Дилеми (перша частина)

Що я називаю дилемами, чому вони мене цікавлять, які вони бувають і багато конкретних прикладів — перша частина.

Є складні питання, котрі не мають простих розв’язків. І відповіді, котрі люди дають на ці питання, часто дають глибинне поняття їх світогляду. Такі питання я називаю дилемами. Часто в них є два полюси і не завжди є якесь серединне рішення. Ці питання — практичні, тобто до них не належить “що було первинним — дух чи матерія”, тому що відповідь на таке питання не дає очевидних наслідків.

Є люди, в котрих є прості відповіді на багато з нижченаведених питань. Моя ж позиція, що відповіді на ці питання здебільшого простими не є. Я не вважаю, що у всіх цих питань відповідей немає. По деяких з них мене є чітка позиція. Тобто я — не релятивіст. Але на те вони і дилеми, що змушують задуматися. І усвідомлення того, що відповідь не є простою відкриває простір для діалогу. А в деяких і дійсно відповіді нема. Або мені так здається.

Дилеми і відповіді на них розкривають дійсну мораль. Об них розбиваються загальні формулювання типу “не приносити нікому шкоди”, “хай всі живуть в злагоді” або “нам потрібне справедливе суспільство”. Тому що саме відповідь на такі дилеми і пояснюють, як практично застосувати ці вислови. Я можу бути скільки завгодно разів пацифістом, але на мою державу напали і вбивають моїх співгромадян, то фраза “я — проти воєн” стає недоречною. Тому що виникає питання “а яким чином я проти воєн”?

Я спробував виписати такі дилеми і навіть категоризував їх. З моєю категоризацією можна не погоджуватися, але я не ображуся — категоризації все одно штучні і я це усвідомлюю.

Далі іде перша частина категорій дилем і самих дилем. Слово “дилема” в назві дилем я буду пропускати, але уявляйте, що воно там є. Отже.

Дилеми смерті

Найочевидніші дилеми і завжди складні питання — це питання життя і смерті. Очевидно, відібране життя назад повернути неможливо. Помилкова відповідь має занадто високу ціну. Почнімо з дилеми…

Смертної кари

Якщо — вбивство — це гріх, чи має право правосуддя саме право на вбивство? Чи не зрівнюється кат у гріховності зі своєю жертвою?

В багатьох державах Заходу смертна кара заборонена. Винятком є США. Сторонники смертної кари, кажуть, що засуджені на неї не мають право на життя, наприклад серійні вбивці. В той же час смертна кара застосовується у тоталітарних режимах за зовсім іншого типу злочини. Противники смертної кари зазначають, що наявність смертної кари не знижує рівень злочинності.

Самогубства

Що робити з самогубцями — це, можливо, більше філософське питання. Бо покарати їх вже неможливо. Але тут піднімається ще одне питання — кому, власне, належить життя людини? Чи належить воно лише їй, чи також батькам, дітям, друзям, чи державі? До прикладу — чи має право людина на екстримальні види спорту, якщо вона вже батько?

Евтаназії

Продовження попередньої дилеми, оскільки евтаназія — це ще одна форма самогубства. Але чи має право людина на евтаназію, якщо її життя є суцільним болем і повернення до нормального життя — неможливе? Схожим питанням є — чи можна відключати людину від приладів життєзабезпечення, якщо вона гарантовано не прийде до тями, але на нього зазвичай відповідають ствердно. Евтаназія ж офіційно дозволена лише в небагатьох державах.

Аборту

Лише лицемір може сказати, що питання абортів — просте. Мені здається, що це — одна з найскладніших дилем з усіх перечислених. Є дві поширені прості відповіді: “аборт заборонений, бо життя дитини — святе” і “аборт дозволений: жіноче тіло — жіночий вибір”. І ті і ті лукавлять. Жінка може завагітніти при дуже неприємних обставинах, наприклад її зґвалтували і вона тоді потрапляє в пастку, якщо слідувати першій відповіді. З другого боку — дитина всередині жінки — це не жіноче тіло, це — інше тіло і, відповідно, інше життя. Іноді приводять цифри, які говорять, що регіони, в котрих аборт був дозволений, злочинність за декілька років впала, через зниження кількості небажаних дітей. Здавалося б, дозвіл на аборти приносить відкладені позитивні наслідки. Але противникам аборту такі факти — жахливо цинічні. Окрім того не ясно, чи не вимре таке населення в дуже довготривалій перспективі, якщо народжуваність буде низькою через велику кількість абортів.

Вагонетки

Чи можна пожертвувати меншою кількістю невинних людей заради порятунку більшої кількості? Названа згідно з мисленнєвим експериментом з вагонеткою. Якщо по рельсах їде вагонетка, що гарантовано вб’є десятьох людей, чи має право людина перевести стрілку, щоб ця вагонетка гарантовано вбила іншу, але лише одну людину? А має право скинути одну людину під вагонетку, щоб вона зупинилася? На жаль, це — не теоретичне питання. Під час особливо жорстоких воєн, коли окупанти поводять себе як звірі, виникає питання, як зупинити плач немовляти, щоб не видати сховок десятьох дорослих людей.

Дехто відповідає на такі питання для себе самостійно і жертвує собою заради інших сам. Такі люди — герої.

Раку

Можливо не настільки жорстоке питання, як попередні, але теж належить сюди — чи вартує продавати квартиру, для того, щоб пройти дороге лікування раку з наперед невідомим результатом? Більш широке питання — чи й справді безцінне людське життя? Чи, суто практично, в нього є певна ціна? І не треба звинувачувати це питання в цинізмі. Наприклад, ціну людського життя таки рахують страхові компанії.

Лота

Чи можна вбити групу людей, котрі майже всі на це заслуговують, якщо одна з них — невинна? Названо в честь біблійного персонажа Лота, котрий переконував Господа не нищити Содом та Гомору, якщо там знайдеться невелика кількість праведників.

Сучасні держави Заходу зазвичай радше пропустять винних, аніж засудять невинного, або принаймні намагаються.

Більшовики ж не лише дали ствердну відповідь, а ще й зовсім змінили співвідношення — “ліпше поламати ребра сотні невинних, як пропустити одного винного”, як цю ідею сформулював Іван Багряний.

Дилеми особистості проти суспільства

Людина проти групи — це одне з основоположних питань моралі. Де закінчується свобода людина по відношенню до оточуючого її суспільства? Власне переважна більшість моральних кодексів якраз і крутяться навколо цього питання. Кримінальний кодекс — не виняток. В різних культурах ставляться різні наголоси, декотрі надають перевагу людині, декотрі — групі. До перших традиційно відносять Західні держави, до других — Східні. Але це не означає, що ця проблема має просте рішення там, або там. Наступні дилеми трохи детальніше розпишуть окремі випадки.

Особистої свободи

Якщо людина — справді вільна, чи можна її змусити платити податки? Чи можна її примусово взяти в армію? Зрештою, навіть, — чи можна її посадити у в’язницю? Це — занадто широка палітра питань, але саме відповіді на такі питання визначають, чи людина більш схильна до правої, чи лівої політики. Якщо сприймати людину як особистість, то надається перевага свободі. Якщо — як члена групи, то — інтересам держави.

Можливо про в’язницю я трохи переборщив. Але чистий анархізм, як мені здається, мав би і в’язниці відмінити і лишити все на самосуд.

Кревної помсти

Здавалося б, застаріле питання. Чи маємо ми право вбити людину іншої групи, якщо вбили когось з нас? Чи має право людина вбити дитину вбивці власної дитини? Схоже, що багато хто зараз відповість заперечно. Так було не завжди. Так і зараз не всюди. Тим не менше, можна вважати, що ця дилема має лише історичне значення. Якби не дилема…

Колективної відповідальності

Чи відповідають мешканці держави за провини своєї держави? Наприклад при нападі на чужу державу, чи є всі громадяни держави-нападника автоматично співучасниками? Почуття підказують, що так. Гуманізм намагається заперечити. Логіка спрацьовує не завжди. Не можна судити лише тих, хто конкретно випускав кулю, і забути тих, хто її подав, хто віддав наказ, хто радів з випущеної кулі, чи хто її оплатив. Чи сприймати кожну людину, як особистість, чи як частину групи. Схожою є дилема…

Відповідальності за батьків

Чи відповідають діти за вчинки своїх батьків? А навпаки? Якщо діти взагалі не відповідають за вчинки своїх батьків і є повністю самостійними, тоді треба було б повністю відмінити таке явище, як спадщина (про спадщину ще поговоримо пізніше). І німцям не мало б бути взагалі соромно за поведінку своїх батьків під час другої світової. А старі підписані договори мали б анулюватися щойно померли підписанти — наприклад про репарації після воєн, або про влаштування резервацій в США. Якщо ж діти відповідають за батьків — то чому? Хіба діти не є особистостями самі по собі? Чи не мала б тоді повернутися кревна помста?

Здирництва

Або дилема Монополії. Чи має право піднімати людина, чи компанія ціни так, як їй цього хочеться? Наприклад — на лікарський засіб, що його виробляє лише вона. Або — чи можна під час війни підняти ціни на житло в десять разів, якщо ця квартира знаходиться поза зоною бойових дій?

Першим займається антимонопольний комітет. Друге сприймається, як здирництво і негідна поведінка. Але якщо квартира — приватна власність, хіба не має право людина піднімати ціни якзавгодно високо? Тут, на відміну від інших місць, я все таки скажу свою чітку позицію — права не має. Логічно обґрунтувати таку позицію значно складніше, ніж би хотілося, на те воно і дилема.

Нещасного скрипаля

Важливішим є особисте щастя чи суспільна корисність? Нещасний скрипаль — лише узагальнений образ. Замість скрипаля може бути будь-хто — архітектор, лікар чи банкір. Дилема не така очевидна, тому трохи розпишу.

Припустімо людина з дитинства навчалася скрипці по бажанню своїх батьків. Більше нічого вона робити не вміє, дає концерти, навчає інших дітей, навіть відома у своїх колах, повністю віддає себе мистецтву і музиці, ззовні її можна вважати успішною, але насправді особисто вона є нещасною, оскільки ніколи не мала часу на друзів, чи на сім’ю. Але для суспільства така людина — корисна і ззовні успішна. Інша людина — зовсім не такий хороший скрипаль, зрештою стала бухгалтером, але знайшла собі пару і сімейне щастя. Живе тихо, спокійно, відома хіба серед сусідів.

Це — лише узагальнюючі приклади. В кожного свої критерії щастя. Але батьки часто хочуть бачити свою дитину саме успішною, а не щасливою. Питання, чи це — правильно?

Решта дилем будуть розписані в наступних частинах.