Dmytro Polovynka

Як зрозуміти поезію

Я не розумів поезії впродовж майже всього свого життя. Були, звісно, вірші, котрі мені подобалися, але більшість поезії я не сприймав. Мені здавалося дивним брати в руки збірку поезій і читати її.

Але в мене було бажання зрозуміти поезію. Адже ж вірші пишуть не просто так і хтось отримує від них насолоду. Я відчував, що якщо зрозуміти поезію, то відкриється цілий всесвіт краси. Тому вартувало спробувати. Але як?

Є люди, які розуміють поезію інтуїтивно. Вони розкажуть, що “поезію треба відчути”, “читайте її серцем”, “вона має знайти відлуння в нашій душі” і, взагалі-то, вони праві. Я ж до таких людей не належу, і мені такі фрази не допомагали. Мені було потрібно щось більш конкретне.

Тут я спробую дати розуміння поезії так, як би я хотів, щоб його дали мені. Я не кажу, що це - найкращий підхід, але, якщо ви такий як я і не розумієте поезію “душею”, можливо, вам буде корисним.

Що таке поезія

Чіткого визначення я не дам. Спробую лише описати своє розуміння того, що це таке. Якщо дуже просто - то проза - це те, як ми говоримо. А поезія - це те, як ми не говоримо.

Найкраще зрозуміти, що таке поезія, це відчути її контраст з прозою. От буває, що людина щось розказує, а потім, щоб краще оформити свою думку, згадує цитату з пісні чи вірша, або каже прислів’я. Або у мюзиклах - актори ходять і говорять одне з одним, але у важливих моментах починають співати. В деяких старовинних книгах - наприклад в індійській збірці казок “Панчатантра” - оповідь часто переривається віршом для підкреслення думки. Чому так?

Поезія більш призначена для висловлення високих думок. В поезії - більше пафосу. Поезія дозволяє висловити ширший спектр почуттів. Ми не можемо весь час говорити в повсякденному житті поетичними зворотами, бо це звучатиме дивно. Наше звичайне мовлення, чи проза, не призначене для такого високого мовлення. Але поезія - призначена. І власне, коли ми вживаємо цитату з вірша, коли актори в мюзиклі починають співати, або віршовано говорять герої казок, то це і є протиставлення поезії і прози. Те, що виходить за межі звичного мовлення - це і є поезія.

Свого часу взагалі будь-яке писане слово було поезією, якщо не брати до уваги суто економічні та адміністративні записи. Релігійні, повчальні, офіційні та епічні тексти - все було поезією. Навіть листи часто писали в поетичній формі. В глибокій древності те, що ми зараз називаємо літературою - було поезією. Говорили прозою, писали поезією.

Також на відміну від прози, на поезію треба налаштуватися. Її не можна заковтувати і намагатися прочитати якомога швидше. Поезія вимагає зосередження. Дуже гарно про це розповідає Аліна Мірошніченко у відео нижче:

https://www.youtube.com/watch?v=k7bNHBEbAww

Вона також дає чудову пораду - вірші треба читати тричі. Адже в поезії кожне слово вивірене і знаходиться там не просто так. Окрім того, вірші - стисліші за прозу і важливе починається одразу. Отже, перший раз ми “оглядаємо” вірш, другий раз намагаємося зрозуміти те, як його писав автор, чому він його написав саме так, чому обрав саме ці слова, саме цей ритм, а третій - ми вже читаємо вірш так, як того хотів автор - без заминок, знаючи всю структуру, насолоджуючись ним.

Звісно з поемами так не вийде. Вони занадто довгі, щоб читати їх тричі. Хоча, звісно, перечитувати місце, яке особливо сподобалося - можна і треба. В будь-якому випадку - поспішати з поемами не треба. Треба насолоджуватися кожним словом. Форма така ж важлива, як і сюжет. Це - не гостросюжетний детектив.

В поезії важливим є і зміст, і форма. Спробуйте відчути поезію, як музику. Звертайте увагу на наголоси, ритм, збивки, алітерацію (повторення літер), риму, та інше. Особливо якщо ви музикант, вам це має бути близьким.

