Теорія ігор і Гра в Тоталітаризм.

Опис Парадоксу Любителя Фашизму і авторська Гра в Тоталітаризм. Чому є люди, що підтримують фашизм — математичне пояснення.

Спостерігаючи за вторгненням росії в Україну я звернув увагу на любителів руского міра і помітив те, що можна назвати “парадоксом любителя фашизму”. Для спрощення, я надалі називатиму тоталітарні режими — фашизмом, хоча може матися на увазі будь яка форма — рашизм, нацизм, комунізм, абсолютна монархія та інші. Режими не тоталітарні я для спрощення називатиму лібералізмом. Для початку я поясню сам парадокс, потім наведу деякі зрозумілі приклади і насамкінець запропоную власне гру (чи то дилему), котра може легко пояснити цей парадокс і, можливо, дасть шанс на математичний аналіз.

Парадокс полягає у наступному — любителям фашизму добре живеться і при фашизмі, тому що вони його підтримують, і при лібералізмі, тому що їх не утискають за ідеологію. І виходить, що любитель фашизму (комунізму/рашизму) на своїй шкірі не відчуває зміну режиму, що дає йому підстави підтримувати фашизм, не вважаючи його чимось поганим. З другого боку, прихильник лібералізму буде відчувати себе добре лише при лібералізмі, оскільки його не утискають, як не утискають і інших. Але при фашизмі його утискають і він себе почуває погано. Парадокс полягає в тому, що з точки зору шкурного інтересу вигідніше підтримувати фашизм, аніж не підтримувати.

Зрозуміло, що це — спрощена картина і в кінцевому результаті від тоталітаризму страждають всі, але любителі фашизму над цим не замислюються, окрім того, вони таки можуть отримувати певні привілеї за підтримку тоталітарного режиму.

Наведу два приклади. Припустімо існує прихильник “руского міра” десь на півдні України. До 2022го року він міг вільно говорити, що краще бути другом росії і за це його не садили у в’язницю. Після початку повномасштабної агресії він може продовжувати чекати на “братній народ”, який його звільнить. Якщо ж він загине — він вже не зможе розказати, що його обдурили. Якщо змінить точку зору ще до того — це не переконає інших прихильників рашизму, бо вони можуть вважати того просто “укронациком”. Але він може продовжувати жити на місці і бути колаборантом. На щастя, таких прихильників “руского міра” мало (приблизно 2%, якщо вірити дослідженням КМІС), але тим не менше достатньо, щоб створювати Україні проблеми. Власне існування таких очманілих прихильників руского міра після падіння російських ракет в Київ і був однією з причин, чому я задумався над цим парадоксом.

Другим прикладом “парадоксу любителя фашизму” і також другою причиною, чому я над цим задумався, є позиція Угорщини. Я не маю достатньо інформації про те, чи й справді Угорщина хотіла загарбати Закарпаття після російського вторгення, але навіть якщо це не так, її проросійська позиція з першого погляду відверто дивує. Але все стає зрозумілішим, якщо взяти до уваги “парадокс любителя фашизму”.

Припустімо росія б загарбала Київ за три дні, а за два тижні запанувала б над всією Україною, як вони і планували. Українська армія складає зброю і об’єднується з російськими військами (зараз це звучить як єресь, але вже вибачайте — саме таку картину малювали собі російські пропагандисти). Після цього російська армія (об’єднана з українською та білоруською) іде далі на схід. Припустімо далі найкращий сценарій для росії. Що отримують держави, котрі були проти росії, типу Польщі, чи Чехії? А що б в такому випадку отримала Угорщина? Легко собі уявити, що Польща була б зруйнована, а Угорщина, як тихий спільник, мала б певні привілеї. Парадокс полягає у тому, що при перемозі України, Угорщина не буде зруйнована, так як Польща при перемозі росії.

В “парадоксі любителя фашизму” є асиметрія між фашизмом і лібералізмом. Лібералізм не може відповідати фашистам, так само, як фашизм відповідає лібералам. Тому що, якби лібералізм почав відплачувати тою ж монетою, він нічим би не відрізнявся від фашизму і тоді б це була просто боротьба двох тоталітарних ідеологій. Власне історично так зазвичай і було — один диктатор боровся проти іншого. Очевидним прикладом є східний фронт другої світової війни — комунізм проти нацизму. Але є і багато інших прикладів такої боротьби двох диктаторів, двох тоталітарних режимів чи абсолютних монархій. Саме тому селянам впродовж сторіч зазвичай було все одно, хто ними правив. Можна взагалі дивуватися, яким чином виник лібералізм при такій явній перевазі фашистської позиції. Зрозуміло, що лібералізм несе свої переваги, такі як розвиток мистецтв та науки, але ці переваги не такі вже й очевидні на перший погляд.

