Націоналізм без національної ідеї - який він?
Якщо шукати відповідь на питання “що таке націоналізм”, то можна почути напрочуд різні відповіді. Одні будуть говорити про світлу ідею любові до батьківщини та свого народу. Інші зневажливо порівнюватимуть його з нацизмом, розказуючи про його нищівну натуру. Дехто, не в змозі пояснити що це таке, радитиме почитати твори відомих націоналістів, до прикладу Донцова. Хоча, якщо він читав і пояснити не може, то чи можу зрозуміти націоналізм я, прочитавши ту ж книгу? Тим більше в книгах можна побачити досить різні точки зору, але не зрозуміло, що з того - націоналізм, а що - просто ідеї автора.
Розібратися з цим складно. Я ж хотів докопатися до самої суті націоналізму. Крізь які окуляри, якими очима бачать світ націоналісти? Як виглядатиме націоналізм, якщо в нього забрати усі ідеологічні нашарування? До прикладу - що лишиться від націоналізму Бандери, якщо забрати з нього прагнення утворити незалежну Україну?
Націоналізм визнає існування нації - чогось більшого ніж людина, але меншого ніж людство.
Таким чином націоналізм технічно знаходиться десь посередині між індивідуалізмом та космополітизмом. Що ж це за сутність - нація?
Уявімо собі крайній індивідуалізм - кожна людина живе сама по собі, інші люди - або не потрібні, або є засобами для досягнення її цілей. Кроком вперед є думка, що інші люди - громадяни тої ж держави та співпрацюють для досягнення спільної цілі - добробуту держави. Тобто з людьми всередині держави треба співпрацювати, а не просто використовувати на власну користь. Далі з’являється ідея, що ці люди утворюють суспільство - певний над-організм, де кожна людина є клітиною цього організму. Робота цього над-організму керується законами, котрі нам складно усвідомити, оскільки ми бачимо її роботу зсередини. Це схоже на те, щоб клітина мозку намагалася зрозуміти, як працює весь мозок. Заради суспільства можна чимось пожертвувати, адже якщо ми є частиною цілого, то робити краще цілому - розумно і правильно. Але націоналізм на цьому не зупиняється. Тепер уявіть собі, що цей єдиний над-організм не обмежений лише людьми, котрі живуть зараз. Але він також включає всіх, хто жив до нас і тих хто житиме після нас. Тобто - усіх, і мертвих і живих і ненароджених. І ось ця сутність, цей над-організм, що простягається в минуле і майбутнє і є нацією.
Я собі це уявляю так, ніби є карта світу, кожна нація, котра зараз живе на планеті позначається певним кольором. А тепер я цю карту розтягую в третій вимір - вниз у минуле, та вгору - у майбутнє, і з кожної плямки на карті утворюється нитка, або трос. І ось цей трос з часом може розширюватися, а може звужуватися, може розгалужуватися, а може і об’єднуватися, може загартовуватися, отримуючи яскравіший колір, а може навпаки - розпорошуватися і зникати. Ці троси-нації, переплітаючись, подеколи проникаючи одне в одне, і утворюють картину існування націй в часі.
Кожна нація у цій картині має свій характер, свою характеристику.
При чому це не лише одяг, танці, кухня, чи мова. Це більш принципові речі: кого вважати своїм і що вважати важливим. До прикладу мовне питання стоїть зовсім по різному у Вірменії (одна держава - одна мова), Швейцарії (одна держава - декілька мов), в Еквадорі (спільна мова на декілька держав) чи в Пакистані. В останнього взагалі цікава мовна ситуація - мов декілька, державною є урду, але вона не є рідною для жодної етнічної групи. Це також інші принципові питання - чи є нація імперською, чи ні і чи взагалі є в неї державність. Чи є вона дружньої до своїх сусідів, чи вічно з ними бореться. Чи є вона, зрештою, етнічною, політичною, культурною, чи, навіть, релігійною. Чи має вона вкраплення інших націй і наскільки є відкритою для чужих елементів. Порівняйте за цими характеристиками такі нації, як японці, американці, араби, курди, євреї чи швейцарці, і побачите, наскільки вони різні. Їх взагалі складно порівнювати і навіть виникає питання чи всі вони є націями.
Для багатьох націй важливий не генетичний склад, а культурний код. А є деякі нації, від яких культурний код тільки і лишився - такі собі нації-привиди. Наприклад латинська та шумерська - їхні ідеї досі з нами, хоча жодного живого представника вже давно нема.
