Dmytro Polovynka

Поема для ботанів "Про природу речей" від Тіта Лукреція Кара

Поема “Про природу речей”-типова і найкраще збережена пам’ятка епікурейства. Оскільки в ній в поетичній формі викладено потрошки з усіх наукових дисциплін-ця поема воістину для ботанів [1].

Епікурейці вважали, що основою нещастя людини є страх перед богами, забобони та страх перед смертю. Способом як подолати ці страхи було вивчення законів природи, щоб зрозуміти, як насправді влаштований світ. Вивчення природи, на думку епікурейців, переконувало людину в тому, що боги людьми не цікавляться, всі речі-матеріальні, душа в тому числі, а зі смертю приходить кінець існуванню як тіла, так і душі, отже і смерті боятися не варто.

Відповідно твір “Про природу речей” здебільшого зосереджений на тому, як влаштований світ. Хоча є там і вкраплення етичних правил, а також мальовничі описи природи та природніх явищ. Книга читається легко, автор буває як сумний, так і веселий. А світобачення людини, що жила дві тисячі років тому, цікаво читати навіть тому, що його можна співставити вже із загально-відомими знаннями.

Твір-добре структурований, складається з шістьох книг, кожна з котрих має якусь основну тему, або декілька пов’язаних тем. Надалі слідують описи книг, цифри в дужках позначатиме номер рядочку в поемі.

1. Атоми, порожнеча і простір

Перша книга говорить про базову структуру всесвіту-атоми та порожнечу. Доводиться, що атоми-неподільні та максимально щільні. А порожнеча-існує (як критика тодішніх теорій про неможливість існування “нічого” за визначенням).

Починається вона з поетичної похвали Венері-богині любові. Суперечності з загальним матеріалізмом епікурейців тут нема, оскільки вони сприймали Венеру лише як поетичний образ любові, а не як конкретне божество, про що пізніше в поемі скаже і сам Тіт Лукрецій Кар. Далі (44) автор пояснює чому взявся за написання цієї книги, в тому числі прославляє Епікура та прагнення до знань (56–73) та критикує релігію за жорстокість (74–96). Сам виклад вчення починається з засади “нічого з ніщо народитись не може” (143) і підводить читача до вчення атомізму. Говорить про невидимі нашому зору речі-вітер, запах (259), котрі невидимі, хоч і матеріальні; вагу тіл виводить з кількості порожнечі в них (324); холод теж помилково вважає окремими атомами (349); стверджує, що реальність можна пізнати (417); пояснює сутність часу, як невіддільну від матерії (443)-адже без матерії неможливий рух а без руху-неможливий час.

Далі говорить про вже власне атоми (477) та вічність матерії (512). Атоми-щільні та вічні (620), а всесвіт-безмежний (945). Останнє твердження він аргументує дуже просто-якщо на краю всесвіту метнути спис, то куди він потрапить-в матерію чи в порожнечу? В будь якому випадку-щось там та й буде. Далі йдеться про хаотичний рух частинок, що чимось нагадує Броунівський рух, та як цей хаос породив усе існуюче різноманіття (1011–1025).

Завершується перша книга парадоксальним запереченням кулястості землі (1042). Схоже на те, що Тіт Лукрецій Кар вважає, що земля, як і всесвіт-безмежна.

2. Тіла живі і неживі

Друга книга говорить про поєднання атомів в окремі речі. В тому числі і про те, що живе походить з неживого.

Починається книга з одного з найкращих етично-поетичних моментів поеми (1–19), котра точно передає сутність епікурейської етики і закінчується словами “А природа одного вимага від людини: тіла щоб біль не діймав, а душа утішалася спокоєм” (скорочено). Далі йдеться що саме знання, а не золото чи пурпурові шати рятують від журби, страхів та турбот (40–62).

Знову згадується Броунівський рух, цього разу його порівнюють з виром пилюки у сонячному промені (115); критикується ідея, що світ був створений спеціально для людей (168–184); йдеться про важливу саме для твору “Про природу речей” ідеї відхиляння атомів від прямовисного падіння, котрим пояснюється як і створення речей, так і свобода волі (216–294); форми атомів-різні (333), але форм-не безкінечна кількість (480); матерії-безмежна кількість (522); боги-недосяжні (643).

