Dmytro Polovynka

Тридцять Всесвітніх Заповідей

Щирі пошуки світської моралі в якийсь момент мають перетнутися з Загальною Декларацією Прав Людини. Тридцять статей цієї Декларації можна назвати сучасними світськими заповідями. Про кожну з них буде згадано, але для початку трохи історії.

Після жахіть другої світової війни люди по всьому світі намагалися знайти широкоприйнятний, а в ідеалі загально-світовий моральний кодекс, щоб від нього можна було відштовхуватися при вирішенні конфліктів. Одним з таких кодексів стала Загальна Декларація Прав Людини (Universal Declaration of Human Rights, далі скорочено UDHR), прийнята в 1948 році. Ще приблизно за 20 років були прийняті ще два документи IICPR та ICESCR (повні українські назви — “Міжнародний пакт про громадянські і політичні права” та “Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права”). Всі три документи разом утворюють Хартію Прав Людини і два з них (IICPR, ICESCR) є ратифіковані Україною і є обов’язковими до виконання. UDHR не є ратифікованою Україною, оскільки є лише декларацією а не договором.

Втім, якщо уважно їх прочитати, можна побачити, що основним текстом є таки UDHR, а решта два — це уточнюючі і дещо розширюючі, тексти, але нічого кардинально нового вони не додають. UDHR вплинула і на інші документи про Права Людини, наприклад на Европейську Конвенцію з Прав Людини (ECHR), котра є дещо урізаною версією UDHR. Вплив UDHR також відчутний у Конституції України та інших сучасних держав. UDHR сама по собі не є дуже великою і в ній, на відміну від інших згаданих документів, відсутні різні бюрократичні питання. Саме тому UDHR — це дуже зручний документ для прочитання звичайним людям.

UDHR складається з вступної частини (преамбули) і тридцяти статей, кожна з котрих говорить про основні права людини. Я б назвав статтю Тридцять Заповідей ООН, але ця організація після нападу росії на Україну показала свою беззубість, тому мені не хотілося асоціювати цих тридцять правил з імпотентною організацією.

Преамбула говорить про причини створення конвенції і хоча є цікавими, але ніякі права там не згадуються. Тому пропускаємо вступ і переходимо до основної частини.

Свобода, рівність, братерство (1)

Стаття перша— одна з найвідоміших частин цього документу, процитую її повністю:

Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства.

Зверніть увагу, що одразу ж в першій частині окрім прав згадуються і обов’язки. Французи, мабуть, дуже зраділи, що їх національний девіз пробрався в першу статтю Тридцяти Всесвітніх Заповідей

Заборона дискримінації (2)

Стаття друга. Уточнення того, що вже було сказано в статті першій. Так, перша стаття не помилилася, все сказала правильно — всі люди дійсно мають рівні права — не залежно від раси, статі, мови, релігії, національності та інших ознак. Цікаво, що в списку немає “віку”, що логічно, адже діти не мають таких самих прав як і дорослі (для дітей є особлива декларація), але виходить, що допускається ейджизм — дискримінація за віковою ознакою.

Право на життя і свободу (3)

І ще на особисту недоторканність. Перше конкретне право, що згадується в UDHR, і вже зразу тут є два великих винятки. По-перше прийнята пізніше IICPR вже говорить про смертну кару, як виняток для права на життя. Другим винятком є арешт, як обмеження права на свободу. Арешт і суд буде обговорюватися в UDHR далі.

Заборона рабства (4)

… і работоргівлі. Певною мірою — це уточнення попередньої заповіді — права на свободу. Сюди також входить заборона підневільної праці. Як і в багатьох інших заповідях і тут є винятки, при чому військовозобов’язані — це одні з них.

Заборона тортур (5)

А також жорстокого і нелюдського поводження та покарання.

Право мати право (6)

Звучить весело і є навіть така пісенька “Я маю право мати право”, але саме так можна пояснити звичайній людині юридичний термін “правосуб’єктність”, котрий використовується в оригіналі заповіді. Це — перше, але не останнє мета-право, або право про право, в списку.

П’ять юридичних заповідей (7–11)

Статті 7–11. Ці права пов’язані з судочинством, тому я їх виніс в один підзаголовок.

Конкретно це:

ICCPR додає до цього списку ще декілька заповідей:

Дайте мені спокій (12)

Стаття 12 забороняє безпідставно втручатися в його:

і забороняє посягати на його

Треба лишити людину в спокої і не лізти не в свої справи.

Право на вільне пересування (13.1)

З обмовкою — в межах держави. Тобто візовий режим між державами — допускається. А от всередині держави пересування має бути вільним. Вільно також можна обирати місце проживання. Це перший пункт статті 13.

