Смертний гріх Гордині

В християнстві є таке поняття, як смертний гріх. Це — поведінка, яка розриває єдність з Богом або, якщо дивитися на цю тему більш світсько, то руйнує стосунки з іншими людьми. Наприклад до смертних гріхів зараховується заздрість, або жадібність. Смертний гріх також можна сприймати так, що якщо людина ним заражена, то в кінцеву результаті воно призведе до інших гріхів. Смертний гріх з такої точки зору — це першопричина поганої поведінки. Наприклад, заздрість сама по собі здається невинною. Ну заздрить людина, ну нічого ж страшного, насправді, ще не сталося. Але саме ця заздрість може привести до вбивства, чи крадіжки.

І от на першому місці списку смертних гріхів гордо стоїть гординя. Але чому? Що ж насправді є гординею? Чим вона така небезпечна?

Одне релігійне пояснення гордині — це те, що людина не хоче поклонятися Богові, бути йому смиренним, через те, що занадто сильно себе любить. Таке пояснення дає іслам, в якому гординя — це теж великий гріх. І від християн можна можна почути схожі речі. Але таке пояснення не задовольняє атеїстів. Виходить, що якщо людина в Бога просто напросто не вірить, поклонятися нема кому, то й гординею людина страждати не може? Але ж гординя — це не лише релігійний термін.

Ще одне пояснення — це надмірна віра у власні сили, або у сили власного інтелекту. Як приклад розказують міф про будівництво Вавилонської вежі. Якщо ви не в курсі, то це там де люди захотіли збудувати вежу аж до неба, але цим образили Бога і той зробив так, що ті заговорили різними мовами і не змогли завершити будівництво. Але ж хіба вірити у власні сили — це погано? Є багато людей, які скажуть обернене — вірити у власні сили треба. І що треба покладатися на інтелект. Як заперечення такого розуміння гордині виник сатанізм, де Сатана, як найяскравіший представник гордині, був взятий за взірець. Одразу поясню, що є як мінімум два різновиди сатанізму — дияволопоклонництво з кривавими ритуалами і сатанізм Лавея, котрий є більш філософським по своїй натурі. Я говорив про другий. І навіть якщо людина — не сатаніст, все одно пояснення гордині, як надмірна віра у свої сили, може її не задовольнити. Таке пояснення гордині навіть може виглядати, як лицемірне бажання поневолити звичайний народ феодалами. Щоб люди не висовувалися і робили свою малу справу.

Як щодо надмірної любові до себе? Оце ходіння з гордо випростаною спиною, повага до власної особи, гордість за виконану роботу, відмова від пропозицій, що принижують гідність. Ми ж знаємо таких людей. І це теж можна помилково сприйняти за гординю. Я бачив таких, але що я помітив, що оця надмірна повага до власної особи зовсім не завжди поєднується зі зневагою до інших. Часто навіть навпаки, люди котрі поважають себе, поважають і інших людей. Зрештою, навіть в християнстві заповідь “полюби ближнього як самого себе” сприймає любов до себе як передумову для любові до інших.

Існує таке поняття, як нарцисизм — це вже ледь не психічне відхилення, на тому ж рівні, що і психопатія. Звісно, нарцисизм — це погано, але чи ж настільки він поширений? Скількох ви знаєте справжніх нарцисів? Якщо людина — не нарцис, чи вільна вона від гордині?

Для мене гординя, як гріх, залишалася загадкою. Або була не настільки поширеним явищем, щоб ставити її аж першою в списку смертних гріхів. Аж доки не почалася Велика війна. І тут на прикладі росіян я, нарешті, аж до болю різко усвідомив, що це таке — гординя і чому вона настільки жахлива. А потім побачив її і в інших місцях, які мені завжди муляли, але я не розумів, що ж з такою поведінкою не так.

Отож, чи не зустрічалися ви, в спілкуванні з росіянами, з оцією легкою зневагою, мовляв вони, росіяни, — носії великої культури, а ми — так, сільські жителі, що лиш корови вміємо пасти? І що не так вже й важливо, що ми там кажемо, чи робимо, ми все одно лишаємося молодшими братами. Такими добрими, але дещо недоумкуватими. Відчували таке? Росіяни стверджують, що люблять українців, і продовжують це стверджувати, навіть схвалюючи російське вторгнення. Але, по своєму люблячи, продовжують зневажати. Мовляв це вторгнення — для нашого ж добра, бо українці ж не знають, як собі самі дати ради. Ось ця зневага, в поєднанні з відчуттям власної вищості — це і є гординя. Як бачимо, вона привела до трагедії. Відчуття зневаги настільки сильне, що вбиваючи українців, росіяни не бачать ніякої проблеми. І росіяни навіть не розуміють, що ж не так. Російська зневага до українців — явище не нове. Якби так не було, то сто років тому Маяковський би не написав свого вірша “Долг Украине” зі словами “товарищ москаль, На Украину шуток не скаль”.

