Подвиг четвертий: Ерімантський вепр

Ця стаття належить до циклу статей про сучасну інтерпретацію подвигів Геракла.

Еврістей наказав Гераклу принести йому живого вепра, що жив на горі Ерімант. Цей лютий звір завдавав немало прикрощів місцевим селянам, адже нападав на їхню худобу. Також, бувало, нападав на людей і розривав їх велетенськими іклами. Геракл пішов виконувати завдання і по дорозі зайшов у гості до кентавра Фола, що жив у печері. Фол почастував Геракла м’ясом і відкрив для нього амфору запашного вина. Винний запах занюхали інші кентаври і, розгнівані, прибігли до Фола, адже це вино належало всім кентаврам, не лише Фолу, і було подарунком самого бога Діоніса. Геракл почав кидати в розлючених кентаврів розжарені дровини. Ті почали втікати, а Геракл погнався за ними, стріляючи своїми отруйними стрілами. Багато кентаврів тоді загинуло. Фол здивувався, яким чином кентаври гинули від таких маленьких поранень, взяв одну стрілу в руки, ненароком поранився і теж загинув від отрути. Коли Геракл повернувся до печери, то засмутився через смерть друга. Поховавши Фола, Геракл пішов шукати вепра. Знайти його лігво було нескладно. Геракл криками вигнав вепра з лігва і погнав його по горі вгору, до снігів. Зрештою сніг став настільки глибоким, що вепр у ньому загруз. Геракл зв’язав ланцюгами вепра і поніс його до Еврістея. Еврістей перелякався цього грізного звіра і сховався у бронзову діжку.

Одразу скажу, що Геракл з самим подвигом справився на всі сто. Це, власне, перший подвиг, хоч і не останній, який йому дався взагалі без проблем. Якщо ви читали “Мистецтво війни” написане Сунь Дзи, то помітите, що дії Геракла є чудовими ілюстраціями до деяких описаних там принципів. Наприклад — планування. Він наперед запланував гнати вепра в сніги, щоб там його легко було злапати. Атакував з позиції такої сили, при якій у суперника немає жодного шансу на перемогу. Вніс сум’яття в ряди свого ворога, щоб той втікав. Бо якби вепр не втікав, а сам напав на Геракла, то виконати подвиг було б важче. Також, цілком у дусі Сунь Дзи, Геракл вепра не вбив, а лише взяв у полон, хоча на цей момент ми потім ще глянемо під іншим кутом.

Майстерністю виконання подвигу можна безмовно захоплюватися, приблизно так, як захоплюються розгляданням ікебани під час чайної церемонії. Але для цікавої історії там бракує конфлікту. Основа більшості історій — це конфлікт. Чи то конфлікт людини з природою, чи з суспільством, чи з самим собою, чи будь який інший. З вепром конфлікту не склалося. Прийшов, побачив, переміг. Можливо через це міф про вепра часто подають з передмовою про кентаврів, яка, чесно кажучи, слабо в’яжеться з ловами самого вепра, зате конфлікт там є, ще й який, і тому ми її розглянемо.

Очевидна мораль смерті Фола полягає в тому, що не треба втрачати обережність, навіть коли щось дуже зацікавило. Хоча, насправді, зайва цікавість є платою за високий інтелект. Тварини з високим інтелектом часто гинуть чи калічаться саме через те, що їм щось цікаво подивитися і спробувати. Змія не додумається лізти в вогонь, бо їй цікаво глянути, що це таке. А от щеня цілком може попектися. І тим більше це стосується людей і кентаврів. За маленькими кентавренятами дуже складно доглядати саме через те, що вони весь час кудись лізуть, їм все цікаве, а що таке обережність вони ще не знають.

За іншою версією міфа, загинув не Фол. Геракл, наздоганяючи кентаврів, сам випадково поранив мудрого кентавра Хірона — свого хорошого друга, котрому не пощастило стояти поруч — отруйною стрілою. Хірон в цій версії не помер від власне пострілу Геракла. Він був безсмертним, але отрута від стріли прирекла його на довічне страждання. Тому він добровільно відмовився від безсмертя і зійшов у царство Аїда. В цьому епізоді навіть більше символізму, ніж в необережній смерті Фола. В будь якому випадку, чи загинув Фол, чи Хірон, повертаємося до одного з висновків міфу про Лернейську гідру, де йшлося про те, що велика сила несе за собою велику відповідальність. З якою Геракл, на жаль, не справився.

