Марнота у шумерській притчі про Нам-зід-тару
Шумерська притча про Нам-зід-тару - один з найраніших творів, де згадується марнота існування, що згодом стане основним мотивом біблійського Еклезіаста. На українську перекладається вперше. Примітки перекладача йтимуть після тексту.
Притча про Енліля та Нам-зід-тару
Нам-зід-тара служив при храмі одного місцевого божества. Але після своєї зміни він завжди ходив у храм верховного бога Енліля, щоб помолитися за свою долю.
Одного дня він саме йшов з храму Енліля, як почув голос: “Нам-зід-таро, зажди. Звідки та куди ти йдеш?”
“Я саме йду з храму Енліля. Своє я на сьогодні відпрацював, відслужив зі священнослужителями і їх вівцями, а зараз йду додому. Не затримуй мене, я поспішаю.” А озирнувшись навколо і нікого не побачивши спитав “І хто це задає мені ці питання?”
“Це я - Енліль!” - почув він у відповідь.
Нам-зід-тара глянув на дерево і побачив, що там сидить ворон. Це був Енліль, що перетворився на цього птаха і каркав.
“Воістину, ти - не простий ворон! Ти - Енліль!” - вигукнув Нам-зід-тара.
“Але ж звідки тобі знати, що я й справді Енліль, а не ворон?” - спитався бог.
“Колись давно твій дядько Ен-ме-шара несправедливо скинув тебе з престолу. Він посів на ньому і зайняв твоє верховне місце. Тоді він сказав, що зараз його черга наділяти долі” - мовив Нам-зід-тара та опустився у поклоні.
“Це гідна відповідь! Я - Енліль, той хто наділяє долі! Тебе я теж нею наділю і ти переконаєшся, що я й справді Енліль. Ти матимеш срібло, ти матимеш дорогоцінне каміння, ти матимеш худобу і ти матимеш овець!”
“Навіщо мені твоє срібло, каміння та вівці? Куди я їх поскладаю?” - спитав Нам-зід-тара - “Дні людей - пораховані, минають дні, минають місяці, минають роки і життя завершується. Я не проживу більше за сто двадцять років. Ніхто ніколи не прожив більше та й не проживе. Навіщо мені ці багатства? Навіщо мені це майно? Я йду додому, лиши мене, не затримуй мене, я поспішаю.”
Бог відповів “Я - Енліль, той хто наділяє долі! Тепер назви себе ти!”
“Я - Нам-зід-тара - Наділений Праведною Долею”
Тоді Енліль сказав: “Я наділю тебе долею, згідно з твоїм іменем! Ти полишиш свою теперішню роботу і отримаєш посаду в храмі Енліля. І твої діти та нащадки знайдуть роботу в храмі Енліля. Твій рід матиме щасливу долю! За тебе молитимуться і твоє ім’я не буде забуте.”
Після цього ворон махнув крилами та відлетів. А в Нам-зід-тари все сталося так, як і сказав Енліль.
Примітки перекладача
Притча відома з кількох таблиць, але жодна з них не дає цілісної картини. Текст, якщо його перекладати дослівно, зрозуміти складно. Кому належать конкретні фрази - не зрозуміло. Шумерське письмо часто використовувалося більше як мнемонічна допомога. Іноді для того, щоб прочитати текст, треба було хоча б у загальних рисах вже його знати, а клинопис просто допомагав витягнути текст з пам’яті. Саме тому на письмі часто пропускалися граматичні закінчення - що, до речі, також частково притаманно і сучасному арабському письму. Відсутніми були пунктуаційні знаки, лапки в тому числі. Тексти, що ми їх читаємо, часто записували учні, тому можна очікувати помилок, як граматичних, так і сюжетних. Наприклад, ми можемо побачити табличку з переказом, за який учню потім насправді вліпили двійку.
Проте основна ідея твору зрозуміла. Нам-зід-тара впізнає у во́роні Енліля, за що той його хоче обдарувати багатством, але Нам-зід-тара відмовляється, бо навіщо йому це багатство, якщо він не житиме з ним вічно. Енліль тоді дарує йому кращу долю - а саме що він та його нащадки служитимуть в храмі Енліля. Нам-зід-тара використовує цікавий спосіб, щоб довести Енлілю, що він і справді знає, ким той є - його майбутня доля і є доведенням того, що перед ним Енліль.
Саме відштовхуючись від цього сюжету та спираючись на оригінальний текст, я зробив художній переказ притчі про Нам-зід-тару. Текст значно розширився порівнюючи з шумерським оригіналом. Тут є багато доповнень, які зазвичай позначають зірочками та виносять поза текст у виноски. Більшість контексту, який був зрозумілий тодішньому читачу, але не зрозумілий сучасному - є включений прямо в текст.
Але таки ще декілька моментів роз’ясню. Хто такий Енліль? Енліль - це верховний шумерський бог - в оригіналі, мабуть, бог повітря, але мав також функції творця. В тексті згадується дядько Енліля Ен-ме-шара. Але про нього нам майже нічого не відомо. Якщо вам цікаво детальніше дізнатися, що ж там сталося між Енлілем та Ен-ме-шарою, то я вас розчарую - цей міф більше ніде не записаний. Ен-ме-шара - це взагалі цікавий і загадковий персонаж, якого іноді асоціюють з первинним хаосом. Також треба зазначити, що шумери вірили у те, що посмертне життя людини залежило від того, чи за неї молилися, чи ні. Якщо її нащадки за неї моляться, то в неї буде хороше посмертне життя. Але щойно її забувають, то посмертне життя стає нещасливим. Саме тому щастя нащадків у притчі є важливішим за багатство.