Подвиг дванадцятий: пес Кербер

Ця стаття належить до циклу статей про сучасну інтерпретацію подвигів Геракла.

Еврістей наказав Гераклу привести йому охоронця пекла — пса Кербера. Це був триголовий монстр, породження Єхидни та Тифона.

Геракл для початку очистився в Елевсинських містеріях, бо не хотів спускатися в пекло грішним. Потім спустився в пекло. Там його перелякалися всі духи і порозлітилася у різні сторони. Перевізник Харон з переляку не взяв з Геракла грошей за переправу через пекельну річку Стікс. Прийшовши до підземного бога Аїда (свого дядька) він попросив віддати йому Кербера, на що отримав відмову. Геракла це розлютило, він почав стріляти з луку і тяжко поранив бога. Аїд мусив підніматися на Олімп для лікування рани.

Тим часом Геракл пішов на пошуки Кербера, який в страху забився в якийсь віддалений куточок пекла. Він не хотів підніматися на сонячне світло і пручався, але Гераклу вдалося його приборкати і винести нагору. Де падала слина Кербера, проростали отруйні рослини. Еврістей так перелякався грізного пса, що одразу наказав відпустити того назад у пекло. Геракл скорився і Кербер з радістю втік назад у пекло.

Цей подвиг подають останнім і не дарма. Вся його структура більше схожа на жарт — Геракл опускається в пекло, що в принципі заборонено живим, всі його лякаються, розбігаються в різні сторони, від стріл страждає навіть сам бог Аїд, а страхітливий Кербер жалісно забивається в куточок. У підземеллі здійнявся справжнісінький рейвах. Сила Геракла свідомо перебільшена. Ну як так — поранити бога Аїда, брата самого Зевса? Таке враження, що з читача знущаються. Хочуть, щоб читач встав і сказав “ну про гідру я ще міг повірити, але це вже занадто”. Усі попередні подвиги тьмяніють. Що могли зробити Гераклу боги, якщо Геракл сам поранив Аїда? Усі розрахунки Еврістея, що боги якось Геракла покарають — чи то за викрадення яблук, чи то за лови Керинейської лані — були хибними.

Вимога Еврістея була абсурдною — теоретично Геракл не міг спуститися в пекло. Але Геракл справляється з подвигом навпрочуд легко. Абсурдно легко. Тут теж відчувається певне знущання з читача. Таке враження, що якби наступним подвигом було “принеси мені сонце”, Геракл би поставив драбину, взяв сонце і сказав “на, тримай”. Абсурдні вимоги просто вимагають абсурдних рішень. Якщо законом визначено, що кожен продукт має позначати, чи він з ГМО, то напис “без ГМО” почнуть писати навіть на мінералці. Якщо продуктивність чиновника буде визначатися кількістю паперів, що він підписав, то він буде підписувати абсурдну кількість абсолютного непотребу, замість того, щоб братися за потрібну справу. Якщо в радянському союзі голів областей хвалили за кількість заготівлі м’яса, то на убій йшла навіть та худоба, котра мала давати молоко і народжувати наступні покоління корів. Люди знайдуть спосіб виконати вимоги, котрі не несуть ніякого змісту, або суперечать самі собі. Тому з такими вимогами треба бути вкрай обережними.

Що ж стосується Еврістея, то він вкотре показав, що не був йому потрібен той Кербер, як не була потрібна і Киренейська лань, Ерімантський вепр, золоті яблука Гесперид, коні Діомеда та інше. Еврістей мав потужний інструмент — Геракла, але використав його для речей йому не потрібних. Чому так? Еврістей не міг тішитися простими речима. Він не відчував задоволення від ковтка води, прогулянки лісом, чи спілкування з друзями. Він хотів чогось більшого, неординарного, такого, що ні в кого нема. Він вважав, що якщо хтось дізнається, що йому принесли самого Кербера, то буде йому заздрити. І що ця чужа заздрість принесе Еврістею щастя. Хоча, насправді, сам Кербер Еврістею був не потрібен. І щастя він йому не приніс.

На жаль, Еврістей такий не сам. Є люди, котрі шукають чогось більшого ніж те, що вони мають, не задумуючись чи це їм потрібно. Людям насправді не приносить щастя володіння чимось, їм приносить щастя користування чимось. Є притча про багатія та мудреця — багатій собі посадив прекрасний сад, але не мав часу в ньому сидіти і насолоджуватися його красою, а мудрець часто проходив повз цей сад і милувався. Хто з них насолоджувався більше — той хто користувався, чи той хто володів? Як Еврістей міг користуватися Кербером? Та ніяк. Але користування хорошим конем, хоч і не м’ясоїдним і без полум’я з рота, йому б принесло задоволення. Але ж хіба це цікаво — просто хороший кінь? Це ж, здавалося б, нудно. Значно цікавіше мати щось незвичайне і не потрібне. Чи як? Чому Еврістей не попросив знайти хорошого коня, стадо овець, що дає найм’якшу вовну, чи корів з найсмачнішим молоком? Зрозуміло, що виконуючи такі подвиги Геракл би не загинув, але він і так не загинув.

І чи треба було взагалі бажати смерті Геракла? Чи не можна було б з ним просто потоваришувати, пробачити йому декілька подвигів і заробити впливового друга на все життя? Але це вже я відволікся.

Міф про Кербера своєрідно підсумовує усі подвиги. Еврістею ці подвиги були не потрібні. Гераклу вони теж потрібні не були. І дванадцятий подвиг це показує якнайяскравіше. Якщо ми ще з попередніх подвигів не зрозуміли всю абсурдність ситуації, то викрадення Кербера має нарешті відкрити очі на їх безглуздість.

В наступній статті подвигів не буде. Ми попрощаємося з Гераклом і дізнаємося чому отруєні стріли з другого подвигу були занадто небезпечні.

Малюнок взятий з: http://www.perseus.tufts.edu/Herakles/cerberus.html