Також в поезії є важливим вибір слів. Поети частіше, ніж прозаїки, обирають цікаві чи рідкісні слова або вводять неочікувані словосполучення. Звертайте на це увагу при читанні. І саме тому читання поезії може збагатити власний запас слів.

Не римою єдиною

Поезія є вкрай різна. Одразу треба відмовитися від погляду, що поезія - це обов’язково ритмічний і римований текст. Ритм і рима в деякій поезії настільки ж важливі, як і краса, але якщо від рими і ритму у багатьох випадках можна відмовитися то від краси - ні (окрім експериментальних віршів, де форма переважає над змістом).

Помилково вважати, що просто використовуючи ритм і риму можна скласти вірш. Насправді краще вже писати гарно, аніж римовано. І якщо людині складно обмежувати себе ритмом і римою - хай відмовиться від них і подивиться, що вийде.

На жаль підхід рима+ритм=вірш часто зсуває логіку поезії з гарного в технічне. Але насправді, часто нічого поетичного в цій поезії немає. Задумайтеся - що лишиться від вірша, якщо і ритм і риму з нього забрати? Пропоную експеримент - забрати ритм і риму з відомої поезії. Звісно, вона від того стає лише гіршою. Але все одно звучить непогано.

Як умру, то поховайте на могилі мене
Серед широкого степу, на Україні милій
Щоб було чути мені, як реве ревучий Дніпро,
Щоб було видно кручі та широкополі лани.

Ви, мабуть, впізнали Заповіт Шевченка. Очевидно, він краще звучить в оригіналі, але тут багато чого від нього лишилося - це словосполучення, настрій, ідея. А тепер порівняйте це з бездарним віршем, в якого є і ритм і рима.

Без тебе я засумував,
Для тебе вірш цей написав,
Бо знай - ти є моя любов,
Коли ж побачу тебе знов?

Якщо з бездарного вірша (написаного суто заради цього експерименту), забрати ритміку і риму, від нього залишиться пусте місце. Краще вже Заповіт без рими, погодьтеся. Звісно, краса вірша Заповіт полягає в тому числі і у римі. Але в ньому форма вдало поєднується зі змістом і саме це створює неповторність цього вірша.

Що ж таке краса? Це ж поняття відносне. Моє визначення краси поезії - якщо в мене від поезії починає трохи боліти голова, чи голова стає менш свіжою, то вірш - бездарний. Якщо ж вірш освіжає - то він вартує того, щоб його прочитати.

Тим не менше, в багатьох поетичних творах немає ритму, чи рими. І це - нормально.

Ні римовані, ні ритмічні

Древня поезія була написана ані римовано, ані ритмічно. Такими є шумерські та аккадські твори, такі як “Гімн храму Кеш” або “Поема про сотворіння світу (Коли вгорі…)”. Епос про Ґільґамеша не був римованим ані ритмічним в сучасному розумінні цих слів. Яскравим прикладом неримованої і неритмічної поезії є і Псалми Давидові, поетику яких оцінили і Шевченко, і Сковорода. Ось Псалм Давидовий 12 (або 13, залежно від видання) у перекладі Куліша.

Доки Господи, будеш мене все забувати?
Доки будеш ховати лице твоє від мене?
Доки носити менї щодня думу в душі моїй, журбу в серцї моїм?
Доки буде підніматись ворог мій надо мною?
Зглянься ж, дай відповідь, Господи, Боже мій!
Просьвіти очі мої, щоб я не заснув смертю.
Щоб не сказав ворог мій: я подужав його.
Щоб не зрадїли гонителї мої, коли захитаюсь.
Я же вповаю на доброту твою;
серце моє нехай зрадується спасеннєм твоїм.
Сьпівати му Господеві,
він бо сотворив добро менї.

Така поезія будується на інших принципах, ніж що ми звикли. Зазвичай один рядок має завершену думку, багато уваги приділяється образності, використовується багато повторів. Ритм не такий чіткий, як ми звикли, але він присутній у якійсь хвилеподібній відміні. Це - не є недопоезія. Це просто поезія, до котрої ми не звикли.

Але до такої поезії звертаються і більш сучасні поети. Навіть монолог Гамлета в оригіналі не є римованим, ані з жорстким ритмом.

