Dmytro Polovynka

Твариняча етика як джерело етики людської

Backup page for:

Люди - це тварини. Бо не рослини й не гриби. І для розуміння моралі людини варто глянути на мораль тварин. Подивитися на їх поведінку. Як вони себе поводять? Чи є щось спільне до людей? Чи є в них якісь вбудовані правила, від яких можна відштовхуватися?

Більшість тварин відчувають різницю між хорошою та поганою поведінкою. Якщо ко́пнути пса, він не почне мудрувати про те, що все відносно і що якщо немає законів, то немає і злочину. Він просто вкусить у відповідь. І навпаки - якщо дарувати псові свою любов, то і він у відповідь любитиме. Тваринам відома помста і вдячність - і не лише ссавцям. Відомий випадок про пінгвіна, котрий щороку повертався до свого рятівника - про це навіть зняли фільм “Мій друг пінгвін”. Менш відомий випадок - це напад ворони на чоловіка у Києві, після якого він зізнався, що деякий час до того він кинув у якусь ворону камінець.

Можливо, це - прості приклади, очевидні для любителей тварин. Але навіть такі прості приклади показують, що тварини розуміють що є добре, а що є погано. І розуміють це краще, ніж деякі люди. І саме з такого розуміння розвинулася людська мораль. Наприклад, як вже згадувалося - тварини добре ставляться до тих, хто добре ставить до них. Це і є основа для загальнолюдського розуміння “вдячності”.

Тварини часто намагаються вирішити суперечку без боїв. Вони можуть гарчати, ревіти, хизуватися пір’ям, але не лізти у сутичку. Звісно, до сутички теж, буває, доходить, але тварини воліють їх уникати. З цього постало наше правило, що вирішувати суперечки треба мирним шляхом, що в нас є мова, щоб домовлятися і навіть новозавітнє “примирися швидко зі своїм супротивником, поки ти з ним в дорозі”.

Тварини не люблять ледарів. Якщо особина не вкладається у спільну справу так, як би мала, то вона відчує наслідки. До прикладу, в мавп особина не може стати ватажком, якщо вона недостатньо добре чухала спинки своїм товаришам. Мавпи-мавпами, але експерименти показують, що ледарів не люблять навіть риби.

Правило, що діти мають слухатися батьків, а батьки - любити своїх дітей є, можливо, занадто очевидним, але варто таки зауважити, що це правило теж є як в людей, так і в тварин.

Від тварин в нас також любов до ієрархій. Майже у всіх стадах є ватажок, наближені до ватажка, є особини з високим рівнем поваги і навпаки. При чому гормональний механізм - йдеться про серотонін - однаковий що в тварин, що в людей. Ієрархії в людському суспільстві - неминучі. Від нас лише залежить, чи будуть ці ієрархії хороші, або погані. Треба зауважити, що люди еволюціонували в малих групах - приблизно до півсотні людей. Ієрархії, з якими ми можемо природно справитися - це ті, які виникають у таких малих групах. Також зауважу, що присутність ієрархій знижує загальну кількість сутичок, тому що “кожен знає своє місце”.

Найближчими до нас є мавпи, особливо людиноподібні. Які в них норми поведінки? Які в них правила? Власне, сам факт того, що в мавп є правила поведінки змушує замислитися над походженням людських правил. І повторюся - людські правила не виникли на рівному місці, а є результатом розвитку з правил тваринних.

Дослідники описали кодекс поведінки гамадрилів. В цьому кодексі багато чого стосується ватажка - йому треба робити знаки поваги, треба уступати їжу, треба слідувати його наказам тощо. З цікавого - ватажка обмежують в його правах, якщо він сам порушує норми поведінки в групі. Є також інші правила, наприклад, що стосуються дітей. Дітей не можна кривдити, з чужим дитинчам треба мило вітатися, але, з іншого боку, не можна пильно вдивлятися в чужих дітей. Сиріт мають вигодовувати інші самки і за сироту обов’язково має заступатися ватажок. Чи не схожі деякі ці правила на норми прийняті в людських суспільствах? Наприклад правило “заступитися за сироту” - це ж одне з найпоширеніших загальнолюдських правил взагалі. А, виявляється, ним керуються навіть гамадрили.

В макак рівень організації - нижчий і особини живуть відносно відокремлено одне від одного. Але вони об’єднуються перед лицем загальної небезпеки. Схожу поведінку ми бачимо в людей. І в людей ми також бачимо несхвальне ставлення до тих, хто перед лицем небезпеки об’єднуватися не хоче, а воліє сховатися і відсидітися.

Проте жорстокі експерименти над макаками довели, що їм таки потрібне спілкування з іншими - в повній самотності вони божеволіють і вже не повертаються до звичайного стану. Ті ж експерименти показали, що дитяча любов до батьків - безумовна і що дитинчата більше люблять тих, хто їм дає затишок та захист, аніж тих, хто їх просто годує. Це треба взяти на замітку батькам, які вважають, що малим дітям потрібна лише їжа, а старшим - лише іграшки, або гроші.

І, звісно, куди без шимпанзе. Шимпанзе - це наші найближчі родичі. Що притаманно шимпанзе? Їх дослідженням присвячена не одна книга, тому обмежуся лише деякими фактами. Не всі з них прямо пов’язані з людською мораллю, але з них можна винести певні уроки.

