Подвиг Сьомий: Критський бик

Ця стаття належить до циклу статей про сучасну інтерпретацію подвигів Геракла.

Мінос, критський цар, від Посейдона отримав в подарунок прекрасного білого бика, якого Посейдону ж він мусив принести в жертву. Міносу було шкода приносити в жертву такого гарного бика і він вирішив залишити його собі, а натомість принести в жертву якогось іншого бика зі свого стада. Посейдона це розлютило і він покарав Міноса. По-перше, в цього білого бика закохалася жінка Міноса і, зрештою, народила Мінотавра — людину з головою бика — котрого потім ув’язнили в лабіринті. По-друге цей бик оскаженів і став наносити шкоду, нападав на людей, на інших тварин, став прокляттям острова Крит. І саме цього бика Геракл мав зловити і привезти Еврістею живим. Геракл приїхав на Крит, відмовився від чиєї небудь допомоги, котру йому пропонували, злапав бика і привіз його Еврістею. Але Еврістей не захотів тримати цього бика у себе в стайнях, побоюючись, що той повбиває всю його худобу і відпустив його на волю. Бик почав тероризувати материкову Грецію, в кінцевому результаті він добіг до Марафону, де його вбив Тесей. Той самий Тесей, котрий також вбив і Мінотавра, але це вже інший міф.

Геракл виконав подвиг ідеально. Не зробив жодної помилки, ні до, ні після, ні під час. Злапав бика без проблем, без проблем також привіз. Саме тому рядки про лови дуже скупі. Вепр хоча б намагався втекти і Гераклу довелося його гнати в сніги. А бик, здається, здався без жодного бою. В цьому подвигу Геракл, хоч і є головним персонажем, парадоксально грає мало не епізодичну роль. З точки зору Дао Де Дзін, це — найкраще, що може бути: “Найкращі правителі — це ті, про яких люди лише чули, що вони існують.” Кому цікаво, то ось продовження: “Гірші — кого люблять, ще гірші — кого бояться, найгірші — кого зневажають”. В жодному іншому подвигу не було і не буде так мало Геракла. Тому лишімо його тішитися своїм подвигом. Натомість розглянемо інших персонажів.

Одразу кидається в очі нелогічність Посейдона, який сам дає Міносу бика тільки для того, щоб той приніс його йому в жертву. Але, щоб не ображати почуття віруючих, не буду засуджувати Посейдона. Зрештою, я не належу до древньо-грецько-міфологічної парафії, тому нюанси жертвоприношення можуть бути мені незрозумілими.

А от поведінка Міноса цілком заслуговує на осуд. Бик йому потрапив в руки безкоштовно. Тим не менше, тримаючи його в руках, він не захотів його віддавати. Чому? Очевидно, що він не був захисником тварин, бо іншого бика вбив без проблем. Можна таку поведінку списати на людську жадібність. Але, насправді, це — питомо людська риса — вважати своїм те, що ти тримаєш у руках. На цьому побудована стратегія багатьох торговців — вони вам дають щось в руки, або просять приміряти непотрібну вам річ “та не треба купувати, ви тільки вдягніть”. І людина не зчується, як витягає гаманець. Дуже неочікувано проходить аналогія з ринком землі. Ми зараз сприймаємо землю, як власність людини, або як власність держави. Але довший час із землею діяли зовсім інші закони. Земля належала громаді, але фактично нею користувався той, хто нею користувався певний час. Таке собі “історичне право на користування” (чимось схоже на сучасну “набувальну давність”). Земля вважалася його. Відібрати її можна було лише в тому випадку, якщо він нею припиняв користуватися. І тут теж спрацьовував момент “я цим користуюся, отже це — моє”. Такий лад проіснував дуже довго, не дивно, що ми досі сприймаємо речі, якими користуємося, або тримаємо в руках, своїми. Може тому люди так неохоче віддають борги. І саме таку філософію сповідують сквотери — люди, що окуповують покинуті власниками будівлі.

Але найцікавіша алегорія криється у відносинах Еврістея і бика. Еврістей добре знав, що бик — небезпечний. Тим не менше він захотів саме його. Він не захотів якогось іншого гарного і породистого бика. А саме цього — гарного і білого, але страхітливого і жахливого, якого хотіли спекатися всі жителі Криту. Отримати його було надзвичайно легко, настільки легко, що аж не цікаво. Тим не менше, коли він його отримав, то його захват тривав недовго. Він з переляку відпустив бика і той тепер почав тероризувати його околиці. Еврістею просто пощастило, що бик втік до Марафону. Чи не треба було Еврістею бути обережнішими зі своїми бажаннями? Критський бик — найкраща алегорія швидких насолод зі всіх Гераклових подвигів. Якщо Керинейська лань — це довгі пошуки, того, що нам в кінцевому результаті не так вже і потрібне (наприклад, слава), то Критський бик — це швидке отримання того, що несе для нас небезпеку. Такими є, наприклад, сильні наркотики, типу героїну чи метамфетаміну. Люди знають про їхню небезпеку, тим не менше чомусь все одно їх прагнуть. Їх досить легко отримати, але потім вони починають нас руйнувати. Все, прямо як з Критським биком. Наркотики — не єдиний вид швидких насолод. Є ще азартні ігри, алкоголь з цигарками (як єдині легалізовані наркотики), навіть порно і тортики належать до цієї категорії, хоча довготривала шкідлива дія від них на перший погляд не очевидна. Люди прагнуть швидких насолод, але треба бути уважними, щоб не натрапити на Критського бика.

В швидких насолод дуже цікава, але ще не до кінця зрозуміла, біохімія. Але якщо дуже спрощено, то є такий гормон — дофамін, який приймає участь в прагненні насолод. Ще є ендорфін, який приймає участь у власне насолоді. Цей гормональний механізм потрібен для нашого виживання, бо без дофаміну ми навіть їсти не будемо. Але швидкі насолоди, типу наркотиків, легкого сексу і солодкого, зламують цю систему і мозок прагне більше і більше таких насолод. Але в довгостроковій перспективі вони — зовсім не те, що нам потрібне. Що цікаво, за власне насолоду відповідає інший гормон, ніж за їхнє прагнення. Тому іноді виходить взагалі парадоксальна ситуація — ми хочемо те, від чого ми не отримуємо насолоду взагалі (чергова пляшка горілки), але не хочемо те, від чого насолоду отримуємо (ранкова пробіжка по парку). І фраза “будь обережним з тим чого прагнеш” отримує інший, біохімічний зміст.

Насамкінець трохи історії. Острів Крит недарма був обраний для розташування бика. На Криті впродовж більш ніж двох тисяч років існувала мінойська цивілізація, яка занепала приблизно тисячу років до нашої ери. Образ бика займав важливу роль в її культурі, хоча яку точно — важко сказати. Якщо ви колись бачили фреску “Люди стрибають через бика” — то вона з Криту. Сама назва цивілізації — “мінойська” — сучасна, так себе критяни не називали, але походить вона саме від згаданого в міфі царя Міноса.

Наступна історія започаткує цикл крадіжок Геракла. Там змішаються люди, коні, а один з персонажів дізнається, як це рити яму іншим, а попасти в неї самому.