Пушкін, війна і росіяни. Коротко про колективну відповідальність.

Росіяни жаліються, що українці звинувачують їх усіх у війні, котру розпочала Росія проти України. Мовляв, не можна звинувачувати їх усіх, адже не всі вони стріляють.

Колективна відповідальність - це дійсно цікава тема. Чи може нести окрема людина відповідальність за ціле суспільство - не просте питання. На цю тему вже написано багато. До аргуменітв належать:

• керівництво Росії обрали самі росіяни
• податки росіян ідуть на набої
• відсутність протесту - це і є підтримка
• високі цифри з соц-досліждень підтримки політики Путіна (тих самих 86%)
• зневажливе ставлення до України навіть серед так званих лібералів, тощо.

Я подам ще одну точку зору. Можливо вона не оригінальна, але я її рідко бачу. Звести її можна до риторичного питання “Чому Пушкін - так, а війна - ні?” Розшифровка наступна.

Колективна відповідальність і колективна гордість - дві сторони однієї медалі.

Якщо окремий росіянин не хоче нести відповідальність за розв’язану війну і жахи, що її супроводжують, тоді він тим більше не має відчувати ніякої гордості за Пушкіна, “вєлікую русскую культуру”, власну (найбільшу в світі, ого-го!) державу, російську історію, чи досягнення російських спортсменів. Чому, власне, росіянин має відчувати гордість за Пушкіна? Він особисто хіба писав ці вірші? Якщо росіянин гордиться власною культурою - то це і є колективна гордість. І тоді він має брати на себе тягар колективної відповідальності. Якщо ж він не хоче брати на себе тягар колективної відповідальності, хай тоді відмовляється від благ та досягнень російської культури, історії та спорту. Але чомусь я це за російськими лібералами не помічав.

Відчувати гордість за Пушкіна, але відмовлятися від відповідальності за війну - логічно не припустимо. Іншими словами “Чому Пушкін - так, а війна - ні?” І зазначу, що Пушкін -збірний образ усіх Лєрмонтових, Толстих, Кутузових, Ломоносових, Попових і всіх їх разом взятих.