Dmytro Polovynka

Закони й право, як джерело світської моралі

В пошуках світської моралі не можна оминати одну область - а саме право. Право і закони є настільки очевидними джерелами моралі, що їх іноді просто не помічають. А дарма. Якщо задуматися - найпрактичнішим втіленням моралі є закони та право. Саме в законах люди висловлюють своє бачення справедливості. І саме юристи є найбільшими захисниками моралі.

Я розумію, що це звучить наївно. Адже не всі полісмени, судді, адвокати чи прокурори - святі люди. Але річ в тому, що при робочій системі права вони і не мають бути святими людьми. Їм варто дотримуватися закону і керуватися здоровим глуздом, а решта за них зробить система. Вірніше вони самі є гвинтиками системи, котра є практичним втіленням моралі. Звісно, ця система не працює ідеально, існують помилки та зловживання. Але це не означає, що до цієї робочої системи не треба прагнути.

Зі всіма своїми недоліками, право - це найкраще втілення моралі, що в нас є. Власне, воно так і задумувалося з самого початку. Адже навіть Біблія та Коран мають в собі законодавчі моменти. Просто потім право поступово відокремлювалося від релігії і створило окрему дисципліну.

Право є змінним. З одного боку це можна сприймати, як мінус. Адже як можна вважати джерелом моралі щось, що можна довільно змінити. Але з другого боку - право еволюційно розвивається. Припущені на початку помилки з часом виправляються. Еволюційний розвиток, якщо йому не перешкоджати, зрештою наближається до оптимальних рішень. Так робить не лише жива природа, але також і наука та людські суспільства.

На жаль, люди вважають, що право - це занадто суха наука, щоб бути надхненням для моральної поведінки. Але хоч закони і написані діловою мовою, це не означає, що в них відсутня людськість. За цією сухою формою ховається чудова суть. Я наполегливо раджу усім прочитати Конституцію України, перших два розділи “Загальні засади” та “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”. А після цього ознайомитися з Кримінальним Кодексом, щоб зрозуміти які злочини там згадуються і яка поведінка не заохочується. Кримінальний Кодекс України - доволі довгий та марудний, але вартує пробігтися по всіх статтях в “Особливій частині” і подивитися як вони називаються. Назви говорять самі за себе, наприклад:

Перегляд назв статей забере небагато часу, але дасть розуміння що в Україні вважається кримінальним порушенням.

Але чи можна вважати право єдиним джерелом моралі? Звісно, що ні. Закони створюються згідно з нашим уявленням про справедливість, що існує поза законом. Це означає, що право - це лише лицьова сторона моралі і до того ж не повна. Закони просто вимагають існування зовнішніх, поза законних, якщо так можна сказати, моральних правил. Якщо про це забути і якщо сприймати закон, як основне джерело моралі, то виникнуть проблеми.

Першою треба згадати проблему, що закони можуть бути несправедливими. У виборі між законом і справедливістю зазвичай виграє закон. Такі вже правила гри, встановлені ще древніми римлянами. Відповідно є проблема - що робити, коли закон є несправедливим? Чи треба його виконувати? Що робити, коли закони довільно змінюються тоталітарним режимом? Частково цю проблему, як це не дивно, вирішують самі закони. Наприклад, існує конституція, яка має перевагу перед всіма решта законами. Можна відмовитися виконувати закон, якщо він є явно неконституційним. Також існують різні світові, над-державні, закони, котрі мають перевагу над внутрішніми законами. Одною з таких є Загальна Декларація Прав Людини.

Коли закони сприймаються, як єдині джерела моральної поведінки, є велика спокуса сприймати покарання, як просту оплату за поведінку. Наприклад, якщо за крадіжку можна сісти на три роки, то крадій просто може вважати свою професію ризикованою. Ризикують же пожежники чи альпіністи? Ось і він ризикує. Він не бачить принципову різницю між пожежником і крадієм. Один ризикує життям, другий ризикує свободою. І ці слова - не моя вигадка. Їх я справді чув від одного малолітнього злодія, з яким мені вдалося поспілкуватися. Схожий підхід є у водіїв автомобілів. Якщо щось заборонено законом, але відсутні дієві механізми покарання, отже законом це дозволено. Наприклад, водії довший час їздили по місту зі швидкістю 80 км/год, оскільки обмеження було 60, але за перевищення на 20 штрафів не було. А якщо поліція не бачить, то, мовляв, можна їздити і всі 120.

