Не треба кожній дитині по кімнаті
Backup page for:“В кожної дитини має бути своя кімната”. Ця думка поширюється, як вірус. Всі її повторюють, як істину, але звідки вона взялася? Чому раптом, десь на стотисячному році історії людства, кожній дитині знадобилася кімната? І які ризики така думка несе?
Окремі кімнати для дітей - це міф. Нав’язана невідомо звідки думка. Якщо задуматися - ніколи такого не було. Ну хіба в королів якихось, чи графів. І то в них всі кімнати часто були прохідні. А зараз цю ідею я чую звідівсюди. Якщо задуматися, то це - зовсім не обов’язково. Не еволюціонували люди, що в кожної дитини була власна печерка. Ані в середньовіччі такого не було. З’явилася десь зараз ця ідея і одразу стала штучним бар’єром для народження.
Я дивлюся і на своїх дітей, котрі і так весь час бавляться біля мене, хоча є місце і подалі; дивлюся на людей, котрі зробили дитячу кімнату, а діти в ній не сидять; дивлюся на людей, котрі спланували собі ідеальний дім - так щоб всіх вмістити, а діти одразу після повноліття втекли в столицю, або районний центр; бачив людей, в котрих починалася депресія суто через те, що вони не могли забезпечити кімнатами дітей; бачив сім’ї, де були кімнати для кожної дитини, але діти все одно не могли жити в одній квартирі з батьками через чвари. І я вкотре переконуюся, що окремі кімнати - це міф. І іноді складається враження, що оце “окремі кімнати” - це якась величезна афера, яку просувають забудовники, просто щоб продавати більші будинки.
Окремі кімнати для дітей стали недосяжною нормою. Тобто всі вважають, що так має бути, хоча реальність говорить, що цього нема. Виходить, що чуємо одне, а бачимо інше. Коли я шукав “чи треба дітям кімнату”, я не бачив статей, котрі казали “та насправді - ні”. А що якщо дійсно: насправді - ні? Що якщо насправді не треба тої окремої кімнати для дитини? А так воно і є.
Люди - суспільні створіння. Малі діти хочуть бути з батьками. Діти, якщо їх декілька, хочуть бути разом і між собою бавляться. Кімната дитині може бути потрібна вже хіба десь в років 14, але, як на те пішло, в такий час вже можна готувати дитину до власної квартири. Треба ще врахувати, що діти підростають не одночасно. Хтось - доросліший, хтось - менший. І зазвичай всім одночасно кімната все одно не потрібна.
Чи не прийшла ця ідея з фільмів та коміксів? Навіть в Свинці Пеппі діти сплять в окремій кімнаті, навіть якщо їм навіть немає ще року (як бейбі Александр). А ці діти плачуть потім - так, це теж показують в мультику, але висновків, чомусь не роблять. Дітей насильно привчають до окремої кімнати з самого дитинства, хоча вони цього і не хочуть. Природно діти хочуть спати поруч з батьками. Чи це тільки в мене всі вночі переповзали зі своїх ліжок до батьків?
Власне, окрема кімната - це більше засіб спекатися дітей, який більше вигідний дорослим, аніж дітям. Замість того, щоб будувати стосунки з дітьми і проводити з ними час - їх зручніше вигнати в окрему кімнату. Найлегший спосіб налагодити стосунки - це уникати їх. Цьому допомагає окрема кімната. Батьки не зважають на дитину, дитина не вчиться домовлятися. “Йди в свою кімнату і не заважай!” - ніколи не чули таке? Чи не є “окрема кімната” причиною погіршення стосунків між поколіннями? Якщо люди не вміють побудувати між собою стосунки, то і в майбутньому ці діти теж не зможуть побудувати стосунки.
Але ж як особистий простір? Особистий простір - це про свободу дій. Те, що я не буду читати листування своєї дитини. Або не буду надокучати своїм “чого в тебе трійка з української літератури”. Або я не буду обирати своїм дітям друзів, забороняти бавитися в пісочниці, чи обирати дитині хобі. Діти, котрі хочуть окремі кімнати, зазвичай просто мали не надто хороші стосунки з батьками. І окрема кімната - це було те місце, де їх ніхто не чіпав. Повторюся ж, особистий простір - це не про кімнату. Це про “нав’язливо не лізти в справи дитини”. Якщо ж в дитини немає власної кімнати, то буде менше комп’ютерних ігор, сидіння в соцмережах і порно. Зате буде більше свіжого повітря і футболу. Хай проводить час на вулиці з друзями. А додому приходить, знаючи, що її там завжди чекають, що не будуть нав’язливо лізти в її справи.
Цікаво, чи не стала неймовірна низька народжуваність в Європі та Україні наслідком того, що з’явився міф про “окремі кімнати”? Що одразу здорожчало народження дитини в декілька разів — бо це не лише додаткова житлова площа, але й проблеми з переїздом, ремонтом, меблями тощо.
Раптом для того, щоб мати більше ніж дві дитини, треба ставати мільйонером. При чому різниця між багатодітними і небагатодітними в тому, що багатодітні плюнули на цю умовність, як на нереалістичну. А небагатодітні так і живуть з думкою про “кімнату для кожної дитини”. Бо виходить що — мені з трьома дітьми треба як мінімум чотирикімнатну? Таких на ринку майже нема. А якщо врахувати, що мені з жінкою теж треба особистий простір, то одразу п’ятикімнатну? А ще кімнату, в якій всі можуть разом зустрічатися — тобто вітальня, то вже треба шість. І це в мене лише троє дітей. Мої багатодітні знайомі такого не мають. Та й і я не маю.
Якщо ми насаджуємо цей міф про окремі кімнати власним дітям, ми хочемо їм забезпечити “окремо-кімнатне” дитинство, то вони захочуть те ж саме дати власним дітям. Проблема в тому, що дати таке дуже складно, що зменшить ймовірність того, що вони народять дітей, а якщо і народять, то точно не більше двох. Бо на більше ніж двох кімнат не вистачить. Насадження міфу про “окремокімнатне” дитинство знижує ймовірність онуків. Просто тому що цей міф стає бар’єром в голові дитини, котра намагається досягти недосяжного ідеалу. Про трьох дітей з таким підходом можна забути. Відсутність окремих кімнат - це штучна, а не справжня проблема.
Відповідно люди не народжують дітей з декількох причин.
Перша - вони самі виросли в окремих кімнатах і не змогли зрозуміти - як це, жити разом з батьками і братами та сестрами. В них не виробилося достатньо суспільного чуття. Діти в такій схемі відмежовуються від сім’ї. Це як батьківське “не хочу тебе бачити, іди краще у власну кімнату” так і дитяче “не хочу вас бачити, піду краще у власну кімнату”. В обох випадках руйнується зв’язок між батьками та дітьми і такі діти цілком логічно задають собі питання — навіщо мені діти, якщо все одно від них треба відмежовуватися?
Друга причина - не залежно від того, чи виросла дитина в окремій кімнаті, чи ні - вона хоче забезпечити своїх дітей окремими кімнатами. Це - дуже дорого, адже вже для двох дітей потрібна трикімнатна квартира. Дуже мало хто може собі дозволити купити трикімнатну квартиру. Стандартом є двокімнатні квартири. Відповідно з’являється штучний бар’єр у формі відсутності зайвої кімнати, що змушує сім’ю народити максимум одну дитину. Кімнати - не капці, з новими дітьми їх просто так не докупиш. А якщо в сім’ї народилася одна дитина в однокімнатній квартирі, то батьків може переслідувати відчуття провини.
Якщо ми вважаємо, що окрема кімната - це добре для дитини, то треба дивитися по плодах цього підходу. Якщо люди через такий підхід народжують менше дітей, то це означає, що цей підхід принципово не природний. Якщо розмноження - найприродніша для нас річ - пригнічується “окремою кімнатою”, то можна зробити висновок, що психологічно - це руйнівна ідея. Можливо в короткостроково вона дає певні переваги, але в довгу нічого хорошого вона не дає. Тварини в хороших умовах, коли в них все добре з психікою, розмножуються краще. Чому люди зараз розмножуються гірше? Чи не є бажання “окремої кімнати” для дітей стресовим фактором, який штучно знижує наше бажання розмножуватися?
Якщо спрощувати, то “кімната на дитину” - це еволюційно невигідна ідея. Це не життєздатна модель, оскільки в реалістичних умовах не розширюється на більше ніж одну-дві дитини. Тобто така модель - це свідоме вимирання. І саме тому цей міф - небезпечний.
І я зараз не кажу, що мати багатокімнатну квартиру - це погано. Я може взагалі хотів би жити в замку, мати прислугу, конюшню та особистий оркестр. Але треба дивитися реальності в очі. Одна кімната на дитину стандартом не є і бути не може. Це - небезпечний міф, котрий лише приносить проблеми, страждання і низьку народжуваність. Це - мем, що успішно поширився. Який заперечує можливість мати більше ніж одну дитину для багатьох сімей. Він лише створює нереалістичні очікування. Його просто треба відкинути, як непотрібний багаж і забути, як про поганий жарт.
Приклад, стаття жінки, котра боїться народжувати другу (!) дитину, бо в них лише дво (!) кімнатна квартира. А все через те, що в неї в дитинстві була власна кімната.
https://www.theatlantic.com/family/archive/2024/05/children-home-solo-bedroom/678354/
Over the past half century or so in the U.S., the practice has become what the University of Pennsylvania sociologist Annette Lareau calls a “normative ideal”—something that many aspire to, but that not all can attain. It’s gotten more common in recent decades, as houses have gotten bigger and people have been having fewer kids. […]
Given this fervor, one might assume that the space, privacy, and freedom solo rooms offer are better for kids. But that’s not necessarily true. Professors who study family life told me they don’t know of any research on how the setup influences children’s development. The importance we put on the issue seems more likely rooted in the broader American culture of individualism and independence, which many adults value in their own life and may want for their children. But the autonomy that kids get when they have their own bedroom is not absolute. And for some kids and teens, spending a lot of time alone in their room could even come at the cost of opportunities for intimacy, compromise, and exploration—all key parts of growing up. […]
bedroom may now be the only place a child or teen can exist outside the gaze of adults—so of course many young people cling to it. Some kids may spend a lot of time isolated in there, connecting to the outside world largely through social media. While the implications of social-media use for kids’ mental health are complicated, they’re at least a cause for concern—especially when devoting so many hours to those sites can mean missing out on moments to explore, meet new people, and develop a social life in person. “Teenagers feel lonelier than ever and yet we’re walling them off in their own space.”
http://mamawow.com.ua/deti/vospitanie/koli-ditini-potribna-vlasna-kimnata.html
https://www.latimes.com/archives/la-xpm-2006-mar-16-hm-sharing16-story.html
https://www.downsizecolumbus.com/2020/03/02/does-every-child-need-their-own-bedroom/
В приматів немає окремих кімнат
Хто багато має? Той хто мало бажає.
Тому не журіться про завтрашній день… Мт 6:34