А чи вмієте ви читати?

Ви читаєте цей текст, отже ви вмієте читати. Але чи це дійсно так? Чи обмежується читання тексту просто розпізнаванням знаків? Не знаю як ви, але я довший час не замислювався, як правильно насправді читати книги. Потім замислився, до дечого дійшов сам, про дещо прочитав і вирішив поділитися.

В школах дають техніку читання і чим більше слів за дитину читає — тим краще. Відповідно ми привчилися до думки, що читати швидко — означає читати добре. І читаємо швидко. Добре читати швидко гостросюжетні книги, наприклад різні детективи чи наукову фантастику. Головне не читати так всю літературу. Я так читав Агату Крісті і Айзека Азімова.

Можна, правда, читати ще швидше — це читати по діагоналі. Тобто швидко переглядати сторінку, без того, щоб читати все підряд. Принципово нічого погано в читанні по діагоналі немає. Але якщо ви так читаєте художню книгу, швидше всього це означає, що вона вам не подобається. Часто я чую, що “книга мені не подобається, але мені цікаво чим вона закінчиться”. Моя підказка — гортайте зразу в кінець і читайте, чим вона, власне, закінчиться. Не треба для цього читати всю книгу. Деякі книги я так і читав, але авторів не запам’ятав, вони ж бо не сподобалися мені.

А можна читати повільно. Навіщо? Багато художньої літератури написано не так заради сюжету, як заради краси. І її варто читати повільно. Інакше вся краса проходить повз вас. Під повільним читанням я маю на увазі не прагнення знизити швидкість, як таку, але як спробу відчути кожне слово, кожну фразу, кожне порівняння. Не пропускати описи людей, чи природи, а насолоджуватися ними. При такому підході читання автоматично сповільнюється. Так я читав Бальзака, Моема, Коцюбинського.

А деякі книги взагалі не можливо довго читати поспіль, навіть якщо ви читаєте повільно. До таких відносяться, наприклад, світоглядні або сакральні тексти. Їх треба читати вдумливо. Після особливо цікавих моментів варто зупинитися і подумати. Провести аналогії. Зафіксувати думку в пам’яті. Можна і на папері. Можливо навіть поговорити з кимось про це. Так я читав Біблію, Шопенгауера, Канемана і Джванцзи. Також під такий спосіб підходять збірники коротких текстів, де варто зупинятися після кожної прочитаної частини. До прикладу збірка притч, або оповідання Гі де Мопасана

Але вміння читати не обмежується швидкістю. Нижче я наведу декілька методик, які теж можна використовувати при читанні.

Наукову і технічну літературу можна читати дуже по різному. Хорошою технікою є спочатку швидко переглянути книгу, щоб зрозуміти про що там йдеться взагалі. Другим етапом є вдумливе читання. А третім етапом — швидкий перегляд по діагоналі для закріплення матеріалу.

Взагалі будь яку книгу після прочитання можна ще раз переглянути, особливо якщо вона не художня (нон-фікшн, як зараз кажуть). Можна також швидко переглядати кожен розділ після прочитання. Мене здивувало, наскільки по-іншому сприймається той самий матеріал після повторного перегляду. В нього з’являється більше структури.

Це трапляється тому, що коли автор пише книгу, в нього зазвичай є цілісне бачення картини, яку він поступово розкриває. А ми починаємо читати цю книгу, не маючи цієї картини перед очима. І навіть якщо автор намагається подавати матеріал правильно і послідовно, він все одно не може уникнути певних конструкцій, які мають глибший зміст, якщо загальна картина вже присутня. Переглядаючи книгу заново, ми трохи входимо в положення автора і розуміємо текст краще.

Для кращого запам’ятовування і розуміння тексту можна книгу навіть законспектувати. Доведено, що самостійна обробка інформації значно покращує її засвоєння. Бо ж мало книгу прочитати, її ще треба зрозуміти. Мало її зрозуміти, треба ще усвідомити. Та й усвідомлення ні до чого не веде, якщо не діяти згідно з написаним. Але це вже не стосується власне читання і я відволікся.

Замість конспектування можна також сидіти з маркером або олівцем і позначати цікаві моменти. Я рідко використовую цей метод. Хіба якщо книга — дублікат, або підручник, який я за семестр все одно викину.

Самовчителі і деякі підручники в принципі не має змісту читати підряд. Їх, звичайно, можна переглянути перед вивченням, але читаючи їх треба обов’язково проходити вправи, які там вказані. Це, можливо, очевидно і всі це розуміють, але на жаль не всі роблять. Так я читав самовчителі по грі на гітарі, по програмуванню і оріґамі.

Також хорошою технікою для навчання є паралельне читання декількох книг на ту ж тематику, якщо ви хочете справді вивчити предмет.

Паралельно можна також читати переклади. Я так читав Мумонкан і Дао Де Дзін, але, підозрюю, цікаво читати різні варіанти перекладів поезії.

Деякі книги розлого коментуються. В таких книгах, як “Егоїстичний ген” Докінза, коментарі — це мало не чверть важливого тексту. Тому звертайте увагу на коментарі, там може бути цікава інформація.

Деякі книги самі описують, як їх треба читати. Прислухайтеся до їхніх порад, автори можуть мати рацію щодо власних книг.

І замість післямови. Передмови і післямови я читаю перед прочитанням самої книги. В них може бути багато цінної інформації, без котрої розуміння тексту значно ускладнюється, особливо якщо це тексти написані більше півтисячоліття тому. Але це не стосується відносно сучасних художніх творів. Одного разу читаючи передмову до художньої книги я в другому абзаці прочитав про трагічну смерть головного героя. З цього часу, щоб уникати спойлерів, я читаю передмови до художніх творів після прочитання самої книги.