Dmytro Polovynka

Ідеї Бандери та український націоналізм

Короткий аналіз ідейного українського націоналізму в працях Бандери

Почну з того, що я не був членом жодної націоналістичної організації і довгий час мав погляди наближені до космополітних. Тому моє бачення українського націоналізму є з одного боку поверхневим, але з другого - неупередженим. Я прочитав праці Бандери, щиро сподіваючись розібратися в тому, що таке “ідеї Бандери”. Цілком можливо, що якби цю статтю написав націоналіст зі стажем, він би акцентував на іншому. Усі цифри в квадратних дужках - це посиланя на сторінки з мого примірника книги “Перспективи Української Революції”, Наш Формат, 2021 року, зміст якого я подам окремо.

Бандера за своє життя боровся з трьома імперіялізмами - польським, німецьким та російським. Твори були написані в той період, коли два перших були подолані. Тому основною мішенню Бандери був російський імперіялізм. Націоналізм Бандери - не абстрактний. Він конкретно бореться конкретно проти російського імперіялізму та большевизму. До речі, однією з основних засад Бандери у цій боротьбі - це що большевизм - це лише форма російського імперіялізму, тобто він їх не розділяв. Про це я ще не раз згадаю.

Основною ідеєю Бандери було боротьба за незалежну Україну власними силами. Він вважав, що єдино правильний шлях до цієї цілі - це національно-визвольна боротьба та революція. Він ділив її на три фази - підготовка, збройна боротьба і будування держави. Зосереджував він увагу на двох перших фазах, але давав і деякі ідейні засади будівництва самої держави.

Які ж були альтернативи національно-визвольній боротьбі? Чим, власне, бачення Бандери так відрізняється від інших підходів? Основні дві альтернативи - було чекати на світову війну і що ситуація вирішиться ззовні, або чекати, що большевизм еволюціонує, зміниться і ситуація вирішиться зсередини. Обидві основні альтернативи, як і інші методи боротьби, Бандера відкидав[518].

Але для початку розпишу, що не так з большевизмом і що протиставляє йому український націоналізм.

Критика большевизму

Бандера нещадно критикує большевизм. “…ціла совєцька дійсність підноситься цинічно брехливою большевицькою пропагандою, як небувале щастя для народу. Всі практики большевицької деспотії, крайнього гноблення, ожебрачування народних мас, найжахливішого терору - все обґрунтовується большевицькими засадами, побудовою комунізму за марксо-ленінською програмою”[304].

Ціла большевицька система - це тотальна диктатура й експлуатація людини для творення сили для імперіалістичної експансії. СССР запевнює собі беззастережну підлеглість та слухняність так, що нищить усі людські спільноти - включно з родиною і нацією, так доводить ціле суспільство до розпорошення і режим має до діла з самотньою людиною. Оскільки в людини відібрали всяку можливість самостійної діяльності, то громадянин постійно живе на голодовій пайці від держави, а за найменшу спробу неслухняности його позбавляють змоги жити. Боячись не втратити мінімальних засобів прожитку, він буде в усьому слухняним знаряддям[74].

Система брехні, що її большевики довели до найдальших меж - це один із головних складників большевицької тактики щоб опанувати души й уми в СССР і поза його кордонами[75].

Бандера критикує мілітаризм СССР. В СССР у 1955му було вироблено навіть не півтори пари взуття на людину (включно з хатніми пантофлями) - тому що для большевиків життєві потреби опанованих ними народів не мають значення, а важить тільки зріст мілітарного потенціялу СССР і його економічної спроможності до дальших експансій[385]. СССР продовжує мілітаризацію на фоні демобілізації Заходу[459]. Погрожування атомовою зброєю Москва зробила засобом своєї політики - політики застрашуваня і шантажів. Таким чином Москва примушує інші народи і держави до щораз більших поступок у користь московської загарбницької експансії[468].

СССР вторгається в інші держави, маскуючись потребою змінити один лад на інший[170]. Також для того, щоб не провокувати воєнної реакції Заходу, Москва обрала таку тактику, коли вона веде війни опосередковано - через своїх сателітів, або “добровольців”, а безпосередня участь Москви у війні маскується “гуманними” мотивами збройної інтервенції[470] і брехливо використовує кличі про “захист миру”[475].

Большевики намагаються скинути всі хиби режиму на одну людину[392], населення годують постійними зовнішніми загрозами і воєнним заговором проти СССР[395], роблять вигляд, що будуть проходити поважні реформи і щось буде змінюватися на краще, щоб приспати пильність як населення, так і держав Заходу[399].