Юристи, криміналісти, власники зброї і інші люди, ознайомленні з кримінальним кодексом України, також помітять, що Геракл, ганяючись за кентаврами і стріляючи стрілами їм в спину, перевищив міру необхідної самооборони, якщо це взагалі можна вважати самообороною. Тому будьте дуже уважними, якщо потрапите у неприємну ситуацію. Якщо ворог тікає, не залежно хто він і що він намагався робити, а ви вистрілите йому в спину — це буде протрактовано як ваш напад на нього, а не навпаки. Так само буде протрактовано ваш удар ножем в нападника, якого вже знешкодили.

Крім того в Геракла була ще одна обтяжуюча обставина — він знаходився під впливом алкоголю. І тут починається найцікавіше — через що власне загинули кентаври, а Геракл потрапив під статтю? Люди, що вживають алкоголь, зазвичай не помічають цієї деталі, але мені, як абстиненту, вона не те, що ріже око, вона просто блимає, як величезний червоний маяк. Причиною всіх цих негараздів було вино. Зброджений виноградний сік. Ви можете собі уявити цей міф, якби замість вина Фол почастував Геракла кефіром? Яблучним соком? Відваром ромашки чи ефіопською кавою? З одного боку маємо кентаврів, для яких вино настільки важливе, що вони готові йти за нього в бій. Що є типовим атрибутом культу алкоголю. З другого боку маємо Геракла, котрий, сп’янівши, починає кидатися розжареними головешками і стріляти в суперників, замість того, щоб спробувати вирішити конфлікт мирним чином. Що теж типово для алкогольного сп’яніння, яке часто збільшує агресивність і вже точно зносить контроль над собою. І ще маємо Фола, який зберігав вино незрозуміло для чого. Хіба напої не є для того, щоб їх пити?

Поки що облишмо кентаврів і повернімося до самого подвигу. Коли Геракл приніс вепра Еврістею, той перелякався і сховався у бронзову діжку. І це — важливо. Принаймні було для древніх греків. Момент, як Еврістей ховався у бронзову діжку неодноразово потрапляв у твори мистецтва. Чому? Може тому що це — кумедно? Таке собі гумористичне протиставлення сміливого слуги, що тримає на руках страшного звіра і полохливого царя, що ховаєтсья в діжку. Може цей момент подобався простому люду, тому що вони могли уявляти своїх царів Еврістеями.

А тепер, як і обіцяв, повертаюся до моменту, що Геракл не вбив вепра, а приніс його живим. Еврістей від цього перелякався. Можливо Геракл не так зрозумів Еврістея? Обидвом було б зручніше, щоб вепр був мертвим. Гераклу було б простіше його нести, Еврістей би так не злякався. Зрештою, вепра все одно потім вбили. Якщо у випадку з Керинейською ланню в замовника треба було питатися, чи це йому взагалі потрібно, то тут вартувало б уточнити самі умови подвигу, а не сліпо виконувати наказ.

І закінчу коротким екскурсом у зоологію. По-перше греки боялися вепрів і поставили його в один ряд з левом і гідрою. Це не дуже в’яжеться з нашим уявленням про милих свинок, що живуть на фермах і катаються в багнюці. Вепр — це не просто дика свинка, це — страшний звір. По-друге — хто такі кентаври? Зрозуміло, що таких тварин не існує, але цікавою є гіпотеза, що греки, котрі вперше побачили вершників, не могли зрозуміти, що це таке. Так і виник міф про створіння з низом коня і верхом людини. Бо якими б не були крутими древні греки, коней осідлали не вони. І навіть не древні шумери. Коней приручили у євразійських степах. Південь України — це теж євразійські степи. І не є неймовірною гіпотеза, що коней приручили саме на території Україні.

А в наступному подвигу Геракл перетвориться на супер-прибиральника.