Як я працюю з дому з трьома дітьми?

Коли люди дізнаються, що в мене троє дітей і я працюю з дому, то часто задають питання типу “А як тобі працюється? Діти не заважають?”. Зазвичай я просто кажу “Та нормально працюється”. Але тут вирішу дати розгорнутішу відповідь. На яку я навіть зможу потім посилатися.

Почну я абстрактно, а потім буде більше конкретики.

Отже, почну з того, що принципово діти мені не заважають. Я хотів дітей не для того, щоб потім жалітися на те, що вони мені заважають. З таким самим успіхом можна питати, чи мені не заважає моя жінка, чи моя робота. Діти - невід’ємна частина мого життя, а не тимчасова незручність. Так, діти галасливі та рухливі. Така вже їхня властивість і це просто треба прийняти.

Тепер трохи більше конкретики. Моє зустрічне питання - а чому, власне, заважати має саме троє дітей, а не одна-двоє? Якщо різниця у віці - велика, наприклад років сім, то двоє з трьох - достатньо дорослі, які галасують значно менше. Тобто різниці між однією малою дитиною просто та однією малою і двома більшими - невелика. А якщо різниця - мала, наприклад роки два - то діти часто бавляться між собою і якраз навпаки значно менше вимагають уваги батьків. Так, треба іноді приходити і витрачати час на те, щоб їх якось примирити, але це разові дії, вони впливають на робочий процес не більше, ніж колега, який запросив попити каву на кухню. Оскільки в мене дітей - троє (і в мене нема двійнят), то я знаю що таке одна дитина і дві, і мені є з чим порівняти. Справді, троє дітей вимагають більше менеджерських та дипломатичних здібностей, але якщо все правильно організувати, то це зовсім не так складно, а часто навіть і легше - саме через те, що вони спілкуються між собою. Особливо якщо прищеплювати дітям любов і повагу одне до одного з самого раннього віку. Тут я не буду вдаватися в деталі виховання декількох дітей, але якщо коротко - треба показувати власний приклад поведінки, слухати бажання своїх дітей і бути з ними справедливими (в тому числі не мати між ними улюбленців). Мої діти в садок не ходять, але якби ходили - то самі розумієте, поки вони в садку, то галасу від них теж нема.

Діти звикли, що я працюю з дому. Для них це - не новина. Якби я весь час ходив в офіс, а працював з дому лише вряди-годи, то можливо б вони частіше мене намагалися відволікати. Але ефекту незвичайності нема. Діти знають, що он є тато, можна іноді щось в нього попросити чи спитати, але взагалі тато працює і краще його не відволікати. Діти до цього звикають і розуміють.

Добре, але ж галас і рух нікуди не зникають. Навіть якщо вважати це нормальним, навіть якщо діти звикли до тата вдома. Що ж робити? На одній роботі мені дещо не пощастило з колегами. І в мене тоді виникла звичка працювати в навушниках. Я обирав якусь музику, під яку легко працювати (транс, метал, класика, карнатака - від настрою) і налаштовувався на роботу. Ця звичка в мене досі лишилася. Тому галас мені не заважає. Якщо ж я на дзвінку, то прошу дітей поводитися тихше, або вийти в іншу кімнату. І вони слухаються.

А ще діти іноді хочуть сісти мені на коліна. Іноді мені це не заважає, наприклад якщо я на дзвінку. То я дозволяю їм це робити. Якщо ж мені це створює незручності, то в мене є хитрий хід. В мене стоїть стій-стіл (до речі дуже раджу) і якщо мені от вкрай необхідно, щоб діти на колінах не сиділи, то я просто піднімаю стій-стіл та працюю стоячи. Такий спосіб я називаю “зробити по дао” - ніхто не ображається, але цілком натурально мені на коліна ніхто не сяде, якщо я стою.

Отже, підсумовуючи - я присвячую багато часу моїм дітям поза роботою, вони в мене виховані, з ними можна домовитися, вони бавляться між собою, або гуляють в дворі, і ще я часто працюю в навушниках і стоячи. Все це чинники, які допомагають мені спокійно працювати з дому маючи трьох дітей. Для повноти скажу, що в мене - чудова жінка. Якби не вона, то все вище сказане було б неможливе.