Dmytro Polovynka

Еволюція, людина та доброчесність

Еволюція — дивовижна. Еволюція — загадкова. Вона безперечно існує, але не є річчю, котрої можна торкнутися. Вона — всюдисуща, але водночас вона — невловна. Вона нас створила, хоча це зовсім не було в її цілях. Такий опис міг би підійти надприродним сутностям, але ж ні — еволюцію досліджують вчені.

Еволюція — це процес, котрий далеко не всі розуміють і який складно описати. В неї немає цілі, проте її наслідки виглядають створеними цілеспрямовано. В її основі — випадкові мутації, але сама вона випадковою не є — ці випадкові мутації проціджує природний добір. В еволюції немає мети, в неї є лише шлях. Еволюція не прагне того, щоб організми ускладнювалися, або розвивалися згідно з планом. Нам так видається лише тому, що ми не бачимо тих, хто мутував і не вижив. Еволюція, буває, спрощує — до прикладу сліпі риби, або безногі ящірки. Еволюція не створює нічого з якоюсь метою. Спочатку щось випадково виникає, або змінюється. Якщо це допомагає вижити, незалежно яким способом — воно залишається в наступних поколіннях. Тої ж мети може досягати декілька органів разом і той самий орган може розв’язувати декілька задач. Все заплутано. Ви можете точно сказати, навіщо нам селезінка? І чому кров утворюється саме в кістках?

Еволюція не прагне ідеалу. Головне, аби працювало хоч якось і щоб були нащадки. Ця ідея покладена в основу комп’ютерних генетичних алгоритмів для розв’язання складних задач. Спочатку створюються тисячі недосконалих рішень, далі найкращі з них відбираються, копіюються та змінюються випадковим чином і процес повторюється. Через декілька тисяч поколінь знаходиться достатньо хороше рішення. Такий підхід дозволяє знайти кращі розв’язки, аніж якщо шукати розв’язку в лоба — особливо якщо останній вимагатиме мільярди роки обчислень. Еволюція працює навіть в програмуванні. І чи лише в програмуванні може працювати еволюція? Чи можемо ми використати еволюційний підхід для розвитку суспільств, або етичних систем? Це, насправді, і відбувається, натомість революційні зміни, такі як комуністична революція, часто приводять до жахливих наслідків. Краще розвиватися природно, аніж катастрофічно. Про це постійно наголошує даосизм. Втім, іноді навіть природний розвиток може привести до вимирання — як не як більшість видів вимерли. Але на те ми і люди, щоб спрямовувати розвиток суспільства у правильну сторону.

Еволюція не прагне ідеалу і там багато випадковості. Відповідно бувають побічні ефекти. Іноді цей побічний ефект — не шкідливий, але і не корисний. До прикладу додаткова цятка на малюнку метелика. Він може поширитися в групі випадковим чином, що називається “генетичним дрейфом”. А якщо мутантний ген — рецесивний, то йому тим паче легше поширитися. Іноді цей ефект — шкідливий, але якщо він іде в парі з корисним ефектом, то він все одно лишиться. Наприклад побічним ефектом багатоклітинності є захворювання на рак, а великого мозку — шизофренія. А іноді цей побічний ефект є з розряду “а інакше бути і не може” — наприклад форма органу чи кістки визначається формою органів поруч — ліва легеня менша за праву просто бо поруч з нею серце. Таким ефектом є також форма листка.

Еволюція вражає. Гени ж не говорять про те, якої довжини буде в мене ніс. Гени не записують те, якого кольору має бути око, або якої форми — мозок. Гени лише кодують виробництво білка. Усі наші зовнішні ознаки — це просто побічний ефект виробництва певного білка в певний час. Задумайтеся над цим. Цей неймовірний процес називається “трансляція генів”. Це — чудо з чудес. Це те, в що б я ніколи не повірив, але ж воно так працює!

Ми думаємо, що наші гени є для того, щоб передати частинку себе в майбутнє. Але може все навпаки — гени використовують нас для того, щоб мати можливість розмножитися? Гени — це королі світу. Ми — лише їхня оболонка. Цей погляд — перевернутий з ніг на голову, але може так воно і є? Ми сприймаємо гусінь, лише як етап розвитку метелика. Але якщо врахувати, що деякі метелики живуть лиш день і навіть не вміють харчуватися, то саме гусінь є основною формою. І вона використовує форму метелика для розмноження. Це — далека аналогія, але може нас треба сприймати, як спосіб розмноження генів.

Оболонка для генів може звучати образливо. Але з іншого боку — це дає відчуття єдності. Люди навколо мене — це носії генів, часто однакових зі мною. Чи не варто більше піклуватися про них? Може варто більше піклуватися про тварин, котрі теж мають багато спільних з нами генів. Та й усе живе на землі споріднене з нами, чи це миша, чи гриб, а чи дуб. Ми всі — родичі. Далекі, але родичі.

Еволюція працює на різних рівнях — на рівні генів, особин, груп та видів. В основі всього лежить ген, а все решта — це лише рівні абстракцій. Але саме на цих вищих рівнях гени і проявляються, тому ними часто легше оперувати. Що я надалі і робитиму.

Якщо задуматися про себе, як про наслідок еволюції, то багато речей стають зрозумілими. Йдеться не лише про пояснення та виправдання своєї поведінки. Йдеться також про розуміння глибиних причин і вміння з цим боротися. Бо ж ми — єдині створіння, котрі усвідомлюють власний тягар еволюції. І ми єдині, хто може вирішити, коли йому варто піддатися, а коли — повстати і піти наперекір. До прикладу — еволюційно вигідно боятися нового і любити знайоме. Нове — небезпечне, там можуть бути змії, неочікувані провалля або хвороби. Небезпеки старого нам відомі і нам там легше. Так, тепер можна виправдовувати своє небажання щось змінювати у житті, бо це — щось нове і невідоме. Але можна натомість зрозуміти причину внутрішнього страху, побороти його, сказати “це лише ефект еволюції” і таки піти назустріч новим звершенням.

Еволюційно можна пояснити, чому самці менше доглядають за дітьми, а батьки тата дитини зазвичай менше допомагають онукам, аніж батьки матері. Мати (і її батьки) точно знає, що це — її дитина, коли як батько (і його батьки) може в цьому сумніватися — і це відбувається на генетичному рівні, а не просто на психологічному. Знаючи це, можна докласти зусиль і побороти таку закономірність. Пам’ятаймо — еволюція не дає ідеальних рішень. В наших силах зробити власний вибір кращим.

Якщо глянути на нас з точки зору еволюції, стає зрозумілим різниця в поведінці самців та самок. Чому самці — агресивні, а самки — полохливі, чому самці намагаються довести свою перевагу над іншими самцями, коли як самка може просто бути сама собою. Але та ж еволюція пояснює, чому навіть агресивним самцям не вигідно доводити свою перевагу боєм, а обмежитися лише словесними випадами — адже постійне доведення боєм знесилює самця і унеможливлює продовження роду.

Еволюція пояснює “голос крові” — чому для нас настільки важливі родичі. Це тому, що в нас з ними багато спільних генів. Але з іншого боку — працює ж вона не ідеально. Як вона визначає хто є родичем, а хто — ні? В нас нема генного мікроскопу.Але ті, хто живуть поруч з нами, є, імовірно, нашими родичами. І до них ми ставимося краще. І якщо поруч з нами росте маленька людина наші гени кажуть нам за нею доглядати, хоча вона зовсім не обов’язково має бути нашим родичем.

Дивовижно, але еволюція може також пояснити альтруїзм. Співпраця часто вигідніша за змагання. Саме заради співпраці генів утворилася ДНК та клітина. Саме заради співпраці окремі клітини об’єдналися в колонії, а далі — в повноцінні організми. І саме заради співпраці тварини об’єднуються у спільноти. Співпраця вигідна навіть самозакоханим. Часто успішним можна бути лише в групі. І це — біологічний висновок, а не висновок абстрактного етичного вчення.