Ритмічні, але неримовані

Дуже багато старої поезії написані в такому стилі. Це і Одісея Гомера, це і різні латинські поеми, як “Про природу речей”. Популярним розміром був піднесений гекзаметр:

Місто, де нині престол твій, колись пишнотою буяло,
Згодом воно в чужоземнім ярмі захиріло: ще й зараз
Всюди сліди плюндрувань від ворожих набігів помітні.
Храмів, проте, збереглося чимало. І влада в нім здібна.

З книги “Дніпровські камени” Івана Домбровського, в перекладі В. Литвинова http://litopys.org.ua/human/hum27.htm

Обов’язкова рима в поезії з’явилася значно пізніше. Оди Горація та Метаморфози Овідія - не римовані. Зате там присутній чіткий ритм. Власне на ритмі і побудована тодішня поезія.

Якщо у вірша є чіткий ритм, головне цей ритм не підкреслювати, як це часто роблять діти на виступах. Поезія - це не рата-рата-рата-та. Ось, наприклад, початок фінського епоса Калевали:

Я почув одне бажання,
я одну охоту маю,
щоб до співу готуватись,
щоб почати швидше слово,
щоб на голос взяти пісню,
що наш рід співає здавна.
На устах вже тане слово,
мова поспіхом береться;
на язик вона мій лине,
рознімає мені зуби.

(Калевала, початок першої руни, укладальник Еліас Леннрот, переклад Євгена Тимченка)

В цій поемі дуже чіткий ритм. І є спокуса читати його як під барабан або метроном. Але не варто. Пробуйте читати такі вірші натурально - так як би ви говорили. Це стосується більшості поезій, насправді.

Римовані, але неритмічні

Є і інша форма поезії. Це поезія, де ритм не чіткий, хвилеподібний, але рима зустрічається часто. Такими є, наприклад, козацькі думи.

Сидить козак на могилі,
На кобзі грає-виграває,
Жалібно співає:
«Гей, кобзо моя,
Дружино моя,
Бандуро моя мальована!
Де ж мені тебе діти:
А чи в чистому степу спалити
І попілець на вітер пустити,
А чи на могилі положити?
А будуть буйні вітри по степу пролітати,
Твої струни зачіпати
І жалібно вигравати,
І будуть козаки подорожні проїжджати,
І твій голос зачувати,
І до могили будуть привертати…»

З думи “Смерть козака бандуриста”

Думи призначалися для виконання під музичний супровід. Спробуйте собі такий музичний супровід уявити. Уявіть собі, що це - така собі пісня. Тоді цей текст буде литися значно природніше, аніж якби його просто читати. Тоді, до прикладу, буде більше пауз, або навпаки - пришвидшень тексту. Не поспішайте, читаючи цей текст. І взагалі історично дуже багато поезій співалося. Вже згадувані Псалми Давидові - співалися теж.

І ритмічні, і римовані

Вірші, до котрих ми звикли - вони і віршовані, і римовані.

Надійшла весна прекрасна,
Многоцвітна, тепла, ясна,
Мов дівчина у вінку;
Ожили луги, діброви,
Повно гамору, розмови
І пісень в чагарнику.

Іван Франко “Лис Микита”, пісня перша.

Але і тут рима та ритм є лише засобом, який підсилює враження від і так гарно підібраних слів. Форма - гармонійно поєднана зі змістом.

Ритміка в поезії може бути різною. Це не лише ямб чи хорей, про які ми всі пам’ятаємо зі школи. І я зараз не про дактиль, амфібрахій та анапест. Існує ще декілька принципово інших способів побудови ритмічного малюнку. Це і силабічний вірш, де важливою є кількість наголосів, але не складів. Це і тонічний вірш, де допускаються паузи всередині вірша, або подовження складів, як це буває у піснях. Іноді кількість складів свідомо обмежують, або розширюють. Іноді замість наголошеного складу вставляють ненаголошений, або навпаки.