Все живе створене з неживої природи (866), аргументуються це хибним твердженням, що з багнюки можуть зародитися черви (871); живе і смертне-це одне й те ж саме (919); всі ми походимо з небесного сім’я (991); згадується віра в інші світи (1064). Природа керує сама собою (1090), а не боги, інакше б не було несправедливих небесних кар (1104). Завершується друга книга трохи сумно-все-знищенне, все помре, все загине (1106–1175).

Окремо хочу звернути увагу на короткий фрагмент 1030–1039, де Тіт Лукрецій Кар стверджує, що наш світ-неймовірно прекрасний, просто ми до нього занадто звикли і не звертаємо на нього уваги.

3. Душа і смерть

Третя книга майже повністю цікавиться душею та смертю.

Страх смерті примушує людей бути жадібними та шукати слави (59), саме тому треба розібратися що є смерть, і що є душа. Починаючи з вірша 98 починаються роздуми про душу. Душа-матеріальна (161), хоч і створена з тонкої матерії (179); душа без тіла вмирає (333); критикується ідея переродження в іншому тілі та вічності душі (676, також 741); і навіщо взагалі б душа вселялася в тіло (732); смерть-для нас ніщо (830).

Цікаві роздуми про смерть є в рядках 933–949, де вказано, що з хорошого життя треба йти як гостю з хорошої гостини, а з поганого життя і піти не шкода. А в рядках 978–1024 йдеться, що пекло не десь під землею, а тут-на землі, і створюють його люди собі самі, шукаючи щастя в неправильних речах. Книга третя завершується роздумами, що смерті боятися не треба, тим паче ми все одно помремо (1077–1095). Та й насолоди всієї ми не перепробуємо і не наситимемося (1080–1083).

4. Зір, сон,секс

Четверта книга присвячена органам чуття, світлу, звуку, запахам, також думкам, снам і коханню у всіх його вимірах.

Велика частина книги пояснює, що від всіх речей весь час відділяються їх подобизни котрі і бачить наше око (100). У віршах 465–482 критикується ідея неможливості пізнання світу через органи чуття, адже (окрім інших аргументів)

Хто ж уважає знання неможливими, - як йому знати,
Так воно є чи не так, коли всяке знання відкидає?

Говориться про звук (520), смак (611), запах (669). Окремо згадується щось схоже на шосте чуття (718)-оскільки думки є лише відображенням тонких подобизен речей, котрі ми реєструємо нашим розумом. Згадується щось схоже на еволюційне вчення, що органи в нас не створені для чогось, а вони спочатку з’явилися, а потім отримали свою функцію (818). Обговорення сну (911) плавно перетікає в обговорення сексу (1021).

Решта книги присвячена сексу (1028), любові (1131), дітям (та їх схожості з батьками) (1199), повіям (1258) та подружньому життю (1267). Хоч уривок довгий (1021–1277), але при фрагментарному ознайомлені з поемою, я б радив прочитати його повністю. Рядочок 1043 є ймовірною причиною, чому поему “Про природу речей” можуть заборонити на росії.

5. Сонце, звірі, люди

П’ята книга говорить про небесні тіла, виникнення тварин а також про історію людського суспільства.

П’ята книга починається з похвали знанню, котре очищає наше серце і звільняє від страхів, турбот, зухвалості, гордості, скупості та інших бід (40–54). Далі критикується ідея існування душ в неживих предметах (144); стверджується, що богам-не до нас (156–173); ненародження-це не так вже й погано (174–180); світ не був створений для нас (198). Все народилося, все й помре (247); втім, світ ще доволі новий (330) і все ще попереду.

Далі йдеться про те, звідки власне з’явилася земля (432), зорі (509), сонце та місяць (564). Цікаво, що сонцю надаються саме такі розміри, яким ми його бачимо-тобто величиною з тарілочку (574). Так само як і місяць-мовляв, якби він був великим і далеко, то його обриси були б розмиті, а так ми їх чітко бачимо, отже він-невеликий. Чому точно сонце з місяцем обертаються, Тіт Лукрецій Кар точно не знає, але одне з пояснень, яке він дає-це те, що сонце та місяць кожного сходження перенароджуються, а з заходом-знищуються (660 та 732).