В такій картині також неважливо, чи є багато представників нації, чи мало. Кожна нація - унікальна, і кількість її членів теж є її характеристикою. Важливо не так кількість, але саме її існування. Наприклад мала кількість литовців, чи кримських татар не применшує їх важливість. У світі людей ми ж не вважаємо людину, що важить 100 кг вдвічі важливішою за людину, що важить 50 кг. Ми також не вважаємо себе менш важливими від значно важчих китів. Так само і в світі націй - кожна нація важлива для себе і сама по собі. Зазначу, що цю думку імперські нації намагаються заперечити, щоб легше було пригноблювати малочисельні народи.
Коли я давав визначення нації, я його дав описово. Тому що для таких різних націй немає одного визначення.
Нація є самоствердною. Мають бути люди, котрі скажуть “ми є ми, а не вони”.
І ось це “ми є ми” важливіше за зовнішні визначення. Іншими словами - дати чітке, наукове, не описове визначення, що таке нація взагалі або складно, або неможливо. Для націоналіста це, втім, неважливо. Він знає, що “ми є ми, були і будемо”.
Таке бачення нації - як спільність певної групи людей, що має власний характер, що простягається в просторі та в часі і є спільним для більшості націоналістів. Але цей націоналізм - безідейний. На цьому я б міг і завершити, адже моєю ціллю саме і було пояснити, як виглядає націоналізм без ідейних нашарувань. Але що далі? Які можна робити висновки з такого абстрактного, безідейного націоналізму?
Висновки можна зробити дуже різні і саме тоді націоналізм отримує ідейне забарвлення.
Для когось це - любов до власної нації, плекання мови, культури, історії, вшанування предків, прагнення кращого майбутнього для дітей і готовність ризикувати життям заради цього. А для когось це - ненависть до сусідніх націй, або до чужорідних елементів всередині своєї нації, намагання їх знищити чи викорінити.
Для когось це про прагнення вибороти незалежну державу для своєї нації. А для когось це про завоювання чужих земель.
Для когось це про вічну боротьбу націй між собою за місце під сонцем.
А для когось це про співпрацю, повагу до культури інших та мирне співіснування.
Саме тому націоналізм настільки різний. Саме тому хтось його ненавидить, а хтось вважає найкращим світоглядом.
А іноді такий безідейний націоналізм має і інші прояви, котрі націоналізмом не називають, хоч базується він на тому ж світогляді. Наприклад - для когось це може бути усвідомлення гріхів власної нації і спроба змінити власну націю зсередини - це притаманно (на жаль, не завжди) націям з імперським минулим. А ще для когось - це зневага до власної нації і спроба розчинитися у чужій культурі. Таких останніх ми, українці, іноді називаємо малоросами.
Нейтральний, чи то безідейний націоналізм - це лише тло, на фоні якого розвивається націоналізм ідейний, котрий вже може набувати різних форм. Але такий безідейний світогляд необхідно зрозуміти, щоб сприймати ідейний націоналізм під правильним кутом.
І на останок: націоналістичний світогляд - лише один з можливих. Можна сприймати світ інакше, наприклад так, як його бачать соціалісти - тобто боротьбу класів. А можна, як боротьбу релігій, чи статей. Можна сприймати світ, як космополіти, або екоактивісти. І з цим пов’язане цікаве питання - чи існуватимуть нації, як сутності, якщо націоналістичний світогляд зникне? Іншими словам: чи нація є штучною категорією - чи вона існує незалежно від наших ідей? Але це питання я лишу відкритим.
Чому не патріотизм
Чи існували б нації, якби націоналізм, як світогляд, зник? Це питання я лишу відкритим.
в зошит глянути
Нейтральний націоналізм можливий, але він - безглуздий, адже ніяк себе не проявляє. Саме тому націоналізм видимий має яскраве емоційне задоволення - або хороше, або агресивне.
Приклад курдів
Швейцарія і німецька мова - житель цього регіону і це і це, в цьому і його особливість. В нас таким був Гоголь. Це ясно показує ріст нації.
Спочатку розажу про без#дейний нац. А потім поясню, чому він не зустрічається
Самореферентний
Кожна має свій характер. Це не лише кухня, одяг і танці. Це принципові різниці - наприклад Вірменія, Швейцарія, Китай та Еквадор. Це про євреїв. Це про імперію чи відсутність держави. Це те, кого вважають своїм. Це мова, ставлення до сусідів, це - вкраплення інших націй. Кожна нація - своєрідна, їм не можна навіть дати узагальнене визначення, за винятком того, що вони існують.
Нації мала і великі - без різниці