Більшовизм - це форма російського імперіялізму. Це проявляється також так, що лише у великоруського народу явище почуття національної гордости є чимось позитивним. Можливість існування інших патріотизмів - українського чи грузинського - у “дружній сім’ї народів” відкидається як буржуазний[379]. Большевики намагаються прищепити українцям відношення до російського народу, як до “старшого брата”, віру про спільне історичне коріння про споріднену духовість, віру в доброзичливість, щирість російського народу супроти України, захоплення російською культурою, переконання у її вищості та досконалості - і це все у наслідку прикувало б Україну до Росії більше, ніж найсильніший політичний зв’язок[187]. Москва хоче віковічного змосковщення України - вона хоче, щоб українці полюбили свою неволю, втратили своє “я”, прийняли це за своє природне становище[188].

Ідеї Української Держави

Бандера не описує в деталях, як має виглядати майбутня незалежна Україна. Але загальні настанови він дає.

Бандера стояв на позиціях демократії та вільних виборів. Не самовисуванці мають керувати, а громадяни самі мають обирати своїх представників[130-131]. Тоталітаризм треба відкинути - адже “Кожну людську одиницю, яка хоче займатись творчою, керівною, ініціативною діяльністю, вона примушує увійти в свою тоталітарну систему або замикає перед нею дорогу, формує її методами примусу та насаджує своїх відданих людей на центральні керівні пункти в усьому житті. Така система в довшій дії завжди шкідлива”[144]. “…найсприятливіший є лад, де панує справжня свобода, в якому ідеї і політичні програми вільно розвиваються, де суперництво розв’язується критеріями ідейно-морального порядку, а не примусом і насильством. По овочах пізнається дерево, а чинники політичного життя - по ділах”[146].

Український націоналізм бореться проти імперіялізму, тоталітаризму, расизму і всякої диктатури чи застосування насильства. Ім’я “український націоналіст” є співзвучним з “український патріот”, який є готовий боротися за свободу свого народу, жертвувати для свого народу все, що він посідає, навіть життя[618]. На Заході кожен націоналізм утотожнюють з гітлеризмом, але справжній націоналізм є іншим, адже диктатура, тоталітаризм, нетолерантність - це прикмети імперіялізмів, яким є як гітлеризм, так і большевизм. Причиною ворожнеч між народами є головно імперіялістичні тенденції одних народів поневолювати інші. Націоналізми ж протиставляються імперіялістичним намаганнням, хочуть свободи для народів, прагнуть мирного співжиття[264]. Тут же Бандера критикує інтернаціоналізм - нівеляцію національно-політичних, культурних та економічних особливостей - який насправді є лише ширмою для легшого підкорення більшими націями менших і слабших.

Незмінні гасла українських націоналістів це:

Бандера декларує такі цінності:

У Самостійній Українській Державі має існувати лад свободи і справедливости, добробуту й розквіту всіх сил нації, усіх громадян. Але для початку потрібна визвольна боротьба, адже без власної держави Україна не може мати ані свободи, ані добробуту, ані якої-небудь тіні демократії[180].

Що стосується інших народів, що живуть на території України, включно з москалями, то за умови лояльності щодо України і її визвольної боротьби, їм треба забезпечити повну і всебічну рівноправність у всіх громадянських правах та повну свободу їх національного розвитку[596]. Але ворожо налаштованих москалів треба “намагатися усунути поза межі України якнайбільшу кількість”[597].

Український націоналізм, як і світогляд українського народу є глибоко християнським, що викристалізовувалося під тисячолітнім творчим впливом Христової релігії. Український націоналізм, визнає Христову віру і виступає в її обороні, проте не накидує її будь-кому. Питання віри - це питання сумління кожної людини. У визвольній боротьбі може приймати участь кожний, хоч би його особисті погляди і були іншими від тих, які визнає визвольний рух. Ті невіручі, котрі шанують релігійні переконання більшости, не будуть виступати проти захисту християнства. Але воюючі безбожники, вороги релігії, які хотіли б усунути її з життя нації - подібні до комуністів і визвольний рух не може до них достосовувати своїх позицій. Відродження релігійного життя є завданням Церкви, але його захист - це вже справа визвольного руху і держави[338-339].

Нема чого сподіватися на зовнішнє військове рішення

Основні дві альтернативи визвольній боротьбі було або чекати на світову війну, або чекати, що большевизм зникне сам по собі. Першу альтернативу Бандера відкидав[227].

Навіть якби почалася війна між США і СССР, то незалежність України не була б ціллю цієї війни, адже Захід не зацікавлений у розпаді СССР, а лише зміні ладу з большевизму на більш демократичний. Що є наївним, тому що боротися треба проти російського імперіялізму як такого, а не лише однієї його форми.