Закони не зобов’язують бути вихованим. Звичайно, якщо себе поводити геть жахливо, можна попасти під статтю “хуліганство”. Але в жодному законі не прописано, що люди зобов’язані вітатися, дякувати, чи то навіть бути вдячними за попередні добрі справи. Не заборонено грубіянити, називати людей жирними, тупими тощо. В кримінальному кодексі є згадки про образи честі та гідності, але стосуються вони зазвичай таких речей, як викрадення чи примусова праця. З точки зору закону можна бути невдячним мудаком, що з точки зору моральних правил - неприпустимо.

Є ситуації, коли мало хто думає звертатися до законів. Наприклад - дитина кидається піском в пісочниці і може потрапити іншим дітям в очі. Зроблять зауваження дитині, або батькам дитини. При цьому навряд чи хтось посилатиметься на конкретні закони. Люди нутром відчувають, що така поведінка має бути зупинена. А викликати в такій ситуації поліцію і подавати в суд - навіть звучить смішно.

Законами не заборонено заподіювати шкоду самому собі. Людина має право хоч кожен день випивати три пляшки горілки. Або з’їдати два торти замість сніданку, обіду і вечері. Але чи взагалі має мораль регулювати ставлення людини до самої себе? На моє переконання - так. Але, визнаю, це - спірне питання.

А є речі, які взагалі не ясно як відрегулювати законами. Наприклад, згода на секс. Сам по собі секс не є поганим, він є приємним і без нього не народжуються діти. Але секс без згоди - це зґвалтування (стаття 152). Як визначити, що згода була надана? Чи вистачить усної згоди, чи перед кожним актом треба підписувати документ завірений нотаріусом? Визнаю, я довів ситуацію до абсурду, ніхто документи підписувати не буде. Але ця проблема існує.

Наостанок дам ще два приклади з області Правил Дорожнього Руху, де закони існують, але без здорового глузду все одно не обійтися.

Перший - це перехід дороги. Водій зобов’язаний пропустити пішохода (ПДР 18.1). Але пішохід зобов’язаний перевірити безпечність переходу дороги (ПДР 4.14.а). Виходить якесь замкнене коло. Якщо пішохода збили на пішохідному переході, можливо він просто не перевірив, чи умови - безпечні? Зараз суди так не вважають і зазвичай засуджують водія, але теоретично, дотримуючись букви закону, можна було б засуджувати і пішоходів. Чи означають ці закони, що автомобіль має право збивати людей, котрі переходять дорогу поза переходом? Звісно, що ні, але, виходить, що між пішохідним переходом і його відсутністю - не така вже й велика різниця. Чи не вистачить просто керуватися здоровим глуздом - тобто просто намагалися зберегти життя собі та іншим? Чи потрібні в такому випадку ПДР? Чим більше над цим задумуєшся, тим більше заплутуєшся.

Другий приклад - це надання переваги. Автомобілі, котрі виїжджають з другорядної вулички на головну дорогу мають дати перевагу тим, що їдуть по головній. Зазвичай це правило працює непогано. Але якби водії сліпо слідували цьому правилу, то під час заторів на деяких вулицях би просто настав колапс. Адже задумайтеся - якщо затор на певній ділянці дороги триває годину, то чекати виїзду на цю дорогу теж би треба було годину. Тобто якщо на головній дорозі затор би годину рухався, то на другорядній він би годину стояв. Якщо ви на другорядній, можна просто глушити мотор і йти пити каву. Чому цього не стається? Є певне неписане правило між водіями - під час затору пропускати одну машину з другорядної дороги. Без цього неписаного правила на дорогах би панував значно більший хаос. Це - хороший приклад того, що лише одними законами для побудови суспільства не обійтися. Взагалі водійська етика - це цікава тема. Адже водії - це суспільство з анонімними учасниками, які, тим не менше, дотримуються між собою певних етичних правил.

Підсумовуючи, право є хорошим джерелом моралі, бо:

Але право є поганим джерелом моралі, бо: