Справжність і росіяни, котрі в неї не вірять

Росіяни не вірять в справжність. Вони настільки просякли брехнею і цинізмом, що не вірять, що люди можуть бути справжніми. Що я маю на увазі?

Сьогодні читав про перебування священника в катівнях росіян, і вони були впевнені, що в нього мають бути зв’язки з СБУ. Тому що, за їхніми ж словами “а в чому ж тоді зміст його професії”. Їм невтямки, що людина по справжньому може вірити в Бога і присвятити своє життя служінню Богу та людям. Вони настільки цинічні, що у всьому мають бачити або вигоду, або примус (про їх культ сили я вже писав і побічно згадував повальний цинізм). В їхньому убогому світі немає місця таким поняттям як віра, честь та гідність.

Вони не вірять, що люди можуть по справжньому переживати про майбутнє своєї держави. Тому вважають усі українські Майдани — проплаченими. Такий “рускій” світогляд був також притаманний Януковичу — він намагався організувати проплачений антимайдан, але з невеликим успіхом. Свого часу один відомий російський блогер процитував свою бабцю, що жила в Криму: “Вони там всі були проплачені, тому що нашим [за Януковича] платили, отже і їм платили”.

Вони не вірять в свідомих громадян. Саме слово “свідомий” для них — смішне. Ну, бо ж має бути якась користь — думають вони. Ідейних в радянському союзі садили в псих-лікарні з діагнозом “надмірна тяга до справедливості”, чи щось такого штибу. Такі люди, як наш Літинський (громадський діяч, що боровся за українські написи, в тому числі на побутовій техніці) для них незрозумілий.

Вони не розуміють наш волонтерський рух. Вони переконані, що є якийсь центр прйняття волонтерських рішень (по якому треба бахнути ракетою, ага), а волонтери мають отримувати якусь платню. В них же, “за порєбріком”, максимум змогли зібрати якихось пару лопат.

Вони не вірять, що людина може прожити своє життя не зловживаючи алкоголем. Їм здається, що в душі всім хочеться напитися. Всі хто це заперечує, на їхню думку — лицеміри. І тому росіяни вважають себе “справжніми і душевними”, бо вони п’ють більше за всіх у світі і, можливо, цим гордяться. (Згадайте фільм “Москва слезам не верит”, де другорядний персонаж не пив, не пив, а потім спився, але якщо ви цей фільм не дивилися, то не треба, вам пощастило).

Свого часу мене здивувала фраза іншого відомого російського блогера (я спеціально не називаю їх по імені, щоб не рекламувати), котрий приїхав у Львів і написав “Вони там дійсно говорять українською, просто так між собою”. Тобто, що, вони там росіяни думають, що ми — українці — насправді хочемо говорити російською всі поголовно, але назло росіянам на публіку говоримо власною мовою, а потім тихеньки видихаємо, коли знову можемо перейти на “великий и могучий”? Вони не вірять навіть в справжність українців. Їм здається, що ми всі тут — прикидаємося. Бо ж не можемо ми, на їхню думку, бути справжніми патріотами і любити свою культуру, якщо нас до цього ніхто не змушує. Отже, на їхню думку, нас таки змушують. А хто? Та ж міфічні бандерівці і нацисти, ось хто! Все складається в логічну картину у недоумкуватій російській голові. І як все одразу в їхній голові ламається, коли вони приходять українців звільняти, а українці — таки справжні українці і противляться! Як же ж так?

Росіяни також не вірять в справжню любов — чоловік має бити жінку, бо “любить”. А якщо не б’є, отже щось в тих стосунках не так. Не може просто так чоловік любити жінку, а жінка — чоловіка. Має бути якась сила. Ну або корисливі мотиви.

Росіяни, мабуть, досі не можуть повірити в наші ЗСУ. Вони спочатку говорили, що так можна воювати, лише з заград-отрядами (ті, що йдуть ззаду і стріляють у втікачів). Я не знаю, що вони думають про ЗСУ зараз. Вони мабуть панічно їх бояться, тому що не можуть зрозуміти, що людина може воювати за власну сім’ю, дітей, народ чи державу. “Бабы еще нарожают”, чого там переживати? А що стосується держави, то “какая разница на каком языке (если этот язык — русский)”.

Росіяни не вірять в справжній патріотизм. Російські патріоти живуть за нафторублі. Бо справжні російські патріоти мали б давно виходити на протести — адже путін тягне їх всіх в середньовіччя. Я розумію, що в росії немає свободи зібрання, але ж одиночні пікети — не заборонені! Де ці всі мільйони росіян з одиночними пікетами? Не треба мені казати, що вони бояться, що їх посадять. Максимум — заберуть у відділок і випустять. Справжніх патріотів в росії нема. Тому що патріотизм — це щось дивне, там ж немає корисливого мотиву. В росії патріотизм — це страх царя. Це — не щире почуття.

В справжність любові до свого народу росіяни теж не вірять. Тут треба зазначити, що росіяни — це не лише власне рускі, але і буряти з дагестанцями. Чи поважають буряти власну мову та історію? Навряд чи. Вони всі зав’язли в алкоголізмі та чисто російському цинізмі, де “а якщо я говоритиму бурятською, то хто мені за це щось дасть?” Бо ж не можна просто так любити свій народ. А якщо хтось і любить, то в них одразу шукають іноагентів та гроші США, котрі в їхніх страхах лише живуть і мріють завоювати Сибір зі всіма їхніми корисними копалинами (щоб довести весь ідіотизм даного судження, просте порівняння — один айфон коштує дорожче ніж тона нафти).

Росіяни не вірять в справжність. В цьому — вся глибинна суть їхнього цинізму. В алгоколь, гроші, пи***лі (побої) та в’язницю вони вірять. Все решта — вище їхнього розуміння.