Помилково стверджується, що все живе, тварини в тому числі, були породжені з землі (780)- Тіт Лукрецій Кар каже, що якщо черви могли породитися з землі, то чому б і не інші тварини. Далі невдалі тварини гинули, а решта-продовжували рід (852), що дещо схоже на природній відбір. Тим не менше казкових тварин, типу кентаврів, бути не могло (875). Аргумент цьому може видатися веселим-коні швидше стають дорослими, тобто низ кентавра би вже уповну бігав, а верх би ще хотів смоктати мамине молочко.

Далі йде великий фрагмент, що пояснює історію людського суспільства. Тіт Лукрецій Кар-перша людина, що поділила людську історію на кам’яний (хоч так він його не називав), бронзовий та залізний вік.

Люди теж вийшли з землі (922); виробили суспільний договір (1023); обговорюється поява мови (1027), вогню (1089), міст (1103), грошей та марнославства (1111–1133), законів (1134), релігії (1159) і одразу критикується страх перед богами (1192). Далі йдеться про появу металів (1239), воєн (1279), одягу (1348), землеробства (1358) і мистецтва (1377).

Під завершення стверджується, що люди хоч і жили просто, але не були менш щасливими ніж сучасники. Багатше життя-не приносить щастя (1404–1430).

6. Явища природи і моровиця

Шоста книга говорить про різні явища природи, грози, блискавки, моря, а закінчується описом моровиці.

Як вже звично, книга починається з прославляння знання (1–81). Далі йдеться про різні явища природи, починаючи з блискавки (97), котрій присвячено досить великий шмат тексту. Одразу в іронічній формі критикується ідея, що блискавки посилає Юпітер (388–422). Далі обговорюється кругообіг води в природі (470) та дощ, землетрус (536), моря і рівень води в них (608), вулкани (639). Дуже важливим складником різних явищ є вітер, котрий, наприклад, вривається в хмару і розриває її на шматки, з чого і трапляється грім.

Тіт Лукрецій Кар в рядочках 703–711 чесно вказує, що він не може точно знати причин всіх явищ, тому можна говорити про різні пояснення, не знаючи котре з них-правильне. Далі йдеться про розливи Нілу (708), отруйні озера (738), холодні та гарячі джерела (840) та про магніти (907).

Починаючи з 1090 вірша мова йде про хвороби. Оскільки в повітрі літає сила-силенна малих частинок, котрі можуть мати різні властивості, отже саме повітря з такими частинками може бути причиною різних хворіб. Таким чином можна пояснити, чому в деяких регіонах поширені якісь конкретні хвороби, а також чому людина може себе почувати погано в новій місцевості. А коли вітер переносить повітря з одного регіону в інший, то ці особливі хвороби для одного місця, можуть перейти на менш звиклих до цього повітря людей.

Завершується шоста книга дуже реалістичним описом моровиці (1138–1286).

Книга шоста завершується мало не на півслові. Всі решта книг мають певне логічне завершення, а от шоста не має жодних заключних слів. Можливо так і мало бути, але тим не менше складається враження, що книга була не завершеною.

Підсумок

Твір “Про природу речей” читати цікаво. Є багато явно хибних уявлень, як то зародження червів з землі, розміри сонця, заперечення кулястості землі. Але з другого боку є багато суджень, що потім знайшли своє наукове підтвердження-природній відбір, кругообіг води в природі, атомізм (не зовсім такий, як його уявляв сам Тіт Лукрецій Кар, та все ж), Броунівський рух, хаотичні системи, поділ історії людства на ери та інші. Окрім того, як я вже згадував, в книзі трапляються дуже поетичні описи природи, явищ та почуттів. По всій поемі зустрічаються вкраплення моральних настанов. І взагалі, якщо ви щиро цікавитеся наукою та її розвитком, то ця поема-обов’язкова для прочитання.

Насамкінець список найкращих фрагментів (книга:рядки):

Усі цитати та нумерації були взяті з книги Тіт Лукрецій Кар “Про природу речей” 1988 р., м. Київ, вид. “Дніпро”, в перекладі Андрія Содомори.

[1] Слово “ботан” вжито виключно у позитивному сенсі людини, котра щиро цікавиться та захоплюється наукою, оскільки сам себе таким вважаю