Шимпанзе вітаються між собою. Не привітатися - це невиховано навіть з точки зору шимпанзе.

Шимпанзе спільно полюють і діляться здобиччю з іншими членами племені. Вміння ділитися - це не лише людська риса.

Мами-шимпанзе більше часу присвячують навчанню дівчат, аніж хлопців. Пов’язано це з тим, що дівчата - це майбутні мами, котрі навчатимуть наступні покоління, тому вони мають добре розбиратися в темі. Хлопці ж використовуватимуть ці знання лише для себе і якщо чогось не знатимуть - шкодитимуть лише самі собі.

Догляд за малятами в шимпанзе не є вбудованим інстинктом. В молодих мам-шимпанзе малюки частіше гинуть від недогляду, аніж в досвідчених мам. Докоряти самим собі, що ви не знаєте, що робити з новонародженим - безглуздо. Навіть значно наближеніші до природи мавпи не завжди знають, що робити з цими малятами.

В мавп можна спостерігати цікаву річ - якщо плем’я змінює самка, так як в шимпанзе, то всі самці в племені - родичі і саме плем’я живе відносно мирно, але може битися із зовнішніми племенами. Там де плем’я змінює самець, ситуація обернена. А як в людей? А в людей по-різному. Зробити висновок не вийде. Окрім висновку, що вроджена агресивність самців вагомо впливає на поведінку групи.

В шимпанзе, як і в багатьох інших ссавців, розвинене відчуття власної території. Самці шимпанзе патрулюють кордони і можуть навіть вбити непроханих гостей. В шимпанзе може навіть відбутися щось схоже на війну. Людські війни - масштабніші. Але війни не є суто людським винаходом.

Для того, щоб стати ватажком не вистачить бути найсильнішим. Часто ватажками стають ті, хто має найкращі соціальні зв’язки. Навіть у мавп сила не є вирішальною.

Не всі миряться з присутністю ватажка, але не кожен це робить відкрито. Шимпанзе, котрі не є ватажками мають свої стратегії. Наприклад, вони все одно намагаються продовжити свій рід, але роблять це не явно. Вони зваблюють самок, поки ніхто не бачить. Звісно, якщо хтось його застукає, то є висока ймовірність, що його наб’ють. Але це не зупиняє шимпанзе від того, щоб якось все одно викручуватися.

Ну і також варто згадати, що мавпи не вміють читати інструкцій, зате дуже добре вміють мавпувати. Люди теж значно краще повторюють за кимось, аніж читають інструкції. Треба це враховувати.

Я далеко не перший, хто намагається шукати коріння людської етики в етиці тваринній. Приматолог Франс де Вааль стверджує, що основою соціальності приматів є співчуття, вивчення та слідування соціальним правилам, взаємність та прагнення до миру. А вже люди додали сюди покарання, нагороди, а також логічне обґрунтування.

Поведінка людей і справді часто схожа на поведінку мавп та інших ссавців. Люди, як і тварини, підсвідомо розуміють, що є правильно, а що - ні. Люди не завжди використовують для суджень лише логіку. Ми намагаємося знайти виправдання нашій поведінці - так вже працює наш мозок. Тобто нам хочеться вірити, що є логічні причини, чому ми діємо так, чи інакше. І ми не хочемо визнавати, що наша етика - не людська, а тваринна.

Часто можна почути думку, що усі людські правила і вся людська поведінка - створені людьми і нічого спільного з тваринами не мають. Але що ми побачимо, якщо глянемо, як себе поводять самці та самки різних ссавців? Наприклад горили, леви чи зубри. Впадає в очі, що їх самці, самки й дитинчата поводять себе схоже на людських відповідників. Самці - агресивні, самки - спокійніші, допоки не доходить до захисту дитинчат, діти - грайливі. Тому відмінність в поведінці треба шукати не лише в соціальних нормах і не лише в правилах, нав’язаних суспільством. Відмінність в поведінці обумовлена також нашою природою. Безглуздо вважати, що люди, ставши людьми, повністю втратили свій зв’язок з тваринним світом, але зате створили штучну систему стереотипів, яка випадковим чином збігається з природною поведінкою.

Я десь чув, що “мораль є лише там, де є вибір” і що в людей мораль є, а в тварин - ні. Але це одразу означає, що тварини не обирають своїх дій, а люди свої дії - обирають. Обидва припущення дуже сміливі і не можуть бути доведені. Тому відкинемо зайві мудрування і визнаймо, що між нами і тваринами таки багато спільного.

Етика тварин часто поширюється лише на найближчих, чи це сім’я, чи це члени зграї. Етика ділиться по кордону свій-чужий. Перевага людської етики мала б бути в тому, щоб зробити “своїми” більшу кількість людей. Як сказав Ісус “Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять?” Але люди це роблять далеко не завжди. Мало того - люди навпаки можуть звужувати кількість “своїх”. Або так жорстоко ставляться до “чужих”, як тваринам навіть і не снилося.

Ну і насамкінець - не все те, що природно - це добре. Щеплення - штучні, але хороші. Вбивство малят від попереднього самця, що є притаманно левам та деяким приматам - це природно, але погано. Не треба сліпо вважати, що ми маємо себе поводити так само як мавпи - на те ми і люди. Але треба розуміти, що обумовлює нашу поведінку, щоб могти це контролювати.

Джерела

Книги:

Не увійшло в статтю: