Дилеми (друга частина)

Це — друга стаття про дилеми. Перша стаття пояснює чому я за них взявся та описує деякі з них. В цій же статті наголос буде на дилемах політичних та державних.

Політика — це дуже широке поняття. І там є багато тем для обговорення, наприклад який стрій є кращим — конституційна монархія чи президентська республіка. Цікавим питанням є доречність протекціонізму — тобто чи варто відкривати свій ринок, чи навпаки — закриватися високими митами. Також можна говорити про лібералізацію мігрантської політики — наскільки відкриті кордони мають бути для переселенців. Хоч над цими питаннями і сперечаються, але я не вважаю їх дилемами. В них немає внутрішньої суперечності і вони є питанням вибору і домовленостей.

Наступні ж питання більш складні і суперечливі. Як і в попередній статті, слово “дилема” з назви я буду забирати, щоб не перевантажувати заголовки.

Дилеми внутрішньої політики

Єгипетських пірамід

Що важливіше — велич держави, чи хороше життя людей? Можна припустити, що будування Єгипетських пірамід було даремним витрачанням людських ресурсів, що не приносило щастя люду. Тим не менше ми досі захоплюємося ними. Чи важливе це зовнішнє захоплення?

Якщо по Древньому Єгипту можна сперечатися, оскільки будівничі пірамід, кажуть, були добре оплачувані робітники, то є і більш сучасні приклади. Найочевиднішим є Росія — коли Петро перший будував свій Петроград і прорубував вікно у Європу, то для самої держави він, здається, робив щось хороше — будував флот, наприклад. Але сам люд його ненавидів.

Чи можна будувати добробут держави без добробуту громадян? Чи взагалі добробут держави має зміст, якщо громадяни живуть в поганих умовах? Чи пов’язана ця дилема з питанням — чи варто зараз терпіти, щоб діти жили краще?

Зворотнім прикладом є Данія. На світовій арені вона грає маловажливу роль, але люди там живуть добре.

При пошуку відповіді на цю дилему не треба забувати, що велич держави може також передбачати велич армії. Але про це ще йтиметься.

Бюджету

Чи варто виділяти кошти на науку, якщо треба допомагати бідним? Чи треба літати в космос, коли в іншій частині світу люди голодають? Гроші — обмежені. І їх треба ділити між різними цілями. І якщо з одного боку — допомога хворим на рак, а з другого — підтримка юних художників, то людяний вибір — це допомога хворим на рак. Але, виходить, юних художників ніхто підтримувати не буде? Чи варто скасовувати освіту, якщо медицина недофінансована? Очевидно — ні.

А може відкласти польоти в космос, поки ми не вирішимо наші питання на Землі? Ну добре, але коли ми вирішимо наші питання на Землі? Років так за тридцять? Чи, може, ніколи?

Свободи слова

Що важливіше — свобода слова, чи заборона мови ненависті? Обмеження свободи слова — це ознака тоталітарних режимів. Нам туди не треба. Мова ненависті в свою чергу може привести до катастрофи, геноциду в тому числі. Але свобода слова і заборона мови ненависті — це взаємовиключні поняття.

Ще треба до цього додати заборону пропаганди, або, іншими словами — брехні. Брехати — погано. Але хто вирішуватиме, що вважати брехнею? Чи не можна обмежити свободу слова, ввівши свої критерії правди, як ми це теж бачимо в тоталітарних режимах?

Десь між брехнею і мовою ненависті знаходиться образа честі і гідності. І все це значно ускладнює впровадження свободи слова, а часом навіть нівелює її.

Ременя безпеки

Чи має держава охороняти людей від їх же тупості? Дещо різке формулювання, зате по суті. До класичних питань такого штибу належить — чи варто забороняти людям не пристібатися в авто? Ремінь безпеки рятує життя і нічого не вартує його застібнути. Але багато хто воліє цього не робити, що складно пояснити чимось іншим, аніж тупістю. Зрештою, ця тупість шкодить лише непристібнутій людині, тим не менше є штрафи за непристібнутий ремінь безпеки. Власне чому держава зацікавлена у меншій кількості мертвих чи покалічених водіїв? Відповідь очевидна — державі потрібні люди, що платять податки. Тут переплітається і дилема самогубства, котра заодно питає кому належть людське життя, і дилеми особистості проти суспільства.

Але є і інші, складніші питання. Наприклад пенсії. Ми вже настільки звикли до пенсії, що нам навіть не приходить в голову, що можна і без неї. Живе собі людина, працює, нічого не відкладає, дітей не заводить, а тут стук-стук старість і жити нема з чого. Власне для цього держава і ввела обов’язкове пенсійне забезпечення. Адже треба забезпечити людям хоча б якесь життя на випадок того, що багато з них нічого собі на старість самі не відкладуть (чи не треба?). Але якщо непристібнутий ремінь безпеки шкодить лише одній людині, загальне пенсійне забезпечення зачіпає усіх і від нього неможливо відмовитися.

Якщо ви стоїте на стороні особистості (а не групи) — то зауважте, що люди — різні. Не кожен вміє думати про майбутнє. Чи варто лишати таких людей напризволяще?

Дилеми воєн

Ці дилеми напряму пов’язані з війнами. І війни ці — не уявні, а справжні. Тому і названі по конкретних прикладах, де така війна відбувалася. Перша — це дилема…

Косово

Що важливіше — право націй на самовизначення чи недоторканність державних кордонів? Війни між державами, чи громадянські війни часто відбуваються через те, що на території однієї національної держави компактно проживає населення іншої національності — такою є ситуація в Нагорному Карабаху, де на території Азербайджану проживають вірмени. Розділення може також іти за іншою ознакою, наприклад релігійною, як це відбувається в Кашмірі. Кому належить земля? Людям, що проживають на цій землі, чи державі, в кордонах котрої вона знаходиться?

Проблема в Косово ускладнилася тим, що представники титульної нації (серби) розпочали проти населення Косово геноцид.

Варто згадати, що визнані кордони держав — це лише домовленості, і те, що їх визнають більшість сучасних держав — це нам пощастило.

Сучасна система міжнародної безпеки все таки важливішою вважає недоторканість кордонів. Але для Косово зробили виняток. І маємо прецедент.

Іраку

Чи можна принести добробут силою? Війну в Іраку справедливо критикують. Але ідеєю було — принести демократію в тоталітарний режим військовими засобами. Щось схоже відбувалося в Афганістані. З другого боку, свою формулу щастя військовим шляхом можуть нести і інші народи, не лише американці. Наприклад німці, або росіяни. І несли вони не демократію, а третій рейх або рускій мір.

Але повернімося до демократії. Я не наївний, я знаю про нафту, але припустімо ідеєю є дійсно принести добробут. Якщо глянути на Північну Корею — чи варто розпочинати війну, щоб принести добробут їхньому населенню? Те, що в них зараз є, добробутом назвати неможливо. Але чи не принесе така війна просто багато жертв?

Ілотів

Чи варто терпіти несправедливість, якщо є ризик, що справедливість досягнеться занадто кривавою ціною? Ілоти — це безправний народ, раби спартанців, що за кількістю переважали спартанців в декілька разів. Оскільки спартанці весь вільний час присвячували військовому мистецтву, то повстання ілотів успішними не були. Чи вартувало ілотам змиритися зі своєю, часто жахливою, долею, чи все таки треба було боротися за свободу, хай би там що?

Схожа проблема, ближча до нас по часу — це війна в Сирії, де частина людей відмовилася коритися Асаду. Враховуючи всі жертви, чи вартувало боротися?

Ця дилема перегукується з питанням ціни життя з дилеми раку.

Дилеми справедливості

Що важливіше — справедливість чи закон? З першого погляду питання дивує — чи не мали б закони бути справедливими? Виходить, що навіть при справедливих законах, можна загнати себе в пастку. Це вже згадувалося в дилемі здирництва. Але що робити, якщо самі закони — несправедливі? Про це говорить дилема…

Законів

Чи варто дотримуватися дотримуватися несправедливих законів? Нутро підсказує, що ні. Проблема в тому, що це веде до хаосу. Хто ж тоді визначає справедливість? Внутрішнє відчуття? Чи не мали б якраз закони і бути мірилом справедливості? Вся наша система права побудована на ідеї первинності законів. Якщо закон виявляється несправедливим — його варто поміняти. Але якщо взагалі не дотримуватися законів, і кожен сам за себе визначатиме, що є справедливим, а що ні, тоді ж буде творитися беззаконня, в прямому сенсі цього слова? Логічно, що в інтересах суспільства створювати справедливі закони. Але історія показує, що не завжди політична еліта діє в інтересах суспільства (частіше, навіть, навпаки). В державі, де закони здебільшого справедливі, дилема вирішується в сторону законів. В державах, де навпаки, може початися хаос.

Павліка Морозова

Що важливіше — родинні зв’язки, чи дотримання закону? Хто не знає, згідно з легендою, Павлік Морозов здав свого батька за те, що той займався протиправною діяльністю. Павліку Морозову ставили навіть пам’ятники. Але ставилися до нього по різному. І частіше несхвально, аніж навпаки. Виходить, що дотримання закону має бути другорядним порівняно з родинними зв’язками? Моральні системи (релігійні чи атеїстичні) не дають однозначної відповіді. Конфуціанство, наприклад, відповідає ствердно, але вже іслам більшої ваги надає справедливості. А в християнстві Ісус каже, що “прийшов порізнити сина й батька” (Мт 10:35–37).

Цікаво, що сучасні закони враховують цю дилему і людина має право відмовитися від свідчення проти близьких родичів. Ми відчуваємо, що так — правильно. І добре, що закони це враховують. Чи розв’язана ця дилема? Можливо і так, хоча все одно лишається серпанок невпевненості.

Накопичення

Що справедливіше — забирати майно в багатших заради рівності, чи лишати їм майно, але сприяти його накопиченню?

Венесуела при владі Мадуро вирішила цю дилему першим способом. Відібрали майно в багатих, що привело до втрати роботи бідними, і що зробило всіх значно біднішими, зате в бідності всі стали рівними.

З другого боку, необмежене використання другого підходу привело до зосередження влади і грошей в одних руках (монополії), що в свою чергу вбивало конкуренцію. Яким чином? Якщо, припустімо, одна компанія має більше грошей ніж інша, вона може опускати ціни нижче ринкової (демпінгування), розорювати конкурента, купувати його і піднімати ціни назад. Це — один з прикладів недобросовісної конкуренції та зловживання монопольним становищем.

Навіть, якщо правда десь посередині, то це все одно означає, що в багатих відбирають гроші, просто менше ніж у Венесуелі. Чи не схоже це на крадіжку?

Спадщини

Або дилема багатого тата. Чи справедливо те, що деякі люди отримують при народженні більше грошей, ніж інші? З одного боку — діти не винні, що їхні батьки не накопичили їм достатньо грошей, і справедливо було б розділити спадщину між всіма, а не лише дітьми багатого тата. З другого боку — що якщо вся ціль життя цього багатого тата було забезпечити своїх дітей всім необхідним і він, замість того, щоб літати по світі і гуляти по барах, збирав дітям на квартиру?

Є ще один бік цієї проблеми — що якщо майно, що приймається у спадок свого часу була отримана незаконним, або несправедливим чином? Припустімо — дід був грабіжником. Або був білим фермером у Південно-Африканській Республіці під час апартеїду. Біле населення мало значні вигоди при отриманні землі ще два покоління тому. Тому онуки білих і онуки чорних зараз знаходяться в нерівних обставинах. Сучасні білі онуки не винні у тому, що тоді діяли закони апартеїду, бо вони їх не приймали. Але чорні онуки не винні, що бідніші за своїх білих співвітчизників.

Якщо вас цікавить, як вирішилася ця проблема в ПАР, то коротко — ніяк. Там з цим зараз величезні проблеми.

Приклад: Питання землі

Це — не конкретна дилема, це — політичне питання, наводжу просто як приклад. Кому має належати земля? Тому, хто її купив, тому хто її обробляє, чи державі? Земля — обмежена. І не у всіх державах її достатньо. Зараз світ схиляється до вільного ринку землі. Але у противників вільного ринку є теж свої аргументи. Питання ринку — складне, тому що впираєтсья одразу в декілька дилем. Воно тісно переплетене з дилемою ременя безпеки (адже одним з аргументів — це те, що люди продадуть свою землю по глупості, а потім не матимуть що обробляти, або залишать без землі своїх дітей і помруть з голоду), а також із дилемою накопичення (оскільки вільний продаж землі може привести до її надмірного накопичення у окремих людей) та спадку (бо накопичена земля лишатиметься в певних родинах поколіннями).

Рішенням минулого було давати родині обробляти землю, але якщо вона припиняла це робити, віддавати цю землю комусь іншому. Поки ж родина землю обробляла — вона лишалася її власністю. Навряд чи такий підхід запрацює для сучасних держав.

В наступній частині цієї серії ми завершимо розбирати дилеми.