Російська пиха — це лише дуже яскравий приклад гордині. При чому гордині завуальованої під братню любов, від чого ще підступнішої. Були і інші приклади схожої гордині, коли люди вважали себе представниками вищої раси. З такої гордині, власне і виникли такі явища, як нацизм, або расизм. І вони привели до жахливих жертв. Наприклад Голокост, або геноцид в бельгійському Конго. Вже лише цих прикладів достатньо, щоб зрозуміти, наскільки гординя є небезпечною. І цей вид гордині значно прозаїчніший і зустрічається значно частіше аніж відносно рідкісний нарцисизм.

Помітьте, що зневага до українського часто поєднується зі зневагою до сільської культури. І на жаль, таке зневажливе ставлення до української мови, як сільської, відчувалося навіть в українських російськомовних містах. Але ж чому, власне, до людей з села таке зневажливе ставлення? Що дає право жителю міста відчувати свою перевагу перед селянами? Мовляв, от ми тут — міські інтелектуали, а ви тут — селюки неосвічені. І дарма, що той міський житель цілими днями просто телевізор дивиться, попиваючи пивко, а селянин, якого він зневажає, виховує своїх дітей в любові до праці та до батьківщини. Чомусь деякі містяни просто вважають себе кращими. Якщо задуматися, то таке ставлення — це теж вид гордині. Не можна вважати себе кращим за когось іншого лише через те, хто де народився і виріс.

На цьому приклади гордині не закінчуються. Надам неповний список того, що може бути приводом для гордині.

Про расу, мову та місце народження (місто чи село) я вже згадував.

А от, приміром, каста. Поділом людей на касти займалися не лише в Індії. Поділ на людей з голубою кров’ю і на звичайних людей був дуже поширеним в Європі. Були часи, коли шляхта вважала себе кращою просто через своє походження. В людей були різні права в залежності від родоводу, що, зрозуміло, не було справедливим. Повстання, війни та революції, в тому числі і буржуазні, власне і були породжені таким поділом, котрий супроводжувався зневажливим ставленням до людей нижчого рангу.

Також надзвичайно поширене явище, коли люди, що заробляють більше вважають всіх тих, хто заробляють менше, кимось гіршим. Іноді дійсно буває так, що ліниві — бідніші за працьовитих, але зовсім не завжди так. Багатство кожної людини залежить не лише від неї самої. Важливу роль грає оточення, сім’я, генетика та інше. Окрім того не в кожної людини гроші є першим пріоритетом.

Чи може стать стати приводом для гордині? Зневага до іншої статі — женоненависництво або мужоненависництво — явища більш поширені, ніж здається. Зазвичай поєднуються з переконанням власної вищості за статевою ознакою. Наприклад “жінкам не місце на стрільбищі”, або “та хіба чоловік може доглянути за дитиною”. Хіба ви ніколи не чули подібного? Хоча є жінки, які чудово стріляють і чоловіки, які прекрасно справляються з доглядом за дітьми. Зневагою до протилежної статі страждають як консерватори, так і ліберали, правда в перших частіше звучить зневага до жінок а в других — до чоловіків. На мою думку в Україні ситуація з статевою рівністю не така вже й погана, хоча є куди працювати. Але принципово, кожна стать — це приблизно половина людства. І значно краще використовувати потенціал цілого людства, аніж обмежуватися однією частиною, а другу — зневажати.

Гординя проявляється і в інших випадках. Це і зневага до людей іншого віку, коли старші зневажають молодих, а ті їм відплачують тим самим. Для когось причиною для гордині є інтелект, освіта, краса, релігійна приналежність, чи ж навпаки атеїзм.

Гординя в найгірших випадках може спричинити війни чи геноцид. В інших же випадках — соціальну несправедливість, обмежене використання людського потенціалу, погані стосунки з іншими людьми і недосконале подружнє життя.

Виходить, що позначення гордині, як смертного гріха, з самого початку було правильним. Така поведінка очевидно віддаляє людину і від Бога, за умови його існування, і від інших людей. Але тепер я зрозумів, що гординя — значно ближча, ніж здається.