Три правила взаємодії людини та держав (13.2, 14, 15)

Статті 13.2, 14 і 15.

Людина має право:

Право на шлюб і захист сім’ї (16)

Згідно з цією заповіддю, чоловіки та жінки, що досягли повноліття мають право одружуватися і ніхто їм не може це заборонити. Формулювання таке, що не виключає полігамію, поліандрію, шведські сім’ї, свінгерів та інші типи шлюбів. Шлюб не може бути примусовим і наголошується рівність прав чоловіків та жінок у шлюбі.

Окрім цього ця стаття надає право на захист сім’ї, як природного осередка суспільства.

Право на майно (17)

  1. Кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими.
  2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Цікаво, що це право, хоч і є базовим в UDHR, не згадується ні в IICPR ані в ICESCR. Ймовірно це через те, що інакше б їх не ратифікували комуністичні держави, адже відбирання майна і заборона на володіння для комуністичних держав — це норма.

Свобода думки (18)

Перша з трьох великих свобод. Мається на увазі свобода релігії та переконань. Наприклад — нікому не можна заборонити молитися як він хоче, або навпаки — змушувати до молитви при небажанні робити цього.

Свобода слова (19)

Друга велика свобода. Можна вільно висловлювати свої думки, і мати право не лише поширювати, але і одержувати інформацію. Документ ICCPR додає важливий виняток — заборона пропаганди війни та ненависті (стаття 20).

Свобода мирних зборів (20)

Третя велика свобода — право мирно збиратися. Також в цей пункт входить як право входити в спілки, так і право в спілки не входити.

Право на демократію (21)

Люди мають право голосувати і обирати владу, мають право самі обиратися, а держава забезпечує, що вибори будуть чесними. Цікаво, що в схожому документі, Американській декларації прав та обов’язків людини, котрий був теж прийнятий в 1948 році, голосування вважається не правом, а обов’язком. Те ж саме стосується праці — вона там є обов’язком, а не правом, як в UDHR. Але до праці ми ще дійдемо.

Право на соціальне забезпечення (22)

… котре має кожна людина відповідно до можливостей держави. Соціалістам цей пункт до вподоби. Але радикальним капіталістам чи лібертаріанцям може здатися, що право на соціальне забезпечення не мало би бути в списку основних прав людини. Як би там не було, Тридцять Всесвітніх Заповідей стверджують, що ціллю держави є не лише охорона кордонів та забезпечення дотримання порядку всередині держави, але і турбота про громадян.

Право на працю (23)

Те, що в Американській декларації називається обов’язком. В це право входять також:

Право на відпочинок (24)

… і на дозвілля. Обмежує тривалість робочого дня до розумних меж та право на оплачувану відпустку. Всі ми маємо право відпочивати. Не забуваємо про це.

Право на відповідний життєвий рівень (25)

Що включає:

Особливим пунктом згадуються материнство та діти, що заслуговують на особливе піклування. І ще

Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом.

Право на освіту (26)

Початкова освіта є обов’язковою і безкоштовною. Технічна — загальнодоступною, а вища — однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного.

Право на культуру та науку (27)

Включає як право користуватися здобутками культури та науки для свого блага, так і право на захист авторських прав.

Право на нормальний світ (28)

Це ще одне мета-право (першм була стаття 6). Заповідь 28 каже, що світ і держава мають бути достатньо нормальними, щоб усі права з цього списку могли бути дотримані (включно з цим — спеціально для любителів рекурсії). Яскравим прикладом порушників цього права є росія.

Обов’язки перед громадою (29)

Те, що окрім прав існують і обов’язки вже згадувалося у першій статті. Насправді, будь чиї права є обов’язками іншої сторони. Без обов’язків немає прав. Пункт 29.1 каже, що

Кожна людина має обов’язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи.

Далі (29.2) слідує текст, котрий можна коротко описати як “мої права закінчуються там, де починаються ваші”. Ось він:

При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Заборона втручатися в права (30)

Остання, тридцята заповідь теж є мета-правом (тобто правом про право), котре стверджує, що ні держава, ні особи, ні групи не мають права знищувати права і свободи згадані в цій декларації.

Ці права не є вичерпними. Щось можна додати, про щось у списку можна сперечатися. Вкрай релігійним людям заважає відсутність згадки про Бога (чи про Аллага). Але ці Тридцять Всесвітніх Заповідей варто знати, адже вони складають найвідоміший та найвпливовіший сучасний кодекс світської моралі, котрий має навіть певну юридичну силу.

Джерела:

UDHR англійскою

Переклад на українську, і ще один переклад на українську