неназваному богу, молитва до Іштар та пряма мова Іштар, ніби її відповідь.

Останню частину Франко присвятив покаянним молитвам. В цій частині є два аккадських “бестселера” - це “Молитва до невідомих богів” та “Страждання праведного” (фрагмент). Якщо і раніше існували молитви, де ім’я бога не вказувалося, то в Молитві до невідомих богів молільник напряму каже “…бог, якого я не знаю” - формулювання невідоме в більш ранні часи. Що ж до “Страждання праведного”, то аналог існував і до того - а саме шумерський текст “Людина та її бог”. Також є ще один український переклад цього ж фрагменту під назвою “Про безневинного страждальця” від Миколи Луцюка.

У цій же частині є також цікаві двоголосні молитви - призначені для виконання разом із жрецем. В них Франко вбачає певний прототип сповіді.

Франко стояв на позиціях, що переклад має бути або науковим, або художнім. Переклади Франка - художні та наближені до оригіналу. Я не звіряв усі тексти з перекладами чи оригіналами, але окрім Легенди про Сарґона, усі решта перекладів в цій збірці виглядають достовірно.

Джерела

Істар:

Сотворення світу:

Переклади вавілонських текстів: