Переклади Епоса про Ґільґамеша на українську
Backup page for:Я вже писав про різницю між шумерським та аккадським варіантом епосу про Ґільґамеша. Тут йтиметься про переклади обох варіантів на українську.
Переклад шумерського епосу
Шумерський епос про Ґільґамеша складається з п’яти творів.
Перекладені є три з них. Це історія про війну Ґільґамеша та Аґи під назвою “Посли Аги…”, про битву з Гувавою під назвою “Жрець до гори безсмертного…” та про схождення Енкіду в підземний світ під назвою “В передвічні дні, в безконечні дні…”.
Усі три переклади виконані Михайлом Москаленком і їх можна прочитати в книзі “На ріках вавилонських” (Київ : Дніпро, 1991), а також у перевиданні “Найдавніша література Шумеру, Вавилону, Палестини” (Харків : Фоліо, 2016). Москаленко перекладав не з оригіналу, а з російських перекладів, а саме з перекладів Вероніки Афанасьєвої, які можна знайти у книзі “От начала начал” (Санкт-Петербург : “Петербургское Востоковедение”, 1999).
Два інших твори - про Небесного Бика та Смерть Ґільґамеша не були перекладені, ймовірно через значну пошкодженість таблиць та фрагментарність тексту. На щастя міф про Небесного Бика можна прочитати в аккадській версії.
Переклади, як це часто роблять з текстами межиріччя, виконані порядково із зазначенням номера рядка.
Усі наступні переклади - переклади аккадського епосу.
Переклад Ірини Дибко
Перший переклад Епосу про Ґільґамеша - це переклад Ірини Дибко. Є такий напрям в малюванні - наївізм. Переклад Дибко саме наївний. Не поганий, а от наївний.
Цей переклад був опублікований 1984-го року. Переклад - не науковий. Це радше вільний переспів із власною передмовою. Загальний сюжет зберігся, але нюанси - як художні, так і сюжетні, втрачаються. З іншого боку - цей переклад читається легко і підходить навіть для школярів. Він - римований, але правила римування впродовже тексту змінюються. Ритмічний малюнок - своєрідний, з великою кількістю пауз.
12-та таблиця епосу в цьому переспіві відсутня.
Твір - у вільному доступі онлайн у форматі pdf: https://diasporiana.org.ua/poeziya/11317-dibko-i-gilgamesh/ (Дибко Ірина “Ґільґамеш”, Нью Джерсі : Кліфтон, 1984)
Переклад Михайла Москаленка
У 1991-му році світ побачив другий переклад Епосу про Ґільґамеша на українську мову під назвою “Про того, хто бачив усе…”. Перекладачем був той самий Михайло Москаленко, що перекладав шумерські твори і видане воно в тій самій книзі “На ріках вавилонських” (Київ : Дніпро, 1991), а також у перевиданні “Найдавніша література Шумеру, Вавилону, Палестини” (Харків : Фоліо, 2016).
Як і з шумерськими перекладами Москаленка, це - не переклад з аккадської, а вторинний переклад з російського перекладу Ігоря Дьяконова. Тут використані різні версії міфу, щоб заповнити деякі пробіли, але пробіли все одно лишилися. Тому, на відміну від переспіву Дибко, читача може переслідувати відчуття неповноти. З іншого боку - цей переклад більше наближений до оригіналу, тому не дивно, що лінійки, що відсутні в оригіналі також відсутні у перекладі. В тексті багато приміток, котрі пояснюють звідки взявся той чи інший фрагмент.
Перекладу дванадцятої таблиці тут теж нема, але читача відсилають до перекладу шумерського тексту “В передвічні дні, в безконечні дні…”, друга половина котрого якраз і була змістом дванадцятої таблиці епосу про Ґільґамеша.
На загал - це досить хороший переклад, нехай і вторинний, щоб ознайомитися з епосом і відчути його красу.
Переклад Кіндзерявого-Пастухіва
Сергій Кіндзерявий-Пастухів переклав Епос про Ґільґамеша в далеких шістдесятих. Тобто, виходить, це - найстарший переклад Ґільґамеша. Але виданий цей переклад був лише в 1992-му році у Віснику Акададемії Наук України (№1), тобто вже після двох інших перекладів - Дибко та Москаленка. І він не став передовим, як, мабуть, було задумано.
В передмові до перекладу автор не вказав з якої саме мови він його зробив. Чи взяв він за основу аккадський оригінал, чи використовував академічні переклади на європейські мови. Хай там як, але переклад з усіх найбільш науковий, можливо навіть науково сухий. Перекладач не намагався додумати жодного місця і лишав текст як є - з усіма пропусками та незрозумілими місцями. Де-не-де він дає паралельні версії з різних таблиць. Проблема з таким підходом в тому, що непідготовленому читачу читати текст складно. Сюжет, звісно, можна зрозуміти, але місцями для цього треба докласти зусиль.
Специфікою тексту є фрагменти латиною, де йшлося про тілесні любощі. Мабуть, це пояснюється тим, що Кіндзерявий-Пастухів був священником. Українського перекладу для цих фрагментів він не дає, тому їх треба подавати редакторам самостійно. Місцями дивує вибір деяких слів - до прикладу двері тут позначені прикметником “іраціональні”.
На відміну від попередніх перекладів, тут включена дванадцята таблиця. Оскільки ця таблиця дуже особлива, то Кіндзерявий-Пастухів написав до неї велику передмову.
Ознайомитися з перекладом можна за наступним посиланням:
https://sumerua.wordpress.com/2025/05/15/gilgamesh-kindzeryavyy-pastuhiv/
Втрачений переклад Євгена Варди
В шістдесятих роках переклад Епосу про Ґільґамеша зробив Євген Варда, котрий мав бути виданий у сімдесятих роках в журналі “Всесвіт”. Ті, що бачили цей переклад відзначали його високу художню якість. Вже все було готово до випуску, але Євген Варда впав у немилість тодішній владі і публікації його творів заборонили совєцькі органи. Про все це написав Михайло Москаленко - автор одного перекладу епосу - у післямові до перекладу епосу Кіндзерявого-Пастухіва.
Батько Євгена Варди був асирійцем, а його мати - українкою. Він був справжнім культурним містком між Україною та Ассирією і його переклад мав бути унікальним. Окрім того, Євген Варда зробив чудовий переклад “Смішних оповідок” Абу-ль-Фараджа, тому художність його слова - поза сумнівами. На жаль, Євген Варда помер у 1992-му році, а його переклад так і лишився невиданим.
Сумна історія з перекладом Євгена Варди - це лише один з численних прикладів, як московська влада не давала розвиватися українській культурі.
Я намагався шукати цей переклад по архівах, але поки що без успіху. Я хочу вірити, що цей переклад десь знайдеться, щоб хоча б частково відновити справедливість щодо Євгена Варди та його культурного спадку.