Проте, будь-яку зовнішню війну, звісно, треба використати, як можливість вибороти незалежність для України. При цьому в жодному випадку не можна бути васалом чужої держави, а мати самостійну позицію - будь яка співпраця з ворогом СССР має враховувати ідеї незалежності Україні[342]. Вірність цьому принципу Бандера довів у 1941му році, коли він майже одразу після нападу Німеччини на СССР оголосив незалежність України, за що поплатився свободою[109].

Большевизм сам по собі не зникне

Другу основну альтернативу - зміну большевизму у щось більш демократичне еволюційним шляхом він відкидав з тої ж причини. Большевизм - це лише форма російського імперіялізму і він зможе переродитися лише в інший російський імперіялізм.

Як приклади того, що російський імперіялізм не змінюється, змінюються лише форми, Бандера нагадував, що під час війни білих і червоних, що ті, що ті були імперіалістами. Цілу статтю “Призабута научка”[412] він присвячує тому, що українізація часів НЕПу була лише підготовкою до репресій тридцятих і зовсім не означала еволюцію режиму. Так само він у декількох статтях[373,378,383,394] критикував відлигу Хрущова і пояснював, що курс партії лишився незмінним, змінилася лише зовнішність. Критикуючи ідею, що, можливо, варто просто змінити лідера і все покращиться Бандера каже “Сталін помер… а жодного катаклізму, ані глибших змін у напрямі послаблення большевизму не було.” [364]

Боротися демократичними методами - безглуздо

Бандера також не визнавав інші шляхи боротьби з імперіялізмом.

Він відкидав, як наївний, демократичний шлях, який свого часу обрали західні держави. Тобто намагатися змінити режим в СССР, використовуючи різні парламентські фракції, опозиції та просування більш демократичних законів. Як каже Бандера “СССР розправилися з цими іграшками супроти їхньої системи”[267]

Проти націонал-комунізму

Відкидав Бандера також ідею “націонал-комунізму” - тобто будівництво незалежної, але комуністичної України[564]. Адже були такі намагання і як приклад ставилася Югославія. Мовляв - є люди, котрі хочуть побудувати справжній комунізм, вони розчаруються в системі СССР, яка справжнім комунізмом не є. Бандера вважав, що ці половинчасті міри ні до чого не приведуть. По перше тому, що комунізм є чужий для українства і все одно є тоталітарною ідеологією[303-304]. Але також і тому, що впливу СССР з таким підходом все одно було не уникнути. Україна би все одно лишалася сателітом Москви. Як приклад він розбирав події в Польщі та Мадярщині (Угорщині) - що у випадку Польщі СССР пішов на поступки і не вводив війська, адже вплив СССР все одно лишився, а от у Мадярщині СССР вже таки втрутився, тому що там вже було явне бажання припинити бути сателітом СССР [407]. Також він нагадував що рух “Геть від Москви” під час українізації в двадцятих завершився нічим. Мав він і відповідь на так звану незалежність Югославії, яка була лише видимістю [172-174,236]. Та й, зрештою, з точки зору СССР і комуністів, УССР вже й так була незалежною державою, але справжньою незалежністю це не було. Про те, чому не можна вважати УССР - справжньою Україною, яку просто треба розбудовувати, Бандера критикував у вже згадуваній “Призабута научка”.

З москалями нема спільної мови

Зрозуміло чому Бандера відкидав тісну співпрацю з російськими антикомуністами, котрі хотіли змінити в Росії режим і різко виступали проти комунізму[241,243]. Це знову ж таки пов’язане з тим, що Бандера не розділяв большевизм та російський імперіялізм, вважаючи перший лише формою другого. Росіяни-антикомуністи не вважали за потрібне боротися з імперіялізмом і бачили Росію імперією лише з іншим режимом, тому Бандера написав статтю з красномовною назвою “З москалями нема спільної мови”[283], і цю ж тезу розвивав і в інших статтях[288,293]. В цих статях він також критикував західні держави, котрі за основний курс взяли співпрацю з росіянами-антикомуністами, але зовсім не хотіли розпаду самого СССР і не підтримували визвольних змагань народів СССР.

Критика Заходу

Бандера неодноразово критикує ставлення Заходу до СССР[642].

Наприклад те, що для Америки московська нація - друг а не ворог[289] і думає, що звичайні росіяни - проти комунізму[529]. Америка хибно вважає, що російський народ страждає від більшовизму, хоча насправді саме російський народ і є його носієм[235, 240].

Америка готова боротися проти большевизму, але лише при збереженні цілісності кордонів СССР[235]. Також Америка не вбачає імперіялізму в теперішніх кордонах СССР, і готова активно проти нього виступати лише тоді, якщо цей імперіялізм виходить за межі самого СССР (яскравим прикладом є війна в Кореї). Як бачимо, місця для України в такій концепції нема, тому Бандера і не сильно сподівався на допомогу ззовні.