Але іноді те, що ззовні виглядає альтруїзмом, може бути спричинене егоїстичними мотивами. До прикладу газелі, побачивши хижака, високо підстрибують, попереджаючи стадо, але привертаючи до себе зайву увагу хижака. Але, швидше всього, її високі стрибки є лише показником її спритності та здоров’я, що відраює хижака її наздоганяти, і змушує його зосередитися на інших, слабших газелях. Хай там як, егоїстична поведінка газелі все одно допомагає групі. Егоїзм та альтруїзм не обов’язково суперечать одне одному.

Еволюціонують не лише організми, але і групи, а саме поведінка в групах. Особини себе поводять по-різному, але яка поведінка є еволюційно вигідна? Цікаво, що еволюційно стабільною стратегією може бути суміш поведінок. Уявимо собі дві поведінки — агресивна і пасивна, умовно позначені назвами “яструб” і “голуб”. Голуб сутичок уникає, а яструб — шукає їх. В групі суцільних голубів, перевагу отримує яструб, оскільки він відганятиме усіх голубів від їжі та самок. Але в групі суцільних яструбів перевагу отримує голуб, тому що поки яструби чубляться і знесилюються, поїсти може саме голуб. Так само змагаються між собою стратегії скільки треба часу для залицянь, яке в певних умовах є вигідним як самцям, так і самкам. Або стратегії скільки часу треба присвячувати вихованню потомства.

Іноді буває так, що єдина поведінка є еволюційно вигідною. Але часто це — суміш різних поведінок — наприклад таких як “яструб” і “голуб”. Не дарма люди різні. Треба вміти сприймати різноманітність. Що цікаво — суміш поведінок не обов’язково має бути сумішшю особин, але може поєднуватися в тій самій особині.

Еволюція є такою, якою є. Ані хорошою, ані поганою. Шахрайська поведінка, що зловживає правилами групи, теж може розповсюдитися. Але вміння розрізнити таке шахрайство теж розвивається еволюційно. Ймовірно наш великий мозок теж частково потрібен для визначення такого шахрайства. Адже для того, щоб покарати шахрая — особину, котра користується благами групи, але сама нікому не допомагає — для початку треба його запам’ятати.

Але чим є людина з еволюційної точки зору? Що нас визначає? В нас незвично великий мозок, навпрочуд вправні руки, ми вміємо розмовляти і ще ми живемо у великому суспільстві. Нехтуючи цим, ми ображаємо мільярди років еволюції. Для того, щоб відчути себе людиною по-справжньому, треба думати, робити щось руками, спілкуватися і перебувати у суспільстві. Це — не захцянки. Це те, що робить нас людиною. Мистецтво — це теж людське.

Активно рухатися — це те, що нас відрізняє від рослин. Рух — це життя. І це — не просто гарна фраза. А залишити потомство з точки зору еволюції — одне з найважливіших завдань. Якщо не найважливіше взагалі. Це — основа усієї еволюції. Це те, що відрізняє нас від неживої природи. Будь-який вид, що не хоче лишати потомство — вимирає, при чім зразу. Чи не дивно, що багато сучасних людей відкидають потребу у дітях, намагаючись, і часто марно, знайти щастя в інших речах?

Еволюція багато чого нас вчить. Вона — чудова. Але буває і таке, що вона — жахлива і краще за нею сліпо не слідувати. Хочемо ми цього, чи ні, але ми — її продукт. Чи ми будемо діяти всупереч їй, чи згідно з нею — вона все одно знаходиться поруч. Вона — в нас, вона — усюди. Безтілесна сутність, що пронизує усі наші клітини, невловна дія якої керує нашим суспільством. Нехтувати нею — неможливо.

Еволюція - це дуже цікаво. В цій статті я лише ледь її торкнувся. Кому хочеться заглибитися в цю тему, можу порадити декілька книг.

Також раджу почитати неймовірну статтю (англ.) An Alien God Еліезера Юдковського