А тепер до обіцяної гри. Мене надихнула теорія ігор та її дилема в’язня, котру я описував в статті про дилеми. Теорія ігор намагається моделювати складні ситуації простими моделями, котрі потім можна математично аналізувати і видавати оптимальне рішення, якщо таке існує. На жаль моїх здібностей для такого аналізу недостатньо, але правила гри можу пояснити.

Гра в Тоталітаризм

Спочатку дам короткий опис самих правил, а потім будуть пояснення, чому вони були обрані саме такі.

Є сто людей і всі вони мають проголосувати за тоталітарний закон.

Закон каже, що всі, хто голосують проти нього стають дисидентами та віддають все своє майно на користь тих, хто голосували за нього (фашистів). Якщо проти закону проголосує менше ніж 10%, то з числа фашистів, випадковим чином оберуться чергові дисиденти, допоки не набереться потрібних 10%. Якщо закон не буде прийнято, то ніяких штрафних санкцій для тих, хто голосували за нього, не буде.

Наведу приклади голосування:

• менше 50% проголосували за — закон не прийнято, ніхто нічого не віддає
• 60% проголосували за — решта 40% стає дисидентами і віддає своє майно
• 95% проголосували за — 5% стають дисидентами автоматично, ще 5% відсотків обираються з тих, хто голосували за
• 100% проголосували за — зі всіх проголосованих випадковим чином обирається 10%, котрих назвуть дисидентами і вони віддадуть своє майно решті 90%.

В такому голосуванні варто голосувати за, чи проти? Як конкретно б проголосували ви?

Поясню трохи чому саме такі правила.

Ігри в теорії ігор часто граються “на гроші”, оскільки їх можна позначити числами і провести математичний аналіз. Тому в цій грі люди обмінюються грошима — віддають все своє майно. Для спрощення уявімо, що у всіх однакова кількість майна і у всіх дорівнює ста умовним одиницям. Треба зауважити, що з економічної точки зору, втрата 100% майна не співмірна з отриманням 100% додаткового майна (згідно з законом граничної корисності). В справжньому житті не все вимірюється грошима, можна поплатитися свободою чи життям, але ця гра — спрощена модель світу.

Ті, що голосують за — фашисти. Ті, хто голосують проти — ліберали. Я ввів ще й термін дисиденти, оскільки за певних умов дисидентами можуть стати і фашисти.

Обов’язковий відсоток дисидентів може виглядати надуманим, але чистка партії в СРСР схожа на ситуацію, коли всі за тоталітаризм, але хтось все одно страждає. Ситуація без обов’язкового відсотку дисидентів — можлива, але тоді з математичної (а не моральної) точки зору очевидним є голосування за авторитарний режим. Можливо, такою системою є релігійний фундаменталізм.

Обраний відсоток 10% для дисидентів можна змінювати. Цікаво як зміниться спосіб голосування, якщо змінити обов’язковий відсоток дисидентів до, наприклад, 40%, чи й взагалі 70% (в такому випадку хтось з фашистів обов’язково стане дисидентом).

Ліберальна система не каратиме фашистів. Тому якщо голосування провалене, то фашисти не отримують ніякого покарання.

Ліберали, голосуючи проти закону ризикують втратою майна, якщо закон буде прийнятий. Але якщо лібералів буде більше половини — вони не отримають ніяких переваг.

Фашисти, голосуючи за закон, нічим не ризикують, якщо закон не буде прийнятий; виграють, якщо закон приймуть, але назбирається достатня кількість лібералів; але вони можуть програти з певною ймовірністю, якщо лібералів буде недостатньо. Парадоксально — фашистам в такій системі не вигідно, коли самих фашистів забагато.

Всім вигідніше, щоб всі голосували проти закону (все таки втратити усе майно — це високий ризик). Але якщо всі голосуватимуть проти, то голосування за не дає ніяких покарань. А якщо всі голосуватимуть за, все таки краще голосувати за, щоб не потрапити у список дисидентів зі 100% ймовірністю. Як і у дилемі в’язня, виходить завжди краще голосувати за, хоча для всього суспільства краще, якщо голосувати проти.

Можливо, це — трохи сумні висновки. Але з другого боку, ми бачимо, що не весь світ — тоталітарний, отже винятково математична логіка працює не завжди. І це дає надію.