З ритмічними малюнками любив гратися і український авангардист Михайль Семенко. Ось, до прикладу, уривок з його вірша “Весна”:

Хотілось пива і свіжого повітря
Хотілось щоб з рельсів зійшов трамвай
Вривались іноді подихи вітра
Був май

Поети можуть бавитися не лише з ритмом, але і з римою. Від того, як розташовуються римовані рядки іноді навіть визначається сам стиль - це і газель і сонет. А ось приклад нетипового римування:

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Це - вірш Шевченка, якщо ви, раптом, не впізнали.

Рима буває взагалі в неочікуваних місцях, наприклад всередині наступного рядка.

Якщо звертати увагу на ці технічні деталі, то у поезії можна побачити багато цікавого. Адже, повторюся, в поезії важливою є як зміст, так і форма.

А ось ще один, цікавий приклад. Дитячий віршик, який зазвичай читають підкреслено ритмічно, роблячи наголоси на другому складі в словах “півНИки”, чи “куРОЧки” та в інших неприродних місцях, типу “ГОрох”:

Два півники, два півники
Горох молотили,
Дві курочки-чубарочки
До млина носили.

Цап меле, цап меле,
Коза засипає,
А маленьке козенятко
На скрипочку грає.

А тепер спробуйте прочитати цей вірш, підкреслено наголошуючи природні для української мови склади. Тобто “ПІвники”, “КУрочки”, “гоРОХ”, “коЗА”. Ви відчуєте зовсім неочікувану ритміку. Особливо це сподобається любителям музики, адже в цьому вірші - купа синкоп (зміщення наголошеного складу).

Знов - любов

Аби лиш заримувати рядок, можна пробувати використати очевидні рими, але не варто. Власне це я і зробив у бездарному вірші на початку цієї статті “засумував-написав”, “любов-знов”. Але такі рими - бідні та банальні. Якщо в голову приходять лише такі, то краще від них взагалі відмовитися. Вірші з такими римами не звучать свіжо.

Це, втім не означає, що ці рими використовувати заборонено. Ось, знову ж той самий Шевченко (з комедії “Сон”):

Летим. Дивлюся, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.

Ця рима тут ллється, вона не заважає. Вірш побудований не на ній. Образ світанку в цьому уривку перекриває усю важливість рими на “-ає”.

Або ось ще приклад, цього разу про “знов і любов” - мабуть, найбанальніша рима, яка взагалі існує. Але ж римуються вони, чи не так? Ось уривок вірша “Бенкет” Грицька Чупринки:

Що там — зрада чи любов?
Плеще, хлюпається шклянка,
Ну ж, веселко, ну ж, коханко,
Щоб минулась чорна туга,
Щоб забулась зла наруга,
Вип’єм швидше! вип’єм знов!

Тут ця рима є. Але вона не заважає - можливо тому, що ці слова розташовані настільки далеко, що до слова “знов” вже забувається чим ця сторфа починалася. А ось наступна строфа:

Там життя? чи, може, смерть?
Все одно! — яке нам діло…
Щоб в очах почервоніло,
Щоб гуляти, танцювати,
Щоб і смерть почастувати,
Наливай по шклянці вщерть!

В такому вірші навіть “любов”-“знов” не звучить банально. Прочитайте цей вірш повністю, щоб відчути його настрій. Якщо поет може написати так, як Чупринка, то рима “знов-любов” йому не буде стояти на заваді.

Просто для порівняння, нагадую вам банальне використання “знов-любов”:

Бо знай - ти є моя любов,
Коли ж побачу тебе знов?

Чуєте різницю?

Потім можна побачити поезію в доволі неочікуваних місцях

Святі книги та молитви

Святі книги часто є поетичними. Поетичним є Коран, поетичними є буддистські сутри. Часто це зумовлено тим, що вірші легше запам’ятовуються. Власне, Коран, спочатку повторювали лише усно. Записали його не зразу.

Молитви, хоч і не є віршами в сучасному розумінні, але поезіями вони є. Як “Богородице Діво” так і “Отче наш” мають свій хвилеподібний ритм і образність.

Навіть Молитва українського націоналіста є поезією. Ось уривок:

Задзвони мені брязкотом кайдан, скрипом шибениць в понурі ранки.
Щоб віра моя була ґранітом, щоб зросли завзяття й міць,
Щоб сміло йшов я у бій, як ішли герої
За тебе, свята, за славу твою, за твої святі ідеї…

Це точно була не проза.