Захід вважав, що з СССР та більшовизмом можна домовитися[266]. І дарма, що СССР - це тоталітарна держава. Війну проти Німеччини західні держави вели під гаслами демократії та боротьби проти диктатури. Але вони взяли в союзники СССР і зробили їх після перемоги силою, що загрожує усьому світу, посадили їх як суддів в міжнародному трибуналі з правом вето в ООН. “Як це погодити з гаслами, під якими західні демократії вели війну й ведуть цілу світову політику” - питає Бандера. Вихід було знайдено: більшовики прийняли ті ж гасла демократії, щоб цинічно прикрити ними свою протилежну суть, а одночасно знецінити саму західну ідею демократії[171-172].

Дволикість Заходу Бандера змальовує на прикладі Іспанії за часів правління Франко - адже Іспанію “поставили поза рамці міжнародного життя за їхню диктатуру… в той час, коли найгірша диктатура і тоталітаризм СССР… навпаки, має одно з перших місць в системі ОН”[264-265].

Цікавим є уривок зі статті “Висновки з новіших подій і процесів для української визвольної революції” про події в Угорщині (Мадярщині) у 1956-му: “З одного боку, видне було незвичайно живе зацікавлення мадярськими подіями й небуденні вияви зворушливої симпатії усіх західніх народів до воюючої Мадярщини… З другого ж боку, лишилась непорушна пасивність політика західніх держав, уникання будь-якого натяку на активне виступлення проти грубої совєцької інтервенції. Це був дуже повчальний приклад того, що поінформованість і симпатії західніх держав - це одна, а дійова політика - друга справа, цілком незалежна від першої”[451].

У статті “Ще одна ілюзія миру” Бандера критикує НАТО за їх обмежену політику захисту, яка не враховує ширші реалії - такі як боротьба народів всередині СССР а також конфлікти, що їх розв’язував СССР по всьому світі[436-437]. А в статті “На півметі” критикує пасивну позицію Заходу, яка зводиться до альтернативи “капітуляція перед большевизмом, чи атомова війна”[608], Бандера ж доводить - що таке формулювання - хибне.

Ідеї боротьби

Бандера детально розписує свої ідеї про боротьбу проти большевизму та російського імперіялізму у праці “Перспективи української національно-визвольної революції”. Сучасні реалії відрізняються від тодішніх, але є ідеї, котрі досі не втратили актуальність.

Національно-визвольні змагання мусять проходити самостійно[531]. Самостійну державу може здобути собі український народ лише власною боротьбою і трудом. Без власних змагань українського народу найсприятливіші ситуації не дають нам ніколи державної незалежности, хіба тільки зміну одного поневолення на інше. Україна може мати союзників, але тільки тоді, коли сама буде боротися і коли сама буде сильна, бо союзництво - це відношення обопільности[105].

Усі поневолені народи мають боротися проти московського імперіялізму одним фронтом[215,280], хоч і не централізовано[558]. Ціллю боротьби є побудова суверенних національних держав на етнографічному просторі кожного поневоленого народу[285]. Наріжним каменем боротьби проти російського імперіялізму є Україна[169,223]. Український народ прагне волі для себе і бажає її для інших народів, доброї волі, за які бореться за себе[431]. Повною перемогою буде стан, коли російська імперія перестане існувати і всі народи, нею поневолені дістануть національно-державну волю. Без того перемоги або не буде, або вона буде частковою і сумнівною[217].

Залучати до боротьби треба ширші маси, вести просвітницьку діяльність, не обмежуватися лише селом, але також проводити роз’яснення для містян.

Останнє слово

Звісно, це не вся аргументація Бандери. Я лише окреслив його думки, а дещо я повністю пропустив. Для кращого розуміння Бандери вже треба звертатися до першоджерела.

Якщо комусь хочеться почитати Бандеру і самостійно ознайомитися з його ідеями, раджу для початку прочитати статтю “До засад нашої визвольної політики” - це коротка стаття на 10 сторінок. Там описуються основні ідеї націоналізму, проблеми большевизму і спосіб боротьби з ним.

І наостанок, поставлю декілька питань. Що б Бандера сказав про війну в Чечні та Грузії? Що б сказав про незалежність України 1991 і чи було це справжньою незалежністю? Що для України є 2022 рік? Що б він сказав про потребу боротьби інших народів за незалежність від Росії? Що б він сказав про сучасну російську опозицію? А як щодо тези, що це війна Путіна, а не Росії? І що б сказав про страх Заходу перед ядерною зброєю Росії? Спробуйте відповісти на ці питання самі. І заодно поставити інші.