Пісні

Очевидно, що тексти пісень - це поезія. Ну, принаймні, в пісень, яким потрібні тексти.

Я є вітер, що дме у море
Я є хвиля, хвиля в океані,
Я є промінь, око сонця,
Я - печера, холодна темінь

Пісня Dark Song, Primordial, власний переклад

А реп - це той стиль музики, де без слів взагалі нікуди. Слова там - найважливіші. Власне, репери - це сучасна відміна тих давніх поетів, котрі виконували свої вірші під музику. Якщо ви скептично ставитеся до цього стилю музики, задумайтеся, можливо це не музика, на яку наклали текст, а текст, котрий говорять під музику.

Стіни, що зцілювали сотні разів
Старий керамзит в перемішку з бетоном
І з гулом і тоном, тут спогадів тонна
Та все одно вдома. Чуєш? Я вдома

alyona-alyona, Залишаю свій дім

Звісно, не кожна пісня вартує того, щоб її текст читали, як вірш. Вимоги до текстів пісень не такі суворі. Але і тут можна знайти перлини.

Приказки

З приказок я і починав. Ми говоримо приказки тоді, коли хочемо підкреслити нашу думку, а звичайними словами виходить не так ефектно. Приказки - це міні-поезії. Такі собі українські хокку.

Не знаєш броду - не лізь у воду

І моя улюблена приказка-жарт:

Хочеш допомогти старому - допоможи,
Хочеш допомогти молодому - навчи,
Хочеш допомогти майстру - не заважай,
Хочеш допомогти дурню - сам дурний.

Поетична проза

Іноді межа між поезією та прозою розмита. Куди зараховувати поетичний переказ казки про ріпку?

Пішов він на город — гуп, гуп! Узяв ріпку за зелений чуб; тягне руками, вперся ногами, мучився, потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Якщо розставити переноси рядків, то вийде поезія. Або звична нам Курочка Ряба? Тут я вже спеціально розставив переноси:

Жили були дід та баба
І була в них курочка ряба
Знесла курочка яєчко
Бігла мишка, хвостиком махнула
Яєчко покотилося та й розбилося
Дід плаче, баба плаче
А курочка кудкудаче
“Не плач дідо, не плач бабо,
Знесу я вам ще яєчко
І не просте, а золоте”

Поетичними бувають навіть юридичні документи. Ось, до прикладу, початок преамбули до Загальної Декларації Прав Людини

Беручи до уваги, що визнання гідності, яка властива всім членам людської сім’ї, і рівних та невід’ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру:
і беручи до уваги, що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства, і що створення такого світу, в якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть вільні від страху і нужди, проголошено як високе прагнення людей;…

Поетичними бувають промови, як то промова Мартіна Лютера Кінга “Я маю мрію”. А іноді поетично звучить навіть очевидна проза. Ось уривок з твору “Тіні забутих предків” Коцюбинського. Я спеціально додав переноси.

Опустіли кошари. Тиша і пустка.
Може, там десь, в глибоких долинах,
звідки гори починають рости,
і лунають сміх людський та голоси,
але у се віриться мало.
Тут, в полонині, де небо
накриває безлюдні простори,
що живуть в самотині тільки для себе,
вікує тиша.

(том 3, ст. 153, “Тіні забутих предків”)

Колись я чув визначення, що поезія - це текст, вирівняний по лівому боку. Якщо так вирівняти, то цей текст цілком можна видати за поезію. Коцюбинський пише настільки гарно, що його тексти перебувають десь на межі між прозою та поезією. Можливо, літературна проза такою і має бути.

Інші види поезії

Можливо моє бачення поезії занадто широке. Але такий широкий погляд допомагає знайти поезію та її красу у багатьох неочікуваних місцях. В тому числі, він допомагає зрозуміти поезію інших народів.

В нас часто не розуміють японські хокку. Просто через те, що вони не вписуються в наше обмежене розуміння вірша. Ціль хокку - це якомога стисліше передати настрій. Без нічого зайвого. Це чимось схоже на імпресіонізм в живописі.

Тиша, мир і лад.
Десь там тоне межи скель
цвіркотня цикад.

Мацуо Басьо в перекладі Миколи Лукаша

Прочитайте це хокку, відчуйте його, не поспішайте. Аж тепліше на душі стає.

Я лише торкнуся теми тайської поезії. Оскільки в них мова - тональна, то в них до ритму і рими додається ще римування по тону. Це українською передати неможливо. Що цікаво, в їхніх класичних віршах, рима має знаходитися десь посередині рядка, а не в кінці, як звично в нас.

Зовсім окремо стоїть ієрогліфічна поезія. І ні - не китайська, а саме ієрогліфічна. Ось, будь ласка, початок Дао Де Дзін

道可道,非常道。
名可名,非常名

Що цікаво - читати її вголос не має особливого змісту. Тоді, коли її писали, китайська мова так відрізнялася від сучасної, що вони б одне одного не зрозуміли. Класичну китайську читають про себе. Ні, звісно можна прочитати ці знаки сучасним звучанням, але це буде геть не те звучання, яке там було раніше. Це - зовсім інший тип поезії. Ідейний, або візуальний - як кому легше.

Ну і не можу не згадати поезію різного виду написів та табличок.

За залишені без нагляду речі
адміністрація кафе
відповідальності
не несе

Чи жартую я? Так. Але погодьтеся, це формулювання звучало гарно. Це не просто прозове “Адміністрація кафе не несе відповідальності за ті речі, що ви лишили без нагляду”.

Про переклади

Чи можна перекладати поезію? Це питання турбувало мене зі школи. Адже ж цілком очевидно, що в оригіналі рима була інша. Отже, іншим був і вірш.

Тепер я розумію, що в мене було дуже обмежене розуміння того, що таке вірш і що таке поезія. Не римою єдиною. Поет не просто пише риму. Поет пише якісь відчуття, хоче розказати якусь історію, або лише про настрій, який ця історія залишила по собі. Поет звертає увагу на якісь деталі, котрі інші пропустить. Поет може побачити красу навіть у буденному, наприклад у купанні в річці. І він це опише так, як це бачить він. Якщо це поема, то там однозначно є якийсь сюжет і якісь порівняння. Це все можна перекласти.

Звісно, щось в перекладі втрачається. І перекладати поезію - не просто. Для цього теж потрібен хист. Не дарма перекладами поезій часто займаються самі поети. Вони достатньо володіють мистецтвом рідного слова, щоб спробувати передати те, що хотів сказати автор в оригіналі. Якщо перекладач щирий у своїх намірах, а зазвичай так і є, то складні моменти в перекладі стають для нього своєрідним ребусом і він намагається творчо передати такі моменти. Зміст в перекладах поезії точно є.

То як таки відчути красу поезії?

До того всього, що я писав - зосередитися, читати неспішно, можна навіть декілька разів, відчувати по дорозі красу, звертати увагу на технічні деталі, відкинути стереотипи, то є ще одна порада: читайте поезію. Це, мабуть, очевидно, але без читання поезії, відчути її красу неможливо.

Я раджу починати читати з відомих авторів. Це може бути “Лісова Пісня” Лесі Українки, або “Лис Микита” Івана Франка. Звісно, це можуть бути твори з “Кобзаря” Шевченка. Можна почати з якогось автора, чий вірш вам сподобався, до прикладу Сосюра, Костенко або Андрухович. Можна взяти якийсь збірник, або антологію віршів, де хороші вірші обрали для вас упорядники. І якщо це - короткий вірш, не поспішайте. Прочитайте його тричі, після нього зробіть паузу.

Під час читання якісної поезії, поступово прокидається почуття прекрасного. І розкривається її краса. А чи не прекрасно це - в наш буремний час мати можливість взяти невеличку книгу та отримувати насолоду від прочитаних поезій, як від свіжих неспішних ковтків води? Спробувати зрозуміти поезію того вартує.


Як писати вірші(декілька рекомендацій початківцям і не тільки)

Антологія моєї поезії - вірш з журналу Кондратенко

Я приїхав на район, Взяв мобільний телефон Тут підходить два гопа Опа-опа-опа-па